Спори відносно визначення митної вартості товарів, що імпортуються, являються, мабуть, найбільш масовими спорами, що виникають між імпортерами і митними органами. Що і говорити, якщо за даними Єдиного державного реєстру судових рішень тільки за перше півріччя 2012 року судами першої інстанції було винесено більше 700 постанов, пов'язаних з визначення митної вартості!
Найчастіше ці проблеми пов'язані з застосуванням митними органами вторинних методів визначення митної вартості товарів. А тому для полегшення роботи юристів, що займаються подібними справами, ми вирішили узагальнити і звести воєдино судові рішення, винесені ВСУ з цього питання. Враховуючи, що згідно ст. 244-2 EAN такі рішення ВСУ є обов'язковими для усіх суб'єктів владних повноважень і судів України, при обгрунтуванні своєї позиції на них можна посилатися з тією ж упевненістю, що і на норми права.
Формальним же приводом для розгляду судової практики з питання використання методів визначення митної вартості стало відносне "свіжіше" постанова ВСУ від 03.07.2012 року у справі № 21-197а12. Цим рішенням ВСУ не лише визнав неправомірним застосування митницею шостого (резервного) методу визначення митної вартості без послідовного застосування попередніх п'яти, але і сформував нову правову позицію. Згідно цієї позиції у разі незгоди митного органу з митною вартістю імпортованого товару він відповідно до вимог ст. 266 ТК зобов'язаний провести процедуру консультаційв ході яких він повинен дійти висновків відносно застосування того або іншого методу визначення митної вартості товарів. При цьому кожен наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього з наведенням відповідних аргументів.
Але оскільки це рішення ВСУ є вже не першим, таким, що стосується порядку визначення митної вартості товару, то "Ю&З" вирішив розглянути ситуацію ширше і повно.
Суть проблеми
Не дивлячись на те, що основним методом визначення митної вартості була і залишається ціна договору товарів, що відносно імпортуються (ст. 266 "старого" ТКст. 57 нового ТК)на практиці куди більше значення має відповідність цієї ціни ціні, вказаній в Єдиній автоматизованій системі Держмитслужби (далі - ЕАИС). Якщо з яких-небудь причин є істотні розбіжності між ціною, вказаною в договорі, і ціною, вказаною в ЕАИС, митники, як правило, спочатку вимагають надання додаткових документів, що підтверджують ціну товару, а якщо вони їх не влаштовують - визначають митну вартість товару самостійно на підставі даних ЕАИС.
Митні органи досить часто зловживають застосуванням шостого (резервного) методу визначення митної вартості |
В цьому випадку вони частенько використовують резервний метод визначення митної вартості, до змісту якого митне законодавство (в першу чергу, ст. 273 старого ТК і ст. 63 нового ТК) висуває найменші вимоги. У теорії цей метод полягає в тому, що товари оцінюються з урахуванням світової практики, що склалася відносно відповідних товарів, і їх вартість вже була колись предметом визначення. Але на практиці він зводиться до визначення митної вартості товару на рівні ціни, вказаної у базі ЕАИС. Але головне, що якщо в ідеалі використання цього методу повинне застосовуватися тільки тоді, коли усі попередні методи визначення ціни не дали результату (на це вказує навіть його назва - "резервний"), насправді він застосовуватися у більшості випадків, коли, на думку митників, визначити вартість товару неможливо. Інші методи визначення митної вартості (а їх, окрім ціни договору, ще 4) у багатьох випадках просто ігноруються.
Рідше замість ціни визначення контракту митники використовують інші методи визначення митної вартості. Зокрема, ціну договору відносно ідентичних товарів (другий метод) або відносно схожих (аналогічних) товарів. Хоча і тут певні проблеми є.
Позиція ВСУ
На неправомірність таких дій митників ВСУ вказував неодноразово. Хронологічно першим серед таких рішень було постанова від 20.04.2010 року № 10/58. Ще тоді ВСУ вказав, що повноваження митних органів у разі їх незгоди із задекларованою митною вартістю мають законодавчі обмеження. До таких обмежень належать процедура консультацій між митним органом і декларантом з метою обгрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості і обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. Якщо митний орган не застосував послідовно інші методи визначення митної вартості, то, як виходило з постанови ВСУ від 17.12.2010 року, визначення митної вартості по резервному методу і видача на цій підставі картки відмови в прийнятті митної декларації є неправомірними діями.
Якщо митний орган не застосував послідовно інші методи визначення митної вартості, то визначення митної вартості по резервному методу є неправомірним |
Цієї позиції ВСУ дотримується і нині, коли розгляд справ про визначення митної вартості здійснюється ним у рамках перегляду судових рішень за мотивами неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права в подібних правовідносинах. До таких рішень можна віднести наступні постанови ВСУ : від 21.01.2011 року № 21-35а10, від 07.02.2011 року № 21-76а10, від 25.06.2011 року № 21-98а11, від 03.10.2011 року № 21-42а11, від 14.11.2011 року № 21-213а11 від 12.12.2011 року № 21-378а11, від 06.02.2012 року № 21-418а11, від 21.03.2012 року № 21-15а12 і інші.
