Роман, поздоровляємо з нагородою від USAID за вашу практику у сфері pro bono. Яка соціальна робота дозволила вам стати лауреатом цієї премії?
- Pro bono - це веління душі і соціальна позиція. Порядком 2-3 років назад внутрішні стимули змусили зайнятися pro bono діяльністю, яку я б хотів розбити на два основні напрями. Перше - це представлення в судах незахищених членів суспільства, переважно поділа по захисту прав чорнобильців і військових пенсіонерів. Зокрема, у нас були дуже цікаві дала по захисту інтересів відставних офіцерів - викладачів вищих військових учбових закладів, де ми представили в суді і захистили 15 чоловік (Судову практику в нашій компанії курирує Гусак Андрій). Другий напрям, який спричинив вказану вами нагороду, - це освітня діяльність. Через свої наукові інтереси я викладаю теоретичні дисципліни, а також провожу тренінги і семінари у рамках проекту USAID для затвердження правової культури і підвищення рівня інформованості юристів.
Які Ваші внутрішні стимули для цієї роботи? Приміром, багато відомих юристів також викладають в університетах, називаючи це соціальною функцією. Але з іншого боку, тим самим вони переслідують також і корисливі цілі, оскільки, таким чином ведуть селекційну роботу по пошуку талантів для своєї компанії.
- В цьому є раціональне зерно. Зовсім нещодавно була квартальна зустріч у рамках проекту USAID, де я виступав з презентацією про застосування позитивної практики Сполучених Штатів Америки у сфері pro bono. Одна з основних тез, які я спробував донести до аудиторії полягає в наступному : стимули соціальної роботи, які здаються душевними і щиросердими, насправді - меркантильні. Адже абсолютно утилітарне американське суспільство ніколи б в житті не робило безкоштовної юридичної допомоги, будь вона безоплатна в чистому вигляді. Ці стимули також меркантильні. Ми можемо говорити про піар, можемо говорити про залучення цінних кадрів і "тренувальний майданчик" для недосвідчених юристів. Але головна теза для мене полягає в тому, що якщо ці меркантильні стимули дозволяють виконувати суспільно корисну функцію, то це вигідно усім.
Розкажіть детальніше, як йдуть справи з роботою pro bono у американських юристів?
- В США діють етичні і професійні кодекси, по яких середньостатистичний адвокат повинен надавати від 5 до 50 годин безоплатних послуг в рік, а також щорічно підвищувати рівень своєї кваліфікації. У кожного з них є два способи підвищення кваліфікації. Перший - проходження оплачуваних курсів в спеціальних акредитованих учбових закладах. Другий - надання безкоштовної юридичної допомоги. Природно із-за утилітарних міркувань більшість з них є прибічниками другого шляху підвищення кваліфікації. Крім того, до надання pro bono послуг допускаються paralegal'sякі ще не пройшли усі необхідні кваліфікаційні іспити. Абсолютно логічно, що pro bono легко вписується в структури бізнес-моделей сучасних юридичних компаній. Адже таким чином вони можуть економити на обов'язкових курсах і підвищувати рівень своїх початкуючих фахівців. Не варто забувати і про pro bono, здійснюваному в PR цілях, якщо відповідні справи є резонансними, або зачіпають інтереси широкого кола осіб.
|
Роман Шурдук |
Чому практика pro bono недостатньо популярна у вітчизняному юридичному бізнесі? Адже в реальності її ведуть небагато, інші - лише створюють видимість.
- Мені дуже повезло, оскільки я починав свою юридичну практику у великій юридичній компанії з дуже серйозними традиціями. Зараз ми, як молода самостійна компанія, намагаємося переосмислити увесь той позитив і усі традиції, які існують в старих міцних компаніях, привнести свіже дихання, зокрема - в сферу соціальної діяльності. На мій погляд, pro bono є невід'ємною професійною складовою в діяльності сучасного юриста.
Що думаєте про ухвалений цього року Закон "Про безкоштовну правову допомогу"? Чи впораються відповідні державні центри з покладеною на них функцією?
