У квітні - травні Верховною Радою України було прийнято ряд законів, направлених на посилення боротьби з корупцією. Спочатку Законом від 18.04.2013 р. № 221 - VII було викладено в новій редакції ряд статей Кримінального кодексу України (далі - КК України)що стосуються кримінальної відповідальності за корупційні діяння. Потім Законом від 14.05.2013 року № 224 - VII розширено зміст та обсяг антикорупційних обмежень для чиновників. І нарешті, Законом № 2990що ще не підписаний Президентом, було введене кримінальну відповідальність юридичних осіб за вчинення їх посадовими особами корупційних діянь.
Звичайно, найбільший резонанс викликало прийняття останнього із зазначених законів, введення в дію якого може "підірвати" існуючі теоретичні уявлення про зміст і сутність кримінального права. І, більше того, сама концепція якого протирічить положенням Конституції України. Тому в цій статті проаналізуємо положення саме Закону № 2990.
Перш за усе, антиконституційним виглядає положення щодо можливості притягнення юридичної особини до кримінальної відповідальності незалежно від факту наявності її вини, лише на підставі визнання винною у вчиненні злочину особини, уповноваженої діяти від її імені. Можливість накладення кримінального покарання на юридичну особу без доведення факту наявності її вини у вчиненні злочину суперечить положенням ст. 62 Конституції України, відповідно до якої особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведене в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Наявність вини - обов'язкова умова притягнення особини до кримінальної відповідальності і, на моє думання, неважливо про якові особу йдеться : фізичну чи юридичну.
У даному випадку постає запитання про ті, чи може юридична особа бути винною у вчиненні злочину, з огляду на ті, що відповідно до ст. 23 КК України провина - це психічне ставлення особини до вчинюваної дії чи бездіяльності. Юридична особа, будучи штучним утворенням, не наділена психікою і, відповідно, не може відчувати почуття вини. А раз так, то довести наявність у її діях вини неможливо. Отже, неможливо і притягнути її до кримінальної відповідальності. Напевне, саме з цих підстав виходили автори КК України, визначаючи в якості суб' єкта злочину саме фізичну осудну особу.
Введення кримінальної відповідальності юридичної особини протирічить також положенням ст. 2 КК України, відповідно до якої підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яку містить склад злочину. Юридична особа самостійно не вчиняє і не може вчинити злочин, адже відповідно до ст. 11 КК України злочин - суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб' єктом злочину. Юридична особа не є суб' єктом злочину і не може вчиняти винних діянь (оскільки не володіє ні волею, ні психікою), а отже, немає й підстав для притягнення її до кримінальної відповідальності.
Юридична особа не є суб' єктом злочину і не може вчиняти злочину, тому підстав для притягнення її до кримінальної відповідальності немає |
Юридична особа завжди діє через фізичних осібуповноважених на виконання ними своїх функцій, які можуть усвідомлювати свої дії та керувати ними. І навіть якщо сморід вчиняють злочин від імені юридичної особини і в її інтересах, це не звільняє їх від кримінальної відповідальності. Маючи свідомість і волю, фізичні особини завжди мають можливість відмовитися від виконання незаконних наказів чи розпоряджень юридичної особини і тим самим уникнути кримінальної відповідальності, якові в цьому разі може понести особа, що цей наказ віддала.
Юридичні особини, будучи організаціями, об' єднують волю та інтереси різних осібпочинаючи від засновників (учасників) цієї юридичної особини і закінчуючи робітниками. Кожен з них, у міру своїх повноважень, може вчиняти дії від імені юридичної особини, але дуже часто такі дії вчиняються ними у власних інтересах, а не в інтересах юридичної особини. І необхідність покарання в таких випадках юридичної особини за дії свого передставника є, щонайменше, сумнівною.
Зазначені теоретичні проблеми матимуть негативне відображення на практиці. Скажімо, якщо директор підприємства дасть хабаря (точніше, за новою термінологією, запропонує або надасть службовій особі органу влади неправомірну вигоду) за отримання цим підприємством ліцензії чи іншого дозвільного документу, то навіть якщо після цього він буде звільнений з посади і такі його дії будуть засуджені учасниками юридичної особині, це не звільнить юридичну особу він кримінальної відповідальності. Більше того, з моменту вчинення директором такого злочину може минути значний період годині (до 15 років, не рахуючи переривання рядок давності), за яких в юридичній особі можуть змінитись не лише правління, але й склад учасників, тим не менше, вона змушена буде нести кримінальну відповідальність за минулі дії свого колишнього керівника.
Усе це вказує на теоретичну та практичну недоцільність введення кримінальної відповідальності юридичної особини. Власне, якщо бути послідовним і дотримуватись принципу рівності всіх суб' єктів права перед законом, то можна дійти висновку про можливість притягнення до кримінальної відповідальності і державного органу, уповноважена особа якого вчинила корупційне діяння чи сприяла тероризму. Законодавець при прийнятті Закону № 2990 завбачливо передбачив, що заходь кримінально- правового характеру не можуть бути застосовані судом до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними у встановленому порядку. Але чим ці суб' єкти, теж до речі створені у формі юридичних осіб, кращі? У всякому разі щодо соціальної корисності та законності діяльності багато юридичних осіб з ними може посперечатися.
З урахуванням цих ключових і принципових зауважень до Закону № 2990 залишається невирішеним питання щодо виконання Україною зобов'язань, взятих нею при ратифікації Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, Конвенції Заради Європи про запобігання тероризму, Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.
Але, по-перше, при підписанні цих документів варто було враховувати положення ч. 2 ст. 9 Конституції України, відповідно до якої укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України, і не ратифіковувати документи, положення яких можуть суперечити Конституції України. А по-друге, зазначені документи не зобов'язують Україну вводити саме кримінальну відповідальність юридичних осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Конвенцією Заради Європи про запобігання тероризму, наприклад, відповідальність юридичних осіб може бути кримінальною, цивільною або адміністративною. Тому введення саме кримінальної відповідальності не є конче необхідним. Це результат творчості народних депутатів, а не вимог міжнародних документів.
ВИСНОВОК:
Введення кримінальної відповідальності юридичних осіб є теоретичний і практично невиправданим.
Микола Хахула
адвокат, адвокатське бюро "Advocatvirtus
________________________________________________________________
"ЮРИСТ & ЗАКОН" - це електронне аналітичне видання, що входить в інформаційно-правові системи ЛІГА :ЗАКОН і створене спеціально для юристів і фахівців, що потребують якісної аналітичної інформації про зміни, що відбуваються в правовому полі України. З питань придбання видання "ЮРИСТ & ЗАКОН" звертайтеся до менеджерам ЛІГА :ЗАКОН чи дорегіональним дилерам.
