Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду розтлумачила поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві.
Зі змісту скарги прокурора вбачається, що було поставлено питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов'язаних із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Суд роз'яснив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) в кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права і обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості і достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають:
- кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) і альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції;
- принципи права;
- уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»;
- юридичні терміни і поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» та ін.;
- оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих і обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо;
- індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженка проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обгрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.
Суд визнав необгрунтованими аргументи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та м'якість призначеного покарання у зв'язку з безпідставним звільненням засудженого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.
Мотивуючи своє рішення про призначення покарання, суд врахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, один із злочинів вчинив у стані алкогольного сп'яніння, при цьому характеризується позитивно, визнав провину, має постійне місце проживання. Враховуючи зазначені обставини, суд призначив засудженому покарання за ч. 3 ст. 185 та ч. 1 ст. 122 КК, яке не є мінімальним в межах санкцій зазначених норм, та за сукупністю злочинів застосував принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим.
В той же час, враховуючи обставини, що пом'якшують покарання засудженого: щире каяття і сприяння слідству, незначну вартість викраденого майна, відсутність будь-яких претензій до засудженого з боку потерпілих, а також другорядну роль покарання як мети покарання, суд дійшов обгрунтованого висновку про можливість виправлення без ізоляції від суспільства та на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання з випробувальним строком тривалістю 3 роки, який є достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення, - зазначено у постанові ВС.
Таке покарання, на думку колегії суддів, є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості або недостатнім для досягнення мети покарання.
Постанову у справі № 634/609/15-к було винесено 1 лютого.
Зазначимо, така ж правова позиція була сформована Верховним Судом України у справі № 5-48кс13.
Також читайте: Романо-германська дискреція по-українськи
Всі рішення судів ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUM, яка створена для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо ви ще не користуєтеся системою, то рекомендуємо замовити тестовий доступ або придбати VERDICTUM.
