До недавнього часу, поки земля в містах була відносно недорога, власники магазинів і інших закладів, що розташовувалися на перших поверхах багатоповерхових будинків, не особливо турбувалися про сплату земельного податку (орендної плати) за землю під своїми приміщеннями. Проте, одночасно з введенням у ряді міст нових нормативних грошових оцінок земель, у підприємців зріс інтерес до цього питання, оскільки колишні суми податку вже не влаштовують місцеве самоврядування, а нові суми часто не по кишені підприємцям.
У зв'язку з цим останні вимушені шукати способи законного відходу від сплати непідйомних податків. Деякі спори із цього приводу закономірно потрапляли до адміністративних судів, і за останній рік сформувалася дещо суперечлива судова практика.
Основна норма, якою оперують фіскальні органи, це пункт 287.8 ст. 287 Податкового Кодексу України, згідно з яким власник нежитлового приміщення у багатоповерховому житловому будинку сплачує до бюджету податок з площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної долі прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Здавалося б, досить пряме і однозначне правило. Проте ті суди, які йшли назустріч підприємцям, розглядали його в комплексі з іншими нормами НК і нормами Земельного кодексу, внаслідок чого приходили до висновку, що фактично робило пункт 287.8 "мертвим".
Так, Харківський апеляційний адміністративний суд у визначенні від 15.02.2012 у справі № 2а-12333/11/2070 (відмовлено у відкритті касаційного виробництва ВАСУ), проаналізувавши земельне і податкове законодавство, зокрема підстави для виникнення прав на землю, зробив висновок, що сплата земельного податку за земельну ділянку під багатоповерховим житловим будинком повинна включатися в договір оренди приміщення з підприємствами, установами або організаціями, які здійснюють управління цими будинками, як відшкодування земельного податку за земельну ділянку, надану для обслуговування багатоквартирного житлового будинку, площа якого визначається пропорційно площі арендованого приміщення.
Суд також звернув увагу на те, що власникові приватизованої квартири багатоповерхового будинку доля земельної ділянки не виділялася, документів, що засвідчують право на земельну ділянку він не має, а тому для нього об'єкт оподаткування земельним податком (земельна ділянка) - відсутній. При цьому колегія суддів небезпідставно посилалася на положення п.14.1.72 ст.14 Податкового Кодексу України, згідно з якими земельний податок - обов'язковий платіж, що стягується з власників земельних ділянок і земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, і на положення ст. 270, по яких об'єктами оподаткування є земельні ділянки, що знаходяться у власності або користуванні; земельні частки (паї) які знаходяться у власності.
Київський апеляційний адмінсуд у визначеннях від 09.10.2012 у справі №2а-6693/12/2670, від 06.11.2012 у справі 2а-11216/12/2670 (по обох відмовлено у відкритті касаційного виробництва Вищим адмінсудом) також дійшов висновку про те, що для цілей оподаткування земельним податком обличчя повинне мати статус землевласника/землекористувачапридбаного в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Аналогічній позиції придержался і окружний адмінсуд Києва в постанові від 23.04.2013 у справі №826/2782/13-а.
Таким чином, в адміністративних судах різних інстанцій сформувалася думка, яка фактично не визнає власників нежитлових приміщень у багатоповерхових будинках платниками земельного податку.
Але існує і інша позиція судової системи, яка у результаті все ж доповнює вищеописану.
Зокрема, Дніпропетровський окружний адмінсуд в постанові від 25.04.2013 у справі № 804/4741/13-а, Дніпропетровський апеляційний адмінсуд в постановах від 15.01.2013 у справі № 2а/0470/9905/11 і від 05.02.2013 у справі № 2а/0470/9906/11 дійшли висновку, що позивачі є платниками земельного податку із земельних ділянокна яких розташовані ті, що належать їм на праві власності частини нежитлових приміщень в житлових будинках.
Суди чомусь керувалися, серед іншого, статтею 377 Цивільного кодексу України, якій встановлено, що до особи, яка придбала право власності на житловий будинок (окрім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в об'ємі і на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). При цьому суди не врахували, що в справах йдеться про частини багатоповерхових будинків, а не про будинок, будівлю або споруду.
Як би то не було, в цих спорах суди у результаті прийшли, по суті, до такого ж висновку, як і в раніше описаних випадках. А саме, суди встановили, що розрахунок земельного податку проведений виходячи з середніх показників нормативної грошової оцінки земельних ділянок по місту.
Проте, на думку суддів, визначення земельного податку виходячи з середніх показників нормативної грошової оцінки земельних ділянок по місту не відповідає законодавчо встановленому порядку визначення розміру земельного податку, а також приписам ст. 23 Податкові кодекси України, згідно якої базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики об'єкту оподаткування.
Тобто, суди визнали той факт, що без грошової оцінки конкретного, а саме виділеного в натурі, земельної ділянки, його неможливо оподаткувати. Іншими словами суд угледів відсутність бази оподаткування.
Повернемося до першої частини цього матеріалу, в якому суди грунтувалися на тому, що власникам приміщень у багатоповерхових будинках доля земельної ділянки не виділялася, документів на земельну ділянку вони не мають, а тому для них відсутній об'єкт оподаткування земельним податком (земельна ділянка).
І що ми бачимо: в одному випадку суди говорять про відсутність об'єкту оподаткування, інші - про відсутність бази. Проте, немає бази без об'єкту. І тому фактично суди праві в обох випадках.
В той же час, є і судові рішення, які без особливих правових поневірянь розділяють думку податківців. Зокрема, Київський апеляційний адмінсуд в постанові від 02.04.2013 у справі № 2а-15824/12/2670 зробив висновок, що позивач як власник нежитлових приміщень у багатоквартирному житловому будинку є платником земельного податку і несе зобов'язання по сплаті земельного податку відповідно до п. 287.8 статей 287 НК України, виходячи з площі земельної ділянки під такими нежитловими приміщеннями з урахуванням долі прибудинкової території, хоча сама земельна ділянка (його частина) не виділяється.
Підводячи підсумки, слід визнати, що в обговорюваному питанні адміністративні суди, в т.ч. ВАСУ, частіше приймають сторону підприємціввикористовуючи при цьому цілком обгрунтовані аргументи, але судова практика продовжує формуватися, і єдиного механізму розгляду суперечок цієї категорії доки немає.
Іван Переверзевадвокат, керівник юрфірми "Днепролекс".
