Перспективи розгляду справ українських громадян в ЕСПЧ

Європейський суд з прав людини (ЕСПЧ) - найбільша у світі міжнародна судова установа. Суд знаходиться в м. Страсбурзі (Франція) і діє на основі Європейській Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. (Конвенція). Його юрисдикція поширюється на більш ніж 800 млн. чоловік і на 47 держави-членів Ради Європи, в яких вони проживають.

Україна як держава-член Ради Європи також визнала юрисдикцію ЕСПЧ, шляхом приєднання до Конвенції 11 вересня 1997 р. З цієї миті і по сьогоднішній день Суд виніс 884 ухвали проти нашої держави, що складає приблизно 6% від усіх його рішень або зразкове п'ято-шосте місце для нашої держави по кількості рішень ЕСПЧ проти члена Ради Європи.

Порушення, які Суд визнає у своїх рішеннях проти Українирізноманітні. Найчастіше це порушення права на справедливий суд (стаття 6(1) Конвенцій) і права власності (стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції) у зв'язку з тривалим невиконанням остаточних рішень українських судів; порушення права на свободу і особисту недоторканість (стаття 5 Конвенцій) у зв'язку з необгрунтованими арештами і недостатньо обгрунтованим або безстроковим продовженням утримання під вартою; порушення заборони тортур, нелюдської або принижуюча людська гідність звернення (стаття 3 Конвенції) у зв'язку із застосуванням заходів фізичного і психологічного тиску до затриманих в міліції або СИЗО з метою отримання від них визнавальних свідчень; порушення права на захист в кримінальних справах (стаття 6(3) (с) Конвенцій) у зв'язку з відсутністю адвоката при першому допиті або маніпуляціями слідчих з кваліфікацією злочину або допитом особи, створюючи тим самим обставини, при яких закон не вимагає обов'язкової присутності адвоката, та ін. При цьому слід пам'ятати, що право на звернення в ЕСПЧ торкається як фізичних, так і юридичних осіб, оскільки ряд положень Конвенції і Протоколів до неї однаково торкаються і тих, і інших (наприклад, право на справедливий суд, захист права власності, свобода слова та ін.). Тому Суд нерідко констатує порушення Конвенції і відносно юридичних осіб.

На сьогодні Суд виніс чотири т.з. "пілотних" рішення, в яких він встановив, що в нашій державі існують системні (тобто загальнонаціональні, а не одиничні) випадки порушення права на справедливий суд у зв'язку з тривалим невиконанням судових рішень, що набули чинності ("Іванов проти України")необгрунтованим і часто безстроковим застосуванням і продовженням утримання під вартою в якості запобіжного заходу ("Харченко проти України")частими випадками побиття затриманих в міліції і незадовільними матеріально-побутовими умовами утримання під вартою і в місцях позбавлення волі ("Каверзин проти України") і порушенням права на захист в кримінальних справах ("Балицкий проти України"). У усіх цих рішеннях Суд зобов'язав нашу державу вжити на національному рівні достатні заходи (наприклад, законодавчі) для того, щоб ці порушення більше не повторювалися, а жертви таких порушень могли отримати достатню компенсацію на національному рівні. Проте, незважаючи на ці рішення, ряд проблем залишається, а наші співвітчизники продовжують звертатися до Суду з останньою надією у пошуках правди і справедливості.

Так, на сьогодні число заяв проти України, які чекають рішення Суду, складає приблизно 13 тисяч. Це близько 7% від загальної кількості усіх заяв, очікуючих рішення Суду, або ж п'яте місце для нашої держави по кількості заяв в Суді. Проте, незважаючи на таку велику кількість заяв, тільки близько 3% з них будуть визнані Судом прийнятними і по них буде винесено ухвалу. Інші 97% будуть відхилені як явно необгрунтовані відповідно до статті 35 Конвенцій (умови прийнятності) ще при первинному розгляді Судом справи. З чим же це пов'язано і чому переважна більшість заяв українців відхиляються Судом?

В першу чергу, це пов'язано з недотриманням заявниками умов прийнятності, викладених у статті 35 Конвенцій. Так два головних правила полягають в тому, що Суд може брати справу до розгляду тільки після того, як були вичерпані усі внутрішні засоби правового захисту і впродовж шести місяців від дати винесення національними органами остаточного рішення у справі. Наприклад, якщо український заявник скаржиться на порушення права на захист в кримінальній справі проти нього, то йому необхідно подати заяву в ЕСПЧ упродовж шести місяців після винесення остаточної ухвали Вищим спеціалізованим судом по розгляду цивільних і карних справ.

Окрім цих двох основних умов, існує ще і ряд інших умов прийнятності скарг, зокрема: заява не має бути анонімною; воно не має бути по суті аналогічним тому, яке вже було розглянуто Судом, або вже є предметом іншої процедури міжнародного розгляду або врегулювання (наприклад, Комітет з прав людини ООН), і якщо воно не містить нових фактів, що відносяться до справи; воно має бути сумісним з положеннями Конвенції чи Протоколів до неї; не має бути зловживанням права подачі заяви до Суду (наприклад, не повинно грунтуватися на свідомо неправдивому викладі фактів); і не має бути явно необгрунтованим. Крім того, нещодавно з'явився ще один критерій неприйнятності, а саме: відсутність для заявника істотного збитку від передбачуваного порушення.

І якщо з головними критеріями прийнятності (шість місяців після вичерпання усіх засобів правового захисту на національному рівні), а також вимогами, щоб скарга не була анонімною або аналогічною вже поданою, усе досить просто, з іншими умовами не завжди усе так само зрозуміло і очевидно.

