Усиновлення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, іноземцями може залишитися у минулому, якщо суспільство не відреагує на чергову ваду суб'єкта законодавчої ініціативи.
"Як жахливий був би світ, якби не народжувалися постійно діти, що несуть з собою невинність і можливість всякої досконалості"! - говорив Джон Раскин.
Немає дітей своїх або чужих. Вони усі наші, усі рідні. Проте не усі можуть відчути турботу батьків, оскільки життєві обставини не завжди дозволяють батькам залишити собі дитину. У такому разі ми говоримо про визначення дитини в дитячий будинок. А надалі є вірогідність говорити про прийняття дитини в сім'ю на правах дочки/сина, тобто йдеться про усиновлення.
Сьогодні в Україні приблизно 120 тисяч дітей є сиротами. Згідно з офіційною статистикою за 2012 рік громадяни України усиновили усю одну дитину з синдромом Дауна і одну дитину з гепатитом С. В цьому ж році було усиновлено 204 дітей-інваліди і дітей, хворих ВИЛ/СНІДОМ: громадяни України прийняли у свої сім'ї 18 хворих малюків, іноземців - 184. У 2010 році усиновлено 178 дітей: громадяни України усиновили 30, а іноземці - 148.
Абсолютно зрозуміло, чому так відбувається. Адже громадяни нашої держави не готові брати на себе відповідальність за таких дітей, та і медична і соціальна системи України частенько не можуть надати повноцінний розвиток таким "особливим" малюкам. Але і цього "ним" виявилося мало.
За станом на 21 червня 2013 року народним депутатом України Марковим Ігорем Олеговичем внесений на розгляд ВРУ законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно недопущення усиновлення іноземцями дітей, що є громадянами України" (далі - Законопроект), який зареєстрований під номером 2411а.
Зважаючи на пояснювальну записку до Законопроекту, можна зробити висновок про те, що головними причинами його прийняття є :
1) державу Україна може гарантувати і здійснювати функцію по захисту охорони дитинства на території України;
2) несумлінне відношення іноземців до усиновлених дітей. Як приклад приводиться вбивство 13-річного хлопчика в США його названим батьком, який "повинен стати каталізатором для української влади" у вирішенні цієї проблеми.
По-перше, ситуація зі вбивством дитини - випадок. Іноземці не здійснюють таке систематично. А приведення в приклад тільки одного вбивства недостатньо для ухвалення Законопроекту.
По-друге, аналогічно можна розглядати і вбивства усиновлених дітей громадянами України. Одним з таких було вбивство дружинами двох усиновлених дітей на Луганщині влітку минулого року. І цей випадок далеко не останній. Але ж це не стало причиною внесення змін до чинного законодавства.
Варто відмітити і те, що в пояснювальній записці взагалі не говориться про статистику усиновлення. Чому ж не проведений реальний аналіз стану усиновлення? Можливо, він украй не вигідний для успішного піару, для захисту псевдонаціональних ідей? Чи тому, що інтереси дітей просто заважають?
Повертаючись до суті варто відмітити, що Марков И. О. цим Законопроектом пропонує внести зміни до Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947 - ІІІ, зі змінами і доповненнями (далі - СКУ), і в Закон України "Про захист дитинства" від 26 квітня 2001 роки № 2402 - ІІІ (далі - Закон).
Що зміниться у разі його прийняття?
1) Стаття 212 СКУ передбачає, що не можуть бути усиновлювачами іноземці, що не полягають в шлюбі, окрім тих випадків, коли іноземець є родичем дитини. У разі ухвалення Законопроекту іноземцям взагалі буде заборонено усиновляти дітей України, окрім тих випадку, коли іноземець - родич дитини.
2) Статтю 283 СКУ (відносно усиновлення іноземцем дитини, громадянина України) і ст. 285 СКУ (стосовно обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, громадянина України) пропонується виключити.
3) Коригується ст. 216 СКУ, а саме: посередницька, комерційна діяльність по усиновленню дітей, передача їх під опіку, опікування або на виховання в сім'ї громадян України і іноземців, що є родичами дитини, забороняється. Нагадаю, що на сьогодні ст. 216 СКУ передбачає, що вказана вище діяльність забороняється в сім'ях громадян України, іноземців.
