Для України, що має дуже скромну кількість договорів про правову допомогу у цивільних справах, питання визнання іноземних судових рішень на підставі принципу взаємності є більш ніж актуальним. Довгий час в українському законодавстві це питання було врегульоване не найвдалішим чином, фактично роблячи неможливим визнання і виконання в Україні іноземного судового рішення без того, що відповідає дву- чи багатостороннього міжнародного договору. Безумовним прогресом в цьому напрямі було прийняття в 2010 році змін до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ГПК), що встановили презумпцію наявності взаємності для цілей визнання і приведення у виконання рішень іноземних судів на території України (стаття 390 ГПК). При цьому питання застосування цієї презумпції до визнання рішень іноземних судів, що не підлягають примусовому виконанню, залишився відкритим через нюанси формулювання статті 399 ГПК, що встановлює умови такого визнання. За ті, що пройшли два з гаком роки судова практика по застосуванню цього принципу як на підставі статті 390 ГПК, так і на підставі статті 399 ГПК ще не сформувалася. Відповідно, будь-яке судове рішення з цього питання викликає особливий інтерес у практикуючих юристів.
У зв'язку з цим, безумовно, заслуговує на увагу визначення Голосіївського районного суду м. Києва від 1 червня 2012 року, яким задоволено клопотання АТ "БТА Банк" про визнання наказу англійського суду про арешт активів відповідачів (далі - Рішення), винесеного в справі BTA Bank v Ablyazov and others (далі - Справа БТА Банку).
Вказане визначення представляє інтерес з кількох причин, будучи рідкісним прикладом: (1) застосування принципу взаємності в якості основи для визнання рішення іноземного суду в Україні, а також відповідних положень ГПК, що встановлюють підстави для відмови в такому визнанні; (2) встановлення судом компетенції розглядати питання про визнання рішення у відношення боржника, що не має місця проживання або місцезнаходження в Україні, але що володіє на території України певними активами; (3) визнання наказу про арешт активів, що не є остаточним рішенням у справі. Окремий інтерес представляє також згадуване в цій справі рішення англійського суду, на яке послався Голосіївський районний суд м. Києва для встановлення взаємності.
Справа за позовом БТА Банку в англійському суді
Рішенням було продовжено дію судового наказу від 13 серпня 2009 року про арешт активів, що належать усім семеро відповідачам, в справі за позовом АТ "БТА Банк" до Мухтару Абязову, Роману Солодченко, Жаксылыку Жаримбетову, Drey Associates Limited, Anthony Edward Thomas Stroud, John Dominic Wilson and Sarah Juliet Wilson [2009] EWHC 2840 (Comm).
У цій справі Банк пред'явив позовні вимоги до відповідачів у зв'язку з їх причетністю до незаконного привласнення засобів Банку на суму більше 295 мільйонів доларів США впродовж 2008 року.
Банк заявив, що:
Відповідач 1 був на той момент головою Банку, Відповідач 2 - членом ради директорів і головою правління Банку, а Відповідач 3 - членом правління банку. Відповідач 4 - таємно створена англійська компанія, контрольована Відповідачами 1 - 3 або в їх інтересах (чи одним, або декількома з них) і що отримала 295 мільйонів доларів США. Відповідачі 5 - 7 - фізичні особи - резиденти Англії, які були або все ще є номінальними директорами Відповідача 4 або інших компаній, які таємно володіли активами Відповідачів 1 - 3 (чи одного, або декількох з них).
За твердженням Банку, Рішення вже визнане в Австрії, Латвії, Литві, Люксембурзі, Нідерландах, Швейцарії, Сент-Вінсенті і Гренадине.
Необхідно відмітити, що Банк просив Голосіївський районний суд м. Києва тільки визнати Рішення, а не привести його у виконання на території України. Тому заарештувати які-небудь активи відповідачів на території України на підставі цього визначення українського суду про визнання Рішення неможливо.
|
Олена Перепелинская |
Процесуальні норми
Українське право не містить спеціальних норм про визнання або примусове виконання такого роду наказів. В той же час Розділ VIII ГПК, що встановлює загальні правила розгляду клопотань про визнання і виконання рішень іноземних судів, оперує досить широким за значенням терміном "рішення іноземного суду". Він, у свою чергу, включає рішення судів іноземної держави; інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких віднесений розгляд цивільних або господарських справ; іноземних і міжнародних арбітражів.
