Верховний Суд у своєму рішенні у справі № 910/19473/17 вказав, що суди повинні з'ясовувати дійсну волю сторін при укладенні договорів дарування та перевіряти, чи не укладені ці правочини з метою приховати інші дії.
Згідно з матеріалами справи, чотири засновника ТОВ подарували свої частки одній юрособі, жодним чином не будучи з нею пов'язаними. Один з учасників цього товариства оскаржив такі договори дарування, вважаючи їх удаваними та укладеними для приховання інших правочинів (а саме, договору купівлі-продажу таких часток). Такі дії, на його думку, порушують його переважне право як учасника ТОВ на купівлю відповідних часток у статутному капіталі.
Суди першої і апеляційної інстанції стали на бік відповідачів, вказуючи на те, що позивач не навів достатніх доказів того, що укладені договори є удаваними.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зайняв протилежну позицію. Він вказав, що виходячи з принципу змагальності сторін, перекладення обов'язку доказати певний факт або спростувати його в умовах, коли такий обов'язок об'єктивно спроможна виконати лише інша сторона, може призвести до необґрунтованого свавільного рішення. Тому саме відповідачі (дарувальники та обдаровуваний) повинні обґрунтовувати дійсні наміри, а не позивач. З огляду на це ВС передав справу на новий розгляд до місцевого суду.
Усі рішення судів ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUMствореною для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо ви ще не користуєтеся системою, то рекомендуємо замовити тестовий доступ або придбати VERDICTUM.
