Галузь сімейного права вважається однією з найбільших і складних, оскільки регламентує правовідносини кожної людини і громадянина. Ось тільки в Україні у учених-юристів і практиків вона чомусь викликає набагато менший інтерес, чим, приміром, галузь господарського або навіть карного права. Підтвердженням тому може стати величезна кількість науково-практичних коментарів і статей до Карного і Господарського кодексам, а також внесених до них законодавцем змін і роз'яснень з боку судової влади. На жаль, про норми сімейного права цього не скажеш.
Свідчить про це, наприклад, стаття 186 Сімейного кодексу України, згідно якої той з подружжя, хто виплачує аліменти на дитину, має право контролювати їх цільове використання. Питання в тому, як це можна здійснити на практиці? Адже до сьогоднішнього дня немає чітко прописаного механізму, по якому повинен здійснюватися контроль за цільовим використанням аліментів. Вказано тільки, що це - обов'язок органу опіки і опікування, який повинен займатися такого роду діяльністю за власною ініціативою або за заявою алиментоплательщика. Останній, у разі встановлення факту нецільового використання аліментів, має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру таких виплат або внесення їх частини на особовий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (п. 2 ст. 186 СКУ).
|
Катерина Тарасова |
У Науково-практичному коментарі до СКУ доктора юридичних наук, професора Зореславы Ромовской, автора згаданого кодексу, це положення тлумачиться так: "Аліменти - це платежі цільового призначення. Потреба контролю за цільовим використанням аліментних платежів виникає головним чином тоді, коли їх розмір є значним". Ось тільки, що саме автор СКУ має на увазі під терміном "значний розмір аліментів", досі залишається загадкою. Оскільки ні в судовій практиці, ні в роз'ясненнях учених або навіть методичках органів опіки, зобов'язаних займатися питанням контролю за цільовим використанням аліментів, немає чіткого визначення цього поняття.
Хоча, приміром, в тому ж Карному кодексі України (УКУ) в статтях, пов'язаних із скоюванням злочинів в господарській і службовій діяльності, коли йдеться про отримання неправомірної вигоди (ст. ст. 354, 368 УКУ) або нанесення матеріального збитку в значному розмірі (ст. ст. 361, 363-1 УКУ), дається примітка, в якій згідно з тим, в скільки разів та або інша сума перевищує встановлений законом неоподатковуваний мінімум прибутків громадян, розшифровується суть вказаних термінів.
Я розумію, що наведені мною приклади не мають відношення до виплати аліментів. Проте якщо в ст. 186 СКУ йдеться про фінансову звітність, на мій погляд, не завадило б внести в текст відповідної норми деяку ясність. Тим більше що сама Зореслава Ромовская у своїх інтерв'ю журналістам не раз вказувала на те, що сплата аліментів є грошовим зобов'язанням, таким же, як сплата податку. Тому невипадково в сімейному законодавстві з'явилося таке поняття як пеня за несплату аліментів (ст. 196 СКУ).
До речі, механізм її нарахування дуже чітко виписаний в Науково-практичному коментарі автора Сімейного кодексу. Так, розмір пені за кожен день прострочення складає 1 %, а розмір неустойки за кожен місяць прострочення - 30 % сум несплачених аліментів. Таким чином, виходить, що сама процедура виплати аліментів вважається фінансовою операцією, а ось контроль за їх використанням - вже ні, оскільки питання про фінансову звітність в даному випадку законом не врегульований.
Отже, як показує практика, органи опіки у кращому разі здійснюють перевірку житлових умов дитини і на цій підставі виносять укладення, що він ситий і доглянутий, а значить, його опікун, якщо він не веде асоціальний спосіб життя (не зловживає спиртними напоями, не бродяжить і т. п.), використовує гроші алиментоплательщика за призначенням. І тільки за рідкісним виключенням представники соцслужб зажадають у алиментополучателя (опікуна неповнолітньої дитини) звіт про розтрату таких виплат у вигляді чеків на купівлю продуктів харчування, речей і квитанцій на надання послуг.
Ще рідше алиментоплательщики з метою визнання факту нецільового використання аліментів і зменшення їх розміру або перекладу на рахунок дитини в "Ощадбанк", на якому вони накопичуватимуться до його повноліття, звертаються до суду. Про що свідчать одиничні судові рішення по такого роду спорам, причому прийняті не на користь алиментоплательщика.
Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ст. 186 СКУ носить досить декларативний характер, адже в реальності здійснити прозору перевірку цільового використання аліментів на дитину в Україні практично неможливо.
Катерина Тарасоваадвокат
