Вікторія, в Україні інтелектуальна власність практично не враховується ні в собівартості продукції, ні у балансовій вартості підприємств і складає менш одного відсотка їх вартості. На той час, як в країнах ЄС нематеріальні активи складають сьогодні від 50 до 85 відсотків вартості майна підприємств. Чим пояснити таке недбале відношення до інтелектуальної власності в нашій державі?
- Питання більше риторичне. Проблем у сфері інтелектуальної власності об'єктивно багато, причому відносно кожного з об'єктів ІС: торгових марок, промобразцов, винаходи і тому подібне, - і вирішувати їх треба, в першу чергу, в законодавчій площині. Реформуємо законодавство в сфері ІС - отримаємо адекватні правила гри і захисту інтелектуальних прав як для фізосіб, так і для компаній.
Багато юристів сьогодні нарікають на зайву лояльність закону до порушників прав на торгову марку. Чи згодні Ви з цією тезою і в чому полягає така законодавча лояльність?
- Згодна. За чинним українським законодавством усе, що може зробити власник знаку, в матеріальному сенсі, так це порахувати нанесені збитки і спробувати відшкодувати їх через суд. Але не завжди у правовласника торгової марки є можливість порахувати реальні збитки, особливо, якщо правовласник робить послуги під торговою маркою. У такому разі, правильним було б внести зміни до чинного Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", передбачивши право правовласника на власний вибір вимагати з порушника або відшкодування збитків, або компенсацію в певному розмірі. При цьому розмір компенсації визначатиметься судом виходячи з характеру порушення, періоду незаконного використання, добровільного припинення порушення і так далі
Правильним було б внести зміни до чинного Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", передбачивши право правовласника на власний вибір вимагати з порушника або відшкодування збитків, або компенсацію в певному розмірі. |
Наприклад, суди країн Бенелюксу, Італії, Кіпру, Фінляндії застосовують компенсацію, коли неможливо оцінити завданий збиток, але при цьому суди враховують відповідні аспекти, такі як негативні економічні наслідки для власника знаку, включаючи упущену вигоду, недобросовісний прибуток, моральний збиток і тому подібне
Також проблемним іноді являється питання призначення експертиз в справах по захисту прав інтелектуальної власності. Як правило, в цій категорії справ вони призначаються в обов'язковому порядку судами. Це зрештою затягує процес і збільшує судові витрати, тоді як у більшості випадків визначити схожість двох торгових марок не складе труднощів навіть судді самостійно. Погодитеся, не треба бути експертом, щоб, приміром, визначити, що знаки "Abidas" і "Adidas" практично тотожні.
Які, на вашу думку, можливі реальні методи протидії такому деструктивному явищу, як реєстрація фізичними особами іноземних торгових марок в надії продати їх іноземним компаніям, коли ті виходитимуть на ринок України, або ж з метою подальшого використання їх на "законних" підставах, стаючи недобросовісними конкурентами?
- Виходом з ситуації, що склалася, може бути введення на законодавчому рівні зобов'язання Державної служби інтелектуальної власності до моменту реєстрації торгової марки публікувати подані заявки. Що дасть цей крок? Можливість зацікавленим особам здійснювати моніторинг таких заявок і у разі виявлення порушення прав подавати заперечення проти реєстрації знаку. Між іншим, така практика широко поширена у багатьох європейських країнах. Безумовно, наявність таких можливостей не виключить реєстрації "чужих" торгових марок повною мірою, але дасть набагато більше можливостей правовласникам відстежувати незаконне бажання зареєструвати третіми особами їх торгові марки.
|
Вікторія Остапчук |
А як бути з ще однією проблемою охорони прав на знаки для товарів і послуг - у зв'язку з невикористанням знаку в Україні? Наприклад, якщо таке свідоцтво належить юридичній особі - банкротові. Як відомо, після банкрутства такі торгові марки просто "висять" в держреєстрі без використання, при цьому інші юрособи не можуть зареєструвати подібні до них торгмарки.
- Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" будь-яка особа може звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва на знак для товарів і послуг на вказаних підставах. Проблема в тому, що коли позов звернений до юридичної особи - банкротові суд припиняє провадження у справі. Наприклад, в Цивільному кодексі РФ ця проблема розв'язана наявністю норми, яка говорить про те, що правова охорона товарного знаку припиняється, у тому числі, і на підставі рішення федерального органу виконавчої влади по інтелектуальній власності про дострокове припинення правової охорони товарного знаку у разі припинення юридичної особи - правовласника або припинення підприємницької діяльності індивідуального підприємця - правовласника. Таке доповнення прибрало б проблему і в українській практиці.