Врешті-решт, на підставі цих рішень в листі від 01.05.2012 року ВСУ сформував свою правову позицію з цього питання, обов'язкову для виконання усіма судами. Згідно з нею дії митного органу із застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це передбачено п. 5 ст. 266 ТК, і без обгрунтування неможливості їх застосування є неправомірним.
Втім, це не означає, що факт застосування резервного методу визначення митної вартості є безумовною основою для відміни рішення митного органу. Тим більше що ВСУ позбавлений повноважень перевіряти правильність встановлення обставин справи. А тому якщо суди нижчих інстанцій встановлять, що митниця здійснювала послідовний перехід від першого до шостого методу, і доведуть неможливість застосування кожного з них а також якщо імпортер відмовиться надавати митниці додаткові документи, то її дії цілком можуть бути визнані правомірними, свідоцтвом чому постанови ВСУ прот 25.06.2011 року № 21-124а11 і від 16.01.2012 року № 21-377а11.
|
Євгеній Даниленко, аналітик тижневика "ЮРИСТ & ЗАКОН" |
Аналогічно йдуть справи і із застосуванням інших методів визначення митної вартості (зокрема, другого і третього методів). Якщо судами буде встановлено, що імпортер подав усі необхідні документиу тому числі ті, що зажадалися митницею, і ці документи підтверджуватимуть правильність заявленої митної вартості товару за ціною зовнішньоекономічного контракту, те рішення митниці про застосування другого або третього методу з високою часткою ймовірності буде визнано неправомірним. При цьому таке рішення буде визнано неправомірним у разі, якщо митниця не зможе довести сумнівність або недостовірність інформації, яка містилася в документах, наданих на підтвердження митної вартості за ціною договору. Підтвердженням тому служать постанови ВСУ прот 17.10.2011 року № 21-306а11 і від 02.06.2012 року № 21-365а11.
Якщо ж буде встановлено, що імпортер безпідставно не надав в повному об'ємі її вимогу про надання додаткових документів, які могли б підтвердити заявлену митну вартість, то рішення митного органу про застосування інших методів визначення митної вартості товару цілком може бути визнане правомірним. Підтвердженням тому - постанова ВСУ від 10.04.2012 року № 21-12а12.
Думка "Ю&З":
З прийняттям нового Митного кодексу проблема з непослідовністю в застосуванні методів визначення митної вартості товарів навряд чи зникне. Пріоритетність методу визначення митної вартості за ціною контракту залишається, як залишаються і критерії для її застосування, але враховуючи практику їх застосування митними органами у рамках старого ТК, цілком можна чекати, що саме шостий (резервний) метод визначення митної вартості (який, до речі, також залишився) буде і далі фаворитом митників.
Послаблення можливі тільки по відношенню до уповноважених економічних операторів, для яких передбачено автоматичне визначення митної вартості по основному (контрактному) методу. У інших же импортов можливі ще більші проблеми, враховуючи, що тепер в ч. 2 ст. 58 ТК закріплена неможливість застосування методу визначення митної вартості товарів за ціною договору у разі, якщо використані декларантом відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні і відсутня хоч би одна з обов'язкових складових митної вартості.
Тому, враховуючи норми ТК і практику їх застосування судами, імпортерам як і раніше варто мати максимум документів, що підтверджують обгрунтованість ціни, вказаної в зовнішньоекономічному договорі, а також виконувати вимоги митників по їх наданню. Якщо такі документи будуть і митниця їх отримає, то довести правомірність застосування інших методів оцінки митної вартості їй буде дуже складно.
ВИСНОВОК:
ВСУ підтверджує, що застосування митниками другорядних методів визначення митної вартості можливо тільки після проведення консультацій з декларантом. Кожен наступний метод визначення митної вартості може застосовуватися митниками у разі неможливості застосування попереднього з наведенням відповідних аргументів. При цьому якщо декларант надав усі потрібні митницею документи і вони підтверджують заявлену митну вартість, то вірогідність того, що митниці вдасться довести правомірність застосування другорядних методів визначення митної вартості, буде украй низькою.
_______________________
"ЮРИСТ & ЗАКОН" - це електронне аналітичне видання, що входить в інформаційно-правові системи ЛІГА :ЗАКОН і створене спеціально для юристів і фахівців, що потребують якісної аналітичної інформації про зміни, що відбуваються в правовому полі України. З питань придбання "ЮРИСТ & ЗАКОН" звертайтеся до менеджерам ЛІГА :ЗАКОН чи до регіональним дилерам.