-Основным ризиком, пов'язаним з тенденціями імплементації Закону в тому вигляді, в якому він прийнятий зараз, є те, що держава замкне на собі соціальну функцію по правовому консультуванню і забезпеченню прав наших громадян. Я не упевнений в тому, що Україна - досить багата держава для того, щоб утілити в життя настільки амбітну ідею Закону без залучення широкого спектру громадських організацій і представників юридичного бізнесу. Навіть у Сполучених Штатах при їх фінансуванні до ухвалення подібного закону підійшли б більш ніж обережно. Ми можемо спровокувати ситуацію, при якій механізм буде запущений, проте влада свідомо не надаватиме розголосу роботу цих центрів, щоб не обрушити на них вал звернень, з якими вони можуть фізично не впоратися. Боюся, що при виконанні цієї соціальної функції без допомоги громадянського суспільства такі центри не обійдуться. Досвід спілкування у рамках проекту USAID демонструє те, що представники держави усвідомлюють усю значущість ухвалення вказаного закону, а також той факт, що його імплементація повинна здійснюватися в тісній співпраці з елементами громадянського суспільства.
Наскільки я зрозумів, Ваша компанія досить молода і складається з юристів зі свіжими і прогресивними поглядами на бізнес. Ринку ще мало відомо об ПІВДЕНЬ "Лекс'Юс". Розкажіть про свою фірму.
- Як не дивно, але ПІВДЕНЬ "Лекс'Юс" є присутнім на ринку вже порядком 10 років. Три роки тому це підприємство радянського зразка пережило ребрендинг і сюди були притягнені молоді фахівці. На сьогодні три нинішні партнери компанії курирують три її основних практики. Це судова практика, нерухомість і інвестиції, а також практика, яку очолюю я, - державно-приватне партнерство. Наш загальний штат налічує 15 співробітників. Це усе молоді люди у віці до 35 років. Усі повні ентузіазму і рішучості.
Чи правда, що прикладу класичної реалізації проекту державно-приватного партнерства в Україні поки що не було? Та і чи готово нашу державу віддавати в довгострокову оренду важливі державні об'єкти?
- Я б сказав, що держава не лише готова, але і зобов'язана це робити (реалізовувати проекти ГЧП у формах, передбачених законом), якщо хоче розвивати свою інвестиційну політику в тому напрямі, який було задекларовано у відповідному Законі і виступах наших лідерів. Перші ластівки ГЧП поки що простежуються на регіональному рівні. Це не загальнодержавні проекти. Але через відсутність підзаконного регулювання реалізація Закону "Про державно-приватне партнерство" є неможливою. Тому якщо навіть ми декларуємо наявність проекту про ГЧП, то у будь-якому випадку скачуємося в галузеве законодавство, діючи в межах тих механізмів, які цим галузевим законодавством передбачені.
Юридична громадськість вже давно чекала ухвалення цього Закону. Ще 5 років тому вважалося, що ГЧП стане новим диханням для української економіки, але, на жаль, Закон в тому вигляді, в якому він прийнятий, є досить ідеалістичним і за великим рахунком його реалізація буде дуже непроста.
Наскільки ця практика самостійна і прибуткова на сьогодні?
- Можу сказати, що ця практика прибуткова. З огляду на те, що Закон про державно-приватне партнерство є рамковим, його норми ми можемо реалізовувати у будь-якій сфері економіки. Наша практика вказує, що це можуть бути проекти у сфері енергетики, телекомунікацій, медицини. Тому Закон зручний, він дозволяє працювати в різних галузях. Ми чекаємо наступного року і віримо в те, що він буде переломним.
Скільки проектів ГЧП ви супроводжували в році, що минав?
- Це чотири проекти, які вже запущені. Їх остаточної реалізації ми чекаємо наступного року у разі прийняття відповідної підзаконної бази.
Бесіду вів Сергій Саченко, головний редактор порталу ЮРЛИГА