Давайте звернемося до проблеми захисту авторських прав, як одній з найбільш гострою у вітчизняній правозастосовній практиці. Як Ви прокоментуєте давно відому проблему, що дуже часто телерадіокомпанії, кабельні оператори, відмовляються визнавати механізм колективного управління правами і виплачувати винагороду за використання об'єктів авторського права і суміжних прав?
- Так, Ви праві, проблема коштує досить гостро. Виникла вона через те, що у сфері колективного управління авторськими і суміжними правами досить непрозорий механізм збору, розподілу і виплати винагороди суб'єктам авторського і суміжних прав організаціями колективного управління, яких налічується на сьогодні 14. З іншого боку причина проблеми пояснюється небажанням користувачів нести у своїй діяльності додаткові витрати. Завдання законодавчого органу - виробити збалансовані норми, прийнятні для усіх учасників ринку. Також в нинішніх умовах є сенс залишити одну організацію колективного управління, яка повинна у відкритому доступі публікувати інформацію про те, скільки і за що вона зібрала грошей, кому і на підставі чого розподілила і виплатила.
У нинішніх умовах є сенс залишити одну організацію колективного управління, яка повинна у відкритому доступі публікувати інформацію про те, скільки і за що вона зібрала грошей, кому і на підставі чого розподілила і виплатила. |
З правової точки зору комерційну таємницю часто зв'язують із засобами захисту від недобросовісної конкуренції у рамках реалізації права на інтелектуальну власність. Чи можна говорити, що законодавство в сфері ІС в Україні захищає "комерційну таємницю" повною мірою?
- Дійсно, положення про зв'язок ІС і комерційної таємниці витікає зі змісту статті 2 Конвенції про установу Всесвітньої організації інтелектуальної власності, підписаної в Стокгольмі в 1967 році. Цивільний кодекс України, визначаючи перелік майнових прав, пов'язаних з правом інтелектуальної власності, відносно комерційної таємниці не встановлює правового режиму комерційної таємниці, порядку віднесення інформації до комерційної таємниці, підстав виникнення прав суб'єктів на комерційну таємницю, порядку доступу до комерційної таємниці і багато інших важливих аспектів. У свою чергу, ст. 36 Господарського кодексу України говорить про те, що склад і об'єм відомостей, які складають комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону. Таким чином, удосконалення правового регулювання стосунків відносно визначення, використання, поширення, збереження і захисту комерційної таємниці - прерогатива спеціального закону, а ось його якраз і немає в Україні. І це повинно стати ще однією зоною підвищеної уваги наших законодавців.
Яка ситуація на сьогодні з податковими аспектами у сфері інтелектуальної власності. Я чув про те, що компанії, які продають на території України іноземні програмні продукти, зіткнулися з проблемою неможливості віднесення на витрати рояльних платежів за використання авторських прав на програми нерезидентам?
Це не зовсім так, але ситуація дійсно дуже нехороша для таких компаній. Річ у тому, що компанії, яким нерезидент надає авторські права на використання комп'ютерних програм, можуть відносити на витрати не більше 4% виручки від реалізації продукції за рік, передуючий звітному. А це, погодитеся, для компанії, основним видом діяльності якої є купівля прав на ПО і подальший продаж такого ПО, просто катастрофічно невигідно.
Із цього приводу зі мною можуть посперечатися багато юристів, сказавши, що комп'ютерні програми охороняються як літературні твори, у зв'язку з чим усі виплати роялті можна відносити на витрати, оскільки законодавець зробив виключення у вигляді нарахувань роялті за користування авторськими і суміжними права на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні і літературні твори, і я підтримаю їх думку. Але ситуація не так однозначна, як хотілося б, і, якщо безапеляційно дотримуватися такої думки і відносити на витрати такі платежі, можна опинитися в суді з податковою, і в сьогоднішній ситуації є ризик, що правда буде на стороні податківців, яким треба наповнювати бюджет. Тому, на мій погляд, існуюча норма Податкового кодексу має бути чітко доповнена комп'ютерними програмами.
Бесіду вів Сергій Саченко, головний редактор ТН "Правовий консалтинг" компанії "ЛІГА: ЗАКОН"
