Іменем України : спір про передачу кримської землі і традиційний дайджест

Кримський суд вважає, що люди, що постійно не проживають на півострові, не можуть претендувати на поліпшення житлових умов за рахунок виділення їх кооперативу кримської землі

Господарський суд Автономної Республіки Крим 28.05.2013 р., розглянувши справу № 1870-2012 за позовом прокурора міста Євпаторія, визнав незаконними рішення Новоозерновского селищної поради про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний "Андріївський" (далі - Кооператив) для будівництва об'єктів житлового призначення. Відмітимо, що ця справа розглядається по другому кругу, оскільки національні суди ніяк не можуть прийти до єдиної думки відносно того, чи відповідає Кооператив ознакам житлово-будівельного кооперативу, встановлених Житловим кодексом Української РСРі, отже, чи можуть до нього бути застосовні положення ст. 41 Земельного кодексу про безкоштовну передачу або надання в оренду для житлового будівництва земельної ділянки.

Справа спрямована на новий розгляд до суду першої інстанції постановою Вищого господарського суду від 14.03.2013 р. № 5002-22/1870-2012. ВХСУ, відміняючи рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 25.07.2012 р. і постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.12.2012 р. в справі № 5002-22/1870-2012, вказав, що Кооператив незалежно від того, що по напряму діяльності відповідає поняттю "Житлово-будівельний кооператив", не створювався таким відповідно до Житлового кодексу УРСР і Зразковим статутом житлово-будівельного кооперативу. Вирішуючи суперечку по суті, попередні судові інстанції юридичної оцінки цій обставині не надали, хоча воно має значення для визначення питання про право Кооперативу на отримання земельних ділянок в порядку ст. 41 Земельного кодексу.
ВХСУ вказав, що виходячи з положень ст. 41 Земельного кодексу при вирішенні питання про надання земельної ділянки необхідно враховувати саме мету створення кооперативуяка повинна відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

Отже, задовольняючи позов прокурора і визнаючи недійсними рішення Новоозерновского сільської ради, Господарський суд АРК дійшов висновку, що обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний "Андріївський" не може вважатися таким, у якого було досить правових підстав для отримання земельних ділянок відповідно до ст. 41 Земельного кодексу.

По-перше, згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 134 Житлові кодекси Української РСР на облік охочих вступити в житлово-будівельний кооператив беруться громадяни, які постійно проживають в цьому населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. Проте, як випливає з матеріалів справи, Кооператив був заснований громадянами М. Туменко, А. Сокор, В. Сокор, з яких тільки один постійно проживає в селищі Новоозерное, і жоден не потребує поліпшення житлових умов, що свідчить про порушення наведених вище норм законодавства.

По-друге, згідно із статтями 133, 137 Житлового кодексу Української РСР однією з умов вступу в житлово-будівельний кооператив є перебування на квартирному обліку в цьому населеному пункті. Відповідно до пунктом 10 Зразкового статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 р. № 186громадяни, включені в затверджений виконавським комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів список осіб, вступаючих в організовуваний житлово-будівельний кооператив, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, які прийняті в діючий житлово-будівельний кооператив, - з дня твердження виконавським комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом в кооператив. Суд відмітив, що списки громадян, які приймалися засновниками в житлово-будівельний кооператив не були затверджені виконавським комітетом Новоозерновского селищної ради. Таким чином, членами кооперативу фактично являються тільки 3 вищезгаданих людини, які, до того ж, не потребують поліпшення житлових умов і з яких тільки один постійно проживає в селищі Новоозерное.

По-третє, суд першої інстанції врахував настанови ВХСУ і вказав, що Кооператив, не дивлячись на те, що по напряму діяльності відповідає поняттю "Житлово-будівельний кооператив", не створювався як житлово-будівельний кооператив відповідно до Житлового кодексу УРСР і Зразкового статуту житлово-будівельного кооперативу. Як убачається з матеріалів справи, згідно з містобудівним обгрунтуванням, що міститься в проекті землеустрою по відведенню земельних ділянок, Кооперативом на відведених землях планується здійснити забудову 271 садибного будинку, середній розмір якого складає 200 м²при цьому членами Кооперативу є тільки 3 людини. Варто відмітити, ВХСУ в постанові від 14.03.2013 р. № 5002-22/1870-2012 вказав, що в статуті Кооперативу не визначена кількість квартир в житловому будинку (будинках), які заплановані до будівництва, що може привести до здійснення Кооперативом діяльності, меті створення обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу, що суперечить, - обслуговування членів кооперативу шляхом забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімейа не будівництво житла для інших осіб.

