В ході сьогоднішнього інтерв'ю директор Департаменту організації контролю за виконанням рішень Державної старанної служби України Олексій Соломкоа також адвокат, партнер ЮФ "Агентство з питань боргів і банкрутства" Андрій Авторгов оцінили перші результати адміністративної реформи органів ГИС і поділилися думкою про нову редакцію Закону "Про старанне виробництво".
Олексій, як відбилася недавня реорганізація органів старанної служби на виконанні рішень і контролем за їх виконанням?
- (Олексій Соломко - на фото ліворуч) Суть реорганізації - це продовження адміністративної реформи, позначеної Указом Президента від 9 грудня 2010 р., відповідно до якого створювалися центральні органи виконавчої влади з особливим статусом. Серед іншого, у сфері координації Міністерства юстиції була створена Державна старанна служба України, як центральний орган виконавчої влади. Фактично реалізація положень Указу здійснилася в травні-червні 2011 року, коли служба була організована в якості юридичної особи, а її персонал був прийнятий на роботу. На сьогодні процедура реорганізації вже закінчується. Глава Державної старанної служби нині наділений повноваженнями призначення керівників регіональних і територіальних відділів ГИС.
Щоб не робити додаткове навантаження зважаючи на створення окремих юридичних осіб зі своєю бухгалтерією і кадрами, у складі управлінь юстиції залишаються відділи старанної служби. Управління юстиції надають органам ГИС матеріально-технічну допомогу, проте з усіх процесуальних питань підпорядкування йде по вертикалі - через Державну старанну службу України.
Назвіть основні плюси реформи для органів ГИС.
- (Олексій Соломко) Головний плюс - це виділення на перший рівень державної старанної служби в системі органів державної влади і, відповідно, підняття її статусу. Це, поза сумнівом, дасть поштовх подальшому розвитку усієї системи примусового виконання в Україні. Раніше, коли такий важливий орган знаходився у складі Міністерства юстиції, його статус розмивався.
Олексій Соломко: "Поза сумнівом, реформа дасть поштовх подальшому розвитку усієї системи примусового виконання в Україні. Раніше, коли такий важливий орган знаходився у складі Міністерства юстиції, його статус розмивався" |
Андрій, як практикуючі адвокати відносяться до минулої реформи, яка торкнулася системи органів ГИС?
- (Андрій Авторгов - на фото справа) Особисто я скептично відношуся до подібних реформ, адже реформа органів ГИС вже третя по рахунку. Спочатку було виділення старанної служби в окремий урядовий орган, потім усе відбувалося з точністю до навпаки. В даному випадку ми маємо "половинчасте" реформування, оскільки відділи ГИС в управліннях юстиції все ж залишаються.
З приводу контролю за виконанням рішень скажу, що одним з призначень відомчого контролю є попередження і усунення порушень законності і дисципліни. Я вважаю, що в новій редакції Закону "Про старанне виробництво" була закладена велика помилка відносно того, що Департамент ГИС розглядає виключно скарги на дії начальників управлінь ГИС, не розглядаючи скарги на дії звичайних виконавців. Таким чином, на мою думку, керівництво старанної служби навіть не знатиме безпосередньо характер таких скарг і без цього відомчий контроль буде малоефективний.
Необхідно ще враховувати, що кількість скарг зменшилася за рахунок того, що боржник тепер не має права подавати адміністративні скарги по владній вертикалі, а лише оспорювати дії виконавця в судовому порядку. У деякому роді це суперечить Закону "Про звернення громадян".
Олексій, для чого було зроблено вказане обмеження осіб, що мають право подавати скарги на дії виконавця?
- (Олексій Соломко) Усі ми розуміємо, що зазвичай людина хоче звернутися як можна до вищого рівня, оскільки вважається, що саме там йому буде надана найбільш кваліфікована і дієва допомога для вирішення питання. Нами враховувався той факт, що на рівні районних і обласних старанних служб їх керівництво часто не задіялося при рішенні тих або інших завдань. Сама абсурдність полягала в тому, що керівник Державної старанної служби України розглядав скарги на виконання рішення в регіоні, при цьому начальники районного і обласного ГИС могли навіть не знати про факт порушення. Який же сюрприз був для начальника відділу, коли до нього "згори" приходила резолюція розібратися з можливими порушеннями. Вважаю, що немає сенсу у відверненні ресурсу вищої ланки управління службою для вирішення якогось побутового питання, яке може бути вирішене на місцевому рівні.