Враховуючи, що ГПК не конкретизує і не може конкретизувати усі види рішень іноземних судів, у кожному конкретному випадку український суд повинен оцінити, наскільки акт, що пред'являється до визнання і виконанню, може бути кваліфікований як "рішення іноземного суду".
У справі БТА Банку суд застосував положення Розділу VIII ГПК, розглядаючи Рішення саме як "рішення іноземного суду". Такий підхід, у разі його подальшого сприйняття українською судовою практикою, може мати наслідки, що далеко йдуть, у тому числі відносно визнання і приведення у виконання іноземних судових рішень, прийнятих на підтримку арбітражних розглядів з місцем арбітражу за межами України.
Принцип взаємності
Незважаючи на відсутність судової практики, що склалася, яких-небудь роз'яснень або рекомендацій судів вищих інстанцій, в справі БТА Банку Голосіївський районний суд м. Києва визнав Рішення, керуючись принципом взаємності, "оскільки рішення українських судів точно також признаються і виконуються у Великобританії". Докази такого визнання і виконання були представлені Банком разом з клопотанням. Зокрема, Банк послався на постанову Вищого господарського суду України від 29 червня 2006 року в справі № 14/142-14/615 (далі - Постанова 2006 року). У цій справі Вищий господарський суд України стягнув з НАК "Нафтогаз України" (далі - Нафтогаз) на користь корпорації Merchant International Company Ltd (далі - Merchant) борг у розмірі 24,7 мільйонів доларів США. У квітні 2010 року Merchant звернувся до англійського суду з клопотанням про визнання Постанови 2006 року в Англії і отриманні англійського судового рішення проти Нафтогазу по нормах загального права. У зв'язку з неподанням Нафтогазом заперечень проти клопотання 28 лютого 2011 року англійський суд виніс заочну ухвалу на користь Merchant про стягнення з Нафтогазу суми боргу, тим самим фактично визнавши Постанову 2006 року в Англії.
В той же час, з точки зору встановлення наявності взаємності, інтерес представляє наступний розгляд цієї справи в англійському суді, про який сторони не повідомили Голосіївський районний суд м. Києва. Так, після винесення заочної ухвали від 28 лютого 2011 року Нафтогаз звернувся до англійського суду із заявою про його відміну і відмову Merchant в задоволенні клопотання у зв'язку з тим, що 7 квітня 2011 року Вищий господарський суд України за результатами розгляду заяви Нафтогазу про перегляд Постанови 2006 року за обставинами, що знову відкрилися, відмінив Постанову 2006 року і направив справу № 14/142-14/615 на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Таким чином, Постанова 2006 року втратила свою законну силу на території України, але продовжувало бути визнаним в Англії.
14 липня 2011 року англійський суд відмовив в задоволенні заяви Нафтогазу про відміну заочного рішення від 28 лютого 2011 року на підставі того, що постанова Вищого господарського суду України від 7 квітня 2011 року (далі - Постанова 2011 року) яким було скасовано Постанову 2006 року, винесено "з явною зневагою принципом правової визначеності"встановленим практикою Європейського суду з прав людини на підставі застосування статті 6 Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод. Зокрема, англійський суд відмітив, що Постанова 2011 року була винесена через п'ять років після винесення Постанови 2006 року і що при новому розгляді справи в суді першої інстанції Нафтогаз зможе посилатися на будь-які нові підстави для відмови Merchant в позові, хоча справа 14/142-14/615 було відправлено на новий розгляд Вищим господарським судом України тільки у зв'язку з питанням про можливу недостатність об'єму дієздатності Merchant. Останній виник в результаті представленні Нафтогазом суду відповідного витягання з реєстру компаній штату Делавер (США).
Таким чином, англійський суд відмовив у визнанні Постанови 2011 року, яким було скасовано Постанову 2006 року. Згодом, після нового розгляду справи № 14/142-14/615 в українських судах, Merchant було повністю відмовлене в позові до Нафтогазу. Тобто в Англії визнаною залишається Постанова 2006 року про стягнення з Нафтогазу на користь Merchant 24,7 мільйонів доларів США, тоді як в Україні - судові рішення, якими в задоволенні позовних вимог Merchant було повністю відмовлено.
Представляється, що встановлення факту наявності взаємності у визнанні українських судових рішень в Англії, на прикладі справи Нафтогазу, не є таким вже однозначним, як це було представлено заявником Голосіївському районному суду м. Києва в справі БТА Банку. Проте в цій справі зацікавлена особа (українська компанія, про яку піде мова нижче) підтримала клопотання БТА Банку, у зв'язку з чим український суд так і не дізнався про існування описаної вище судової практики англійських судів відносно визнання українських судових рішень. Як ми розуміємо, суд покладався виключно на позиції і інформацію сторін, не роблячи власного аналізу ситуації і дослідження фактів.
