Справи про захист честі, гідності та ділової репутації залишаються одним з найбільш складних і контраверсійних питань в українському праві. Те, як саме слід трактувати та застосовувати норми законодавства в цій сфері, часто стає предметом судових спорів. Особливо це стосується ситуацій, коли відсутня виважена стала судова практика або її застосування викликає неоднозначне враження в юридичної спільноті.
Ключовим у таких спорах є визначення сукупності обставин, що становлять склад дифамаційного правопорушення. А саме:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У разі відсутності хоча б однієї з обставин, відсутній склад дифамаційного правопорушення.
Нещодавно Верховний Суд ухвалив рішення в одній із справ, які я супроводжувала, яке стало новим прецедентом ВС у спорах про захист честі, гідності та ділової репутації. Верховний Суд відмовив у задоволенні позову проти LIGA ZAKON та учасників ринку, які, на думку позивача, розповсюдили недостовірну інформацію про нього. Я, як адвокат, захищала інтереси компанії «ЛІГА ЗАКОН» (справа № 910/23597/17), супроводжуючи процес понад сім років.
|
Тетяна Осійчук |
Після тривалого судового процесу в липні цього року Верховний Суд поставив крапку в цьому питанні. Поширювана інформація була визнана зверненням до відповідних уповноважених органів задля застосування відповідних заходів, а не недостовірною інформацією, як зазначав позивач під час судового розгляду.
Зокрема, Верховний Суд установив: «Як вбачається із встановлених судами обставин у справі, що переглядається, 20.07.2017 у мережі Інтернет розміщені файли у вигляді листа, адресованого Прем`єр-міністру України, в копіях голові Департаменту кіберполіції Національної поліції України, голові Служби безпеки України, в.о. Голови Державної фіскальної служби України під назвою: "Звернення розробників програмного забезпечення та інших суб`єктів електронної звітності". Лист містить прохання провести розслідування ситуації, що склалась з роботою прийомного шлюзу Державної фіскальної служби України в частині реєстрації податкових накладних та функціонування Єдиного реєстру податкових накладних».
У цьому контексті важливо зазначити, що суди попередніх інстанцій не брали до уваги доводи відповідача щодо форми розміщення публікації у вигляді звернення до уповноважених органів, а всі аргументи в рішеннях зводились до того, що поширена спірна інформація не є оціночним судженням, а відповідає ознакам фактичного твердження, оскільки ґрунтується на фактичних даних, які відповідачі мали можливість перевірити на предмет їх дійсності під час оприлюднення.
Однак, як звернув увагу Верховний Суд, метою звернення до Прем'єр-міністра України, копії якого були адресовані голові Департаменту кіберполіції Національної поліції України, Голові Служби безпеки України, в.о. Голови Державної фіскальної служби України, було не поширення недостовірної інформації щодо позивача, а реалізація відповідачами свого конституційного права, визначеного статтею 40 Конституції України, і таке звернення не є поширенням недостовірної інформації.
Згідно зі статтею 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 755/7842/16-ц, від 24.04.2019 у справі № 209/1936/17, від 05.10.2021 у справі № 757/41356/18-ц, від 21.01.2019 у справі № 640/593/17, на які посилаються скаржники, а також у постановах Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 918/233/18, від 16.10.2019 у справі № 209/2687/16-ц.
Судова практика у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вимагає чіткого дотримання законодавства та належного обґрунтування кожного аспекту справи. Неправильне тлумачення норм права може призвести до хибних висновків судів попередніх інстанцій.
Позиція Верховного Суду ясно вказує на важливість чесного читання закону у вирішенні судових питань для справ про захист честі, гідності та ділової репутації. Цей підхід дає змогу уникнути надмірних трактувань і забезпечує об'єктивність у розгляді спорів, не допускаючи неоднозначності при тлумаченні правових норм.
Судова справа тривалістю в сім років, результатом розгляду якої є остаточне рішення Верховного Суду, що, на мою думку, є нічим іншим, як реалізацією принципу справедливості. Саме справедливе та неупереджене рішення, на яке чекаєш, за яке борешся і заради якого, затамувавши подих, очікуєш кожного разу на проголошенні рішення.
Тетяна Осійчук,
адвокат LIGA ZAKON