Які скарги на дії державних виконавців сьогодні зустрічаються у Вашій практиці найчастіше?
- (Олексій Соломко) Такі скарги торкаються несвоєчасного проведення державними виконавцями тих або інших дій. Скажімо, державний виконавець може несвоєчасно направити запит про наявність у боржника певного майна, або несвоєчасно виявити майно за місцем проживання боржника. Це обумовлено робочим завантаженням, оскільки в середньому на одного державного виконавця у нас доводиться від 1,5 до 2,5 тис. старанних виробництв в рік. Кожен місяць виконавцеві приходить близько 180 нових старанних документів. Ну а враховуючи кількість процесуальних дій, яку треба зробити по усіх цих виробництвах (це не лише розсилка запитів і оформлення процесуальних документів, але і виходи за місцем виконання, а також відстоювання інтересів служби в суді), впорається з таким робочим навантаженням дуже складно.
Як плануєте боротися з цим явищем, щоб зменшити середнє робоче навантаження на виконавця?
- (Олексій Соломко) В першу чергу за рахунок автоматизації окремих процесів в роботі державного виконавця. Зокрема, це стосується удосконалення існуючої системи Єдиного державного реєстру старанних виробництв, а також встановлення електронного обміну даними між державним виконавцем і органами, реєструючими майно фізичних і юридичних осіб.
Андрій Авторгов: "Особисто я скептично відношуся до подібних реформ, адже реформа органів ГИС вже третя по рахунку" |
Що стосується виходу державного виконавця по місцю виконання рішення, то зараз за кордоном у сфері примусового виконання судових рішень спостерігається дуже цікава тенденція. Зараз виконавцеві входити в приміщення, де проживає або працює боржник і описувати його майно не завжди вигідно. Як показує практика, в 95 % випадках реалізація такого майна не здійснюється зовсім. Пов'язано це з розвитком економіки і доступністю досить дешевих побутових товарів, які вигідніше придбати в магазині, чим на аукціоні заарештованого майна. Приміром, якщо 10 років тому виконавець міг заарештувати телевізор "Електрон" і з легкістю її продати з аукціону, то зараз навіть сучасна техніка погано реалізується. Адже в магазині можна купити той же телевізор за нижчу ціну, та ще і з гарантією.
Які позитивні результати принесла нова редакція Закону "Про старанне виробництво" і які недоробки виявилися в практиці його застосування?
- (Олексій Соломко) Кардинальної статті, яка б перевернула наш світогляд і змінила ситуацію, немає. Але окремо кожна позиція Закону помалу поліпшила його положення. Починаючи від відкриття старанного виробництва, і закінчуючи зверненням стягнення на прибутки.
- (Андрій Авторгов) Що стосується недоліків, то в новому Законі прописана фраза про можливості звернення стягнення на майнові права боржника. Проте далі за цю фразу законодавець не пішов. Адже якби у нас, як в Законі Російської Федерації, було детально розписано що це за майнові права (дебіторська заборгованість, майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, виняткове право на результат інтелектуальної діяльності), це б значно спростило реалізацію правосуддя.
Окрім цього новий Закон не позбавлений деяких протиріч. Наприклад, одна норма Закону говорить, що повернення документу стягувачу за його заявою не позбавляє його права повторно пред'явити цей документ на виконання (ч. 5 статей 47). З іншого боку, в підставах для відмови у відкритті старанного виробництва вказано, що виконавець відмовляє у відкритті старанного виробництва, якщо документ був повернений стягувачу за його заявою (пункт 7 ч. 1 статти 26).
Також, якщо вивчити декілька старанних виробництв, то можна побачити, що в одних державні виконавці роблять запити в державні реєстри про наявність у боржника майна в усі відповідні органи, а інші виконавці - лише в окремі структури. У Російській Федерації, на відміну від нас, вже давно існують методичні рекомендації, які покроково розписують дії виконавця, необхідні для повного і фактичного виконання рішення. Такі методичні рекомендації формують єдність практики виконання рішень, чого на жаль не спостерігається в Україні.
Бесіду вів Сергій Саченко, головний редактор ТН "ЮРЛИГА"