Ця ситуація підтверджує, що заявникам, бажаючим надати українському суду доказу визнання рішень українських судів в іноземних юрисдикціях, варто уважно вивчати відповідні рішення іноземних судів, включаючи наступний розгляд справи. Це в рівній мірі торкається і боржників, на яких відповідно до статті 390 ГПК лежить обов'язок довести відсутність принципу взаємності.
Компетенція суду по місцю знаходження активів боржника
Згідно із загальним правилом, питання про визнання і надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом по місцю проживання (місцезнаходженню) боржника або його майна. Проте судова практика сформувалася тільки у відношення застосування першого з названих критеріїв, т. е. у разі визнання і виконання рішення проти українського боржника.
Практичне застосування другого критерію ускладнюється тим, що ГПК не містить норм, що регламентують порядок встановлення компетенції в таких справах. На практиці саме на кредитора лягає тягар пошуку майна і доведення факту приналежності цього майна боржникові.
|
Олександр Друг |
Але навіть при виконанні цих умов немає ніякої гарантії, що суд визнає себе компетентним і задовольнить клопотання кредитора. Приміром, в 2010 році український суд першої інстанції відмовив у визнанні і виконанні рішення Арбітражного суду МТП в справі за позовом компанії "Спорт Финансера с. а". до компанії "Олимпик Голд Холдингз Лимитед", оскільки боржник з місцезнаходженням на Британських Віргінських островах не мав матеріальних активів на території України. У цій справі суд дійшов досить спірного висновку про те, що корпоративними правами боржника в українській компанії є певні суб'єктивні можливості і по своїй правовій природі є нематеріальними об'єктами громадянських прав, а тому не можуть мати певного місцезнаходження для цілей визнання і приведення у виконання судових рішень. Такі висновки суду викликали критику українських фахівців у сфері арбітражу.
У справі БТА Банку жоден з семи відповідачів не мав місця проживання або місцезнаходження на території України. Проте суд встановив, що один з них є власником бенефіціара корпоративних прав в українській компанії, зареєстрованій в Голосіївському районі м. Києва, і на підставі цього визнав свою компетенцію по розгляду клопотання. Примітно, що, як випливає з тексту рішення, вказана українська компанія виступала в справі в якості зацікавленої особи, тоді як самі боржники, включаючи "власника бенефіціара", в розгляді справи не брали участь.
Відсутність підстав для відмови у визнанні Рішення
У разі відсутності застосовного міжнародного договору суд може відмовити у визнанні і виконанні іноземного судового рішення на підставах, передбачених статтею 396 ГПК :
· якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якого воно було винесене, не набрало законної сили;
· якщо сторона, проти якої винесена ухвала іноземного суду, була позбавлена можливості брати участь в судовому процесі унаслідок того, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи;
· якщо ухвала винесена у справі, розгляд якого відноситься до виняткової компетенції суду або іншого уповноваженого згідно із законом органу України;
· якщо винесена ухвала суду України по суперечці між тими ж сторонами, по тому ж предмету і на тих же підставах, яке набрало законної сили, або якщо у виробництві суду України є справа по суперечці між тими ж сторонами, по тому ж предмету і на тих же підставах до моменту відкриття провадження у справі в іноземному суді;
· якщо пропущений термін пред'явлення рішення іноземного суду до виконання;
· якщо предмет суперечки за законами України не підлягає судовому розгляду;
· якщо виконання рішення може погрожувати інтересам України;
· у інших випадках, передбачених законами України.
Ці підстави застосовні лише у разі, коли йдеться про визнання і виконання на підставі принципу взаємності, і судова практика з цього питання ще не сформувалися.
У справі БТА Банку суд, проаналізувавши підстави, передбачені ГПК, дійшов висновку про відповідність Рішення нормам ГПК і визнав Рішення в Україні.
Хоча визначення винесене доки лише судом першої інстанції і виводи суду викликають більше питань, ніж відповідей, це визначення проте є корисним для сторін, бажаючих визнати і привести у виконання рішення іноземних судів в Україні, особливо, якщо відповідний міжнародний договір відсутній або боржник не є резидентом України.
Олена Перепелинская, Олександр Друг, ЮФ "Саенко Харенко"