Наприклад, що таке "несумісність" скарги з положеннями Конвенції або Протоколів до неї? Існує чотири типи несумісності : несумісність по колу осіб (ratione personae)несумісність по сфері застосування (ratione materiae)несумісність за часом (ratione temporis) і несумісність по місцю здійснення передбачуваного порушення (ratione loci). Несумісність по колу осіб означає, що скарга подана особою, якої передбачуване порушення Конвенції безпосередньо не торкається (наприклад, заявниця скаржиться про порушення своїх прав у зв'язку з тривалим невиконанням судового рішення, винесеного на користь її чоловіка); скарга подана проти держави, яка не ратифікувала Конвенцію або Протоколи до неї або не є членом Ради Європи (наприклад, скарга проти Білорусі); чи скарга подана проти частки фізичної або юридичної особи (можна скаржитися тільки на державу). Несумісність по місцю здійснення передбачуваного порушення означає, що скарга подана проти держави, на території якого або в межах юрисдикції якого передбачуване порушення не здійснювалося, а несумісність за часом здійснення передбачуваного порушення означає, що скарга торкається порушення, яке сталося до приєднання держави-відповідача до Конвенції (для України - це 11 вересня 1997 р.).

Нарешті, несумісність по сфері застосування (предметна несумісність) є найбільшою по кількості різноманітних прикладів і виключень з сфери регулювання Конвенції. Тут йдеться про те, що заявник скаржиться на порушення того права, яке не передбачене Конвенцією чи Протоколами до неї або ж не гарантується ними. Наприклад, скарга торкається порушення права на в'їзд і знаходження на території держави-учасника Конвенції для осіб, що не є громадянами цієї держави; скарга про неможливість отримати громадянство держави-учасника Конвенції особою, що є громадянином іншої держави; скарга про порушення прав, які не є "цивільними" з т.з. статті 6(1) Конвенцій; скарга про недостатній рівень соціального забезпечення або скарга на низьку зарплату або пенсію і взагалі усі скарги про порушення соціально-економічних прав, які Конвенцією не гарантуються; скарга на відмову національних судів переглянути справу заявника (таке право Конвенцією не гарантується); скарга на те, що національні органи відмовилися амністувати або помилувати заявника; абстрактна скарга на якість національного законодавства; скарга на порушення інших міжнародних договорів, і так далі

Відсутність значного збитку як новий критерій прийнятності був введений відносно нещодавно - з набуттям чинності Протоколу № 14 до Конвенції 1 червня 2010 року. Прикладом неприйнятності скарги за цим критерієм може послужити скарга на невиконання судового рішення, по якому заявник повинен отримати компенсацію матеріального збитку менше 1 євро ("Королев проти Росії").

Нарешті, найчастішим приводом для неприйнятності скарги є ситуації, коли скарга являється погано, або ж (словами Конвенції і Суду) "явно" необгрунтованою. Іншими словами, навіть якщо усі інші вищезгадані умови прийнятності і були дотримані, часто заявники погано обгрунтовують свої скарги, недостатньо чітко і однозначно їх формулюють, не надають достатньої доказової бази і так далі. У таких випадках в рішеннях Суду можна часто побачити лаконічну фразу наступного змісту : "вивчивши усі матеріали справи і в межах питань, що входять в його компетенцію, Суд встановив, що вони не містять ознак порушення прав і свобод, передбачених положеннями, на які посилається заявник".

Щоб уникнути або, принаймні, мінімізувати можливість відхилення скарг за різними критеріями неприйнятності і особливо за критерієм "явної необгрунтованості", необхідно мати хороші знання як самої Конвенції і Протоколів до неї, так і практики Суду по їх застосуванню. І хоча наявність юриста на початковій стадії розгляду справи Судом не є обов'язковою (така наявність обов'язково тільки після "комунікації" скарги державі-відповідачеві, тобто постановки Судом питань державі про те, чи були в справі порушення, про які скаржиться заявник), існує статистика, що при попередньому вивченні справи відповідним фахівцем, що має знання і досвід в області Конвенції і практики ЕСПЧ, тільки в 67% випадків дійсно не убачаються ніяких порушень з т.з. Конвенції а звернення в ЕСПЧ є безперспективним. Таким чином, залишаються близько 30% випадків (як вказувалося вище, до 97% усіх скарг відхиляються Судом як неприйнятні), по яких рішення Суду могло б бути іншим, коли б не неякісне складання скарг і погане обгрунтування скарг про передбачувані порушення. Іншими словами, залучення юриста при вивченні можливості подачі індивідуальної скарги в ЕСПЧ служить декільком цілям. По-перше, це заощадження часу фізичної або юридичної особи, бажаючої звернутися до Суду з явно безперспективною скаргою. По-друге, це може значно підвищити шанси на успіх тих скарг, по яких звернення в ЕСПЧ доцільно.

І, нарешті, участь професіонала при попередньому вивченні справи також може допомогти розвантажити сам Європейський суд від великої кількості явно необгрунтованих скарг, на розгляд яких він вимушений використовувати багато часу і ресурсіві тим самим дати йому можливість сконцентруватися на тих заявах, в яких дійсно йде мова про серйозні порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією і Протоколами до неї.


Ігор Караман, доктор права, старший юрист ЮФ "Гвоздий і Оберкович".

________________________

"ЮРИСТ & ЗАКОН" - це електронний аналітичний тижневик, що входить в інформаційно-правові системи ЛІГА :ЗАКОН і створений спеціально для юристів і фахівців, що потребують якісної аналітичної інформації про зміни, що відбуваються в правовому полі України. З питань придбання "ЮРИСТ & ЗАКОН" звертайтеся до менеджерам ЛІГА :ЗАКОН чи до регіональним дилерам.