4) Статтю 287 СКУ пропонується викласти таким чином: якщо діти усиновлені іноземцями, що є родичами дитини (на сьогодні норма дозволяє усиновлення іноземцями, і не має значення родич він або ні), і проживають за межами України, відповідну консульську установу за дорученням Міністерства закордонних справ України веде облік цих дітей і здійснює нагляд за дотриманням їх прав до досягнення ними вісімнадцяти років.
5) В Законі України "Про охорону дитинства" пропонується видалити усі пункти відносно можливості усиновлення іноземцями. Тобто така процедура не допускається.
6) Пункт 11 ст. 24 вищезгадані Закони забороняє проведення посередницької, комерційної діяльності по усиновленню дітей, передачі їх під опіку, опікування або на виховання в сім'ї громадян України. У Законопроекті вказана діяльність забороняється відносно іноземців і осіб без громадянства.
Тобто Законопроект спрямований на обмеження можливості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, отримати шанс на щасливе майбутнє, майбутнє, в якому вони розвиваються в любові і взаємодопомозі, і взагалі шанс на життя.
Необхідно відмітити, що аналогічний закон був ухвалений в Російській Федерації (далі - РФ), а саме Федеральний закон РФ від 28 грудня 2012 № 272-Ф3 "Про заходи дії на осіб, причетних до порушень основних прав і свобод людини, прав і свобод громадян Російської Федерації", або так званий "Закон Димы Яковлєва". Нагадаю, що ухвалення вищезгаданого Закону зумовила подібна ситуація, а саме: названий батько (громадянин США) залишив 2-річного хлопчика в автомобілі під пекучим сонцем, у зв'язку з чим дитина померла. Так, одним з нововведень, викладених в Законі, є заборона усиновлення дітей РФ громадянами США. Аналогічно, як і в Україні, іноземні громадяни усиновляють багато дітей. Проте з ухваленням Закону в РФ виникла інша проблема. Так, згідно з даними офіційної статистики, сталося стрімке зниження усиновлення іноземними громадянами. Варто відмітити, що в 2004 році іноземними громадянами усиновлено 9419 дітей, тоді як громадянами РФ - 7013, в 2009 році іноземцями усиновлено 3815 дітей, а з січня 2013 року по теперішній час іноземці усиновили тільки 198, з яких 98 малюків, починаючи з 2012 року, вже знаходилися на стадії оформлення документів. Цифри говорять самі за себе. Подібне може повторитися і в Україні у разі ухвалення вказаного Законопроекту.
Підсумовуючи вищесказане, буде недоцільним забороняти громадянам інших держав усиновляти дітей України, оскільки у такому разі діти можуть піддаватися нещасному майбутньому, або ж майбутньому в державі Україна, яке не завжди в змозі надати відповідну медичну і соціальну допомогу. Проте необхідно створити реальні, потрібно підкреслити - реальні, умови здійснення контролю за життям дітей : не просто вказати на папері, що "за дорученням Міністерства закордонних справ України відповідна консульська установа здійснює нагляд за дотриманням прав дітей до досягнення ними вісімнадцяти років", а створити таку систему органів і систему контролю, за допомогою яких завжди можна було б отримати доступ до дітей, усиновлених іноземними громадянами, для того, щоб зрозуміти в яких умовах проживає дитина, які стосунки у дитини з батьки і інший член сім'я. Наприклад, можна створити таку систему, яка б передбачала, а точніше зобов'язала іноземців, що усиновили дітей України, 1 раз на місяць/квартал/півроку/рік подавати звіт або інший документ до відповідної консульської установи, якою підтверджуватимуться умови проживання дитини. Можна також говорити і про фотозвіт (у сімейному колі, з друзями, під час гри і т. д.). Це і буде фактичним підтвердженням того, що дитина не експлуатується, права його не порушуються, а навпаки - він розвивається належним чином.
Отже, соціум зобов'язаний реагувати на подібні ініціативи, адже аналізуючи Законопроект можна зрозуміти, що його основна ідея - це шанс черговий раз заявити про себе, але ні в якому разі не йде мова про реалізацію дітьми-сиротами права на щасливе майбутнє. Тим більше, як випливає з суті Законопроекту, суб'єкт законодавчої ініціативи не створює реальних засобів забезпечення сиріт, за умови заборони іноземцям здійснювати усиновлення, належними умовами життя, віднімаючи у них шанс бути здоровими і щасливими, нехай навіть і не в цій країні, адже визначальним для такого добробуту буде не місце, а сама дитина!
Семеняка Світлана, помічник адвоката, АТ "АГ "Солодко і партнери"