Таким чином, Господарський суд АРК вирішив, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний "Андріївський" не може вважатися таким, який мав досить правових підстав для отримання земельних ділянок відповідно до ст. 41 Земельного кодексу.

Відмітимо, що на цьому точка не поставлена. 20 червня Севастопольським апеляційним господарським судом була прийнята у виробництво апеляційна скарга Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний "Андріївський", в якій він просить відмінити рішення суду першої інстанції, задовольнити клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, задовольнити заяву про відмову в позові на підставі закінчення терміну позовної давності.

Інші новини зі світу правосуддя

Конституційний Суд оприлюднив прийняте 11 липня рішення у справі по конституційному зверненню Д. Козлова відносно офіційного тлумачення положень другої пропозиції преамбули Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Суд прийшов до рішення, що положення преамбули Закону у взаємозв'язку з положеннями ст. 1, 3 ці Закони слід розуміти так, що обмеження пені в грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Нацбанку, що діяла в період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є тільки підприємства, установи і організації незалежно від форм власності і господарювання і фізособи - СПД (підприємці). При цьому суд вважає, що необхідно законодавчо врегулювати принцип, згідно з яким обличчя споживача вважається слабкою стороною в договорі споживчого кредиту, і встановити справедливий розмір неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізособами.

Вищий адміністративний суд видав інформаційний лист від 16.07.2013 р. № 986/12/13-13 "Відносно визначення компетенції адміністративних судів відносно рішення справ по позовах центрального органу виконавчої влади". Зокрема, вказано, що у разі задоволення адміністративного позову (ч.2 ст. 162 КАС) суд може прийняти постанову про примусове видворення іноземця або особи без громадянства за межі України. Відносно розгляду позовних вимог про затримання іноземця або особи без громадянства, то звертається увага на те, що відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 162 КАС суд за позовом суб'єкта владних повноважень може прийняти іншу постанову у випадках, встановлених законом. Проте КАС і інші закони України не надають право цим суб'єктам владних повноважень на звернення до адміністративного суду з позовом про затримання іноземця або особи без громадянства, і тому адміністративний суд позбавлений компетенції розглядати такий позов. Пдробнее: "Адмінсуди не можуть дозволяти затримувати іноземців у зв'язку з їх видворенням з України,- ВАСУ".

Вищий спеціалізований суд України по розгляду цивільних і карних справ видав інформаційний лист № 223-1134/0/4-13 від 18.07.2013 р. "Про деякі питання здійснення карного виробництва відносно неповнолітніх". Зокрема, вказано, що судочинство відносно неповнолітнього і відносно декількох чоловік, один з яких є неповнолітнім, здійснюється згідно ч. 10 ст. 31 КПК виключно суддями, уповноваженими зборами суддів відповідних судів в порядку ст. 115 Закону "Про судоустрій і статус суддів" на здійснення карного виробництва відносно неповнолітніх. Щоб уникнути будь-яких сумнівів відносно наявності у судді повноважень на розгляд цієї категорії справ до матеріалів карного виробництва слід приєднувати копію або виписку з протоколу зборів суддів, в якій визначений кількісний і персональний склад суддів, уповноважених здійснювати карне виробництво відносно неповнолітніх. Також судам слід з'ясовувати наявність документів (копій наказів, розпоряджень і тому подібне), що підтверджують факт здійснення досудового розслідування відносно неповнолітніх спеціально уповноваженим на це слідчим.

Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини відзвітував про виконання рішень, що отримали статус остаточних. Серед іншого, в його представленні йде мова про резонансний рішенні ЕСПЧ від 09.01.2013 р. у справі "Олександр Волков проти України". Нагадаємо, ЕСПЧ визнав, що п'ята палата ВАСУ, свого часу створена і сформована за рішенням А. Пасенюка, працювала незаконно, а значить, незаконні і усі рішення, які вона на той час приймала. У своєму представленні Урядовий уповноважений вказав, що можливі шляхи рішення констатованих ЕСПЧ в справі "Олександр Волков проти України" проблем все ще встановлюються причетними органами.

У представленні також йде мова про хід усунення на законодавчому рівні порушень, встановлених в рішенні ЕСПЧ від 17.01.2013 р. у справі "Хабровские проти України". У цій справі були встановлено порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основних свобод стосовно стосунків батьків і дітей. На виконання рішення ЕСПЧ Мінюстом був розроблений законопроект по удосконаленню процедури виконання судових рішень в інтересах дітей, який схвалив Кабмін.

Мінюст надав роз'яснення відносно проведення процесуальних дій в режимі відеоконференції під час судового засідання. Зокрема вказано, що головною умовою проведення дистанційного судочинства є згода обвинуваченого. Детальніше про роз'яснення читайте в матеріалі ЮРЛИГИ.

Марина Ясинская