У квітні - травні Верховною Радою України було прийнято ряд законів, направлених на посилення боротьби з корупцією. Спочатку Законом від 18.04.2013 р. № 221-VII було викладено в новій редакції ряд статей Кримінального кодексу України (далі - КК України), що стосуються кримінальної відповідальності за корупційні діяння. Потім Законом від 14.05.2013 року № 224-VII розширено зміст та обсяг антикорупційних обмежень для чиновників. І нарешті, Законом № 2990, що ще не підписаний Президентом, було введено кримінальну відповідальність юридичних осіб за вчинення їх посадовими особами корупційних діянь.
Звичайно, найбільший резонанс викликало прийняття останнього з зазначених законів, введення в дію якого може «підірвати» існуючі теоретичні уявлення про зміст і сутність кримінального права. І, більше того, сама концепція якого протирічить положенням Конституції України. Тому в цій статті проаналізуємо положення саме Закону № 2990.
Перш за все, антиконституційним виглядає положення щодо можливості притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності незалежно від факту наявності її вини, лише на підставі визнання винною у вчиненні злочину особи, уповноваженої діяти від її імені. Можливість накладення кримінального покарання на юридичну особу без доведення факту наявності її вини у вчиненні злочину суперечить положенням ст. 62 Конституції України, відповідно до якої особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Наявність вини - обов'язкова умова притягнення особи до кримінальної відповідальності і, на мою думку, неважливо про яку особу йдеться: фізичну чи юридичну.
У даному випадку постає запитання про те, чи може юридична особа бути винною у вчиненні злочину, з огляду на те, що відповідно до ст. 23 КК України вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності. Юридична особа, будучи штучним утворенням, не наділена психікою і, відповідно, не може відчувати почуття вини. А раз так, то довести наявність у її діях вини неможливо. Отже, неможливо і притягнути її до кримінальної відповідальності. Напевне, саме з цих підстав виходили автори КК України, визначаючи в якості суб'єкта злочину саме фізичну осудну особу.
Введення кримінальної відповідальності юридичної особи протирічить також положенням ст. 2 КК України, відповідно до якої підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Юридична особа самостійно не вчиняє і не може вчинити злочин, адже відповідно до ст. 11 КК України злочин - суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Юридична особа не є суб'єктом злочину і не може вчиняти винних діянь (оскільки не володіє ні волею, ні психікою), а отже, немає й підстав для притягнення її до кримінальної відповідальності.
Юридична особа не є суб'єктом злочину і не може вчиняти злочину, тому підстав для притягнення її до кримінальної відповідальності немає |
Юридична особа завжди діє через фізичних осіб, уповноважених на виконання ними своїх функцій, які можуть усвідомлювати свої дії та керувати ними. І навіть якщо вони вчиняють злочин від імені юридичної особи і в її інтересах, це не звільняє їх від кримінальної відповідальності. Маючи свідомість і волю, фізичні особи завжди мають можливість відмовитися від виконання незаконних наказів чи розпоряджень юридичної особи і тим самим уникнути кримінальної відповідальності, яку в цьому разі може понести особа, що цей наказ віддала.
Юридичні особи, будучи організаціями, об'єднують волю та інтереси різних осіб, починаючи від засновників (учасників) цієї юридичної особи і закінчуючи робітниками. Кожен з них, у міру своїх повноважень, може вчиняти дії від імені юридичної особи, але дуже часто такі дії вчиняються ними у власних інтересах, а не в інтересах юридичної особи. І необхідність покарання в таких випадках юридичної особи за дії свого представника є, щонайменше, сумнівною.
Зазначені теоретичні проблеми матимуть негативне відображення на практиці. Скажімо, якщо директор підприємства дасть хабара (точніше, за новою термінологією, запропонує або надасть службовій особі органу влади неправомірну вигоду) за отримання цим підприємством ліцензії чи іншого дозвільного документа, то навіть якщо після цього він буде звільнений з посади і такі його дії будуть засуджені учасниками юридичної особи, це не звільнить юридичну особу він кримінальної відповідальності. Більше того, з моменту вчинення директором такого злочину може минути значний період часу (до 15 років, не рахуючи переривання строку давності), за яких в юридичній особі можуть змінитись не лише правління, але й склад учасників, тим не менше, вона змушена буде нести кримінальну відповідальність за минулі дії свого колишнього керівника.
Все це вказує на теоретичну та практичну недоцільність введення кримінальної відповідальності юридичної особи. Власне, якщо бути послідовним і дотримуватись принципу рівності всіх суб'єктів права перед законом, то можна дійти висновку про можливість притягнення до кримінальної відповідальності і державного органу, уповноважена особа якого вчинила корупційне діяння чи сприяла тероризму. Законодавець при прийнятті Закону № 2990 завбачливо передбачив, що заходи кримінально-правового характеру не можуть бути застосовані судом до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними у встановленому порядку. Але чим ці суб'єкти, теж до речі створені у формі юридичних осіб, кращі? У всякому разі щодо соціальної корисності та законності діяльності багато юридичних осіб з ними може посперечатися.
З урахуванням цих ключових і принципових зауважень до Закону № 2990 залишається невирішеним питання щодо виконання Україною зобов'язань, взятих нею при ратифікації Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.
Але, по-перше, при підписанні цих документів варто було враховувати положення ч. 2 ст. 9 Конституції України, відповідно до якої укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України, і не ратифіковувати документи, положення яких можуть суперечити Конституції України. А по-друге, зазначені документи не зобов'язують Україну вводити саме кримінальну відповідальність юридичних осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Конвенцією Ради Європи про запобігання тероризму, наприклад, відповідальність юридичних осіб може бути кримінальною, цивільною або адміністративною. Тому введення саме кримінальної відповідальності не є конче необхідним. Це результат творчості народних депутатів, а не вимог міжнародних документів.
ВИСНОВОК:
Введення кримінальної відповідальності юридичних осіб є теоретично і практично невиправданим.
Микола Хахула,
адвокат, адвокатське бюро «Advocatvirtus
________________________________________________________________
«ЮРИСТ & ЗАКОН» - это электронное аналитическое издание, входящее в информационно-правовые системы ЛІГА:ЗАКОН и созданное специально для юристов и специалистов, нуждающихся в качественной аналитической информации об изменениях, происходящих в правовом поле Украины. По вопросам приобретения издания «ЮРИСТ & ЗАКОН» обращайтесь к менеджерам ЛІГА:ЗАКОН или крегиональным дилерам.
