Вимога зважати на думку поручителя при зміні основного договору є одним із спеціальних засобів захисту інтересів поручителя. Логіка очевидна: поручитель бере на себе ризик, пов'язаний з виконанням договору, ув'язненого на конкретних умовах, які його влаштовують, тому основне зобов'язання не може бути змінене без його згоди.
Проте практика реалізації ст. 559 ГК України, відповідно до якої поручительство припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується об'єм відповідальності поручителя, показує, що інтереси поручителя, як правило, нівелюються розширеним тлумаченням цієї норми.
|
Катерина Билык |
Можна виділити чотири основні підходи до вирішення питання про наявність підстав для припинення договору поручительства згідно ч. 1 ст. 559 ГК України.
1. Згода поручителя на зміну основного зобов'язання, внаслідок якої збільшується об'єм відповідальності поручителя, має бути конкретна вираженим.
2. Згода поручителя може бути виражена абстрактно і допускати яку-небудь зміну основного зобов'язання надалі.
3. Згода поручителя може матися на увазі шляхом включення в основний договір положення про те, що умови договору можуть переглядатися сторонами.
4. Відсутність необхідності згоди поручителя на зміну умов основного зобов'язання при частковому поручительстві.
1. З формулювання ч. 1 ст. 559 ГК України слідує, що не будь-яка зміна умов основного зобов'язання має слідством припинення договору поручительства, а тільки те, яке впливає на збільшення об'єму відповідальності поручителя. Отже, згоду поручителя на зміну умов основного зобов'язання потрібно не завжди. Зміна деяких умов основного договору, наприклад збільшення суми кредиту, розміру штрафних санкцій, встановлення нових видів неустойки, збільшення розміру плати за кредит, підвищення розміру відсотків, зміна способів і форм майнових обтяжень, умов відповідальності і інші, які призводять до збільшення суми боргу основного боржника, не викликають сумнівів у встановленні причинно-наслідкового зв'язку між ними і збільшенням об'єму відповідальності поручителя.
В той же час, в деяких випадках вирішення питання про збільшення об'єму відповідальності поручителя є не таким очевидним і простим. Зокрема, у разі зміни терміну основного зобов'язання в договорах позики (кредиту) практика судів є суперечливою. Зміна терміну виконання основного зобов'язання має слідством збільшення об'єму відповідальності поручителя, оскільки збільшується період, за який необхідно здійснити виплату відсотків, комісійної винагороди і неустойки. Така позиція лягла в основу постанови ВХСУ від 15.11.2011 р. у справі № 20/5009/164/11.
Зміна терміну виконання основного зобов'язання не впливає на об'єм відповідальності поручителя. У постанові від 07.06.2011 р. ВХСУ у справі № 33/509 встановив, що внесення змін до графіку погашення кредиту не є свідченням внесення в кредитний договір змін відносно збільшення розміру кредиту і інших, передбачених договором грошових зобов'язань. Непереконливою для суду також була позиція поручителя, який наполягав на тому, що об'єм його відповідальності збільшився внаслідок непередбаченого збільшення курсової різниці між офіційним курсом гривні до долара США.
Таким чином, неможливо однозначно визначити перелік умов основного договору, зміна яких в обов'язковому порядку тягне збільшення об'єму відповідальності поручителя. У кожному конкретному випадку, з урахуванням усіх обставин справи, судом повинна встановлюватися наявність причинно-наслідкового зв'язку між зміною умов основного зобов'язання і збільшенням об'єму відповідальності поручителя.
Перелік умов основного договору, зміна яких в обов'язковому порядку тягне збільшення об'єму відповідальності поручителя, неможливо визначити однозначно, т. до. наявність причинно-наслідкового зв'язку встановлюється судом у кожному конкретному випадку |
Відповідно до ч. 1 ст. 654 ГК України зміна договору здійснюється в тій же формі, що і договір, який змінюється, якщо інше не встановлене договором або законом або не витікає із звичаїв ділового обороту. Внаслідок цього надання згоди поручителя на зміну зобов'язання повинне здійснюватися у формі підписаної поручителем додаткової угоди до договору поручительства, в якому міститься пряма згода зі змінами.
Сталим в практиці господарських судів є визначення згоди поручителя як візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставляння підпису уповноваженої особи або друку поручителя, якщо останній є юридичною особою) і отримання письмової згоди з такими змінами і шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями і укладенням поручителем додаткової угоди до цього договору відносно внесення відповідних змін.
Виникає питання про те, чи може поручитель дати згоду на зміну умов договору шляхом мовчазної згоди або здійсненням конклюдентних дій. Такі форми згоди можуть виражатися у виконанні зобов'язання боржника поручителем у разі зміни умов основного зобов'язання, яке спричинило збільшення об'єму відповідальності поручителя. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ГК України поручительство припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя. Тобто поручительство припиняється у момент зміни умов основного договору, за умови відсутності чітко вираженої згоди поручителя. Виконання зобов'язання боржника особою, яка була поручителем, повинно кваліфікуватися по ст. 528 ГК України.
Внаслідок збільшення об'єму відповідальності поручителя поручительство припиняється автоматично. Отже, виконання зобов'язання боржника особою, яка була поручителем, повинно кваліфікуватися як виконання обов'язку боржника іншою особою |
Таким чином, згода поручителя може бути виражена в різних правових формах. Незалежно від форми його вираження, основним є зміст такої згоди : воно має бути повним, прямим, конкретизованим і беззастережним.
2. У договорах поручительства часто зустрічається така умова, як згода поручителя на зміну в майбутньому основного зобов'язання. У такому разі згоди поручителя на зміну конкретних умов не треба. Так звана абстрактна згода поручителя на будь-які зміни основного зобов'язання в майбутньому включається в договір в інтересах кредитора, який, як правило, є сильнішою стороною, що диктує свої умови основного договору і, як наслідок, акцесорного договору поручительства.
У практиці судових органів тривалий період не існувало єдиної позиції відносно абстрактної згоди поручителя і його правових наслідків. Існувала думка, що згода поручителя має бути пряма вираженим і конкретизованим, а тому абстрактна згода поручителя не може вважатися згодою в розумінні ч. 1 ст. 599 ГК України.
Останнім часом судами прийнята протилежна позиція, відповідно до якої основи для визнання договорів поручительства припиненими відсутні, якщо в них міститься прямо виражена згода поручителя відповідати за виконання боржниками зобов'язань, у разі зміни умов кредитного договору в майбутньому. Ці зміни можуть торкатися суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, розміру неустойки, терміну повернення кредиту, терміну сплати відсотків.
У постанові ВХСУ від 30.05.2012 р. у справі № 8/27-10-3856-59/349-10 суд вказав, що сторони можуть передбачити в договорі поручительства умову, згідно з якою поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за невиконання боржником усіх його зобов'язань, що виникли з кредитного договору, в повному об'ємі як існуючих, так і тих, які можуть виникнути в майбутньому. Ця умова договору є результатом домовленості сторін, які є вільними у визначенні зобов'язань за договором і будь-яких інших умов своїх правовідносин, які не суперечать чинному законодавству. Тобто цим пунктом договору поручительства сторони погоджували можливість зміни умов кредитного договору. Таким чином, поручитель поручився за виконання в повному об'ємі обов'язку боржника за кредитним договором не лише існуючих, але і тих, які можуть виникнути в майбутньому.
Аналогічна позиція міститься і в постанові ВХСУ від 15.02.2012 р. у справі № 5004/1400/11. Збільшення розміру процентної ставки за кредитом не може розглядатися як збільшення об'єму відповідальності поручителя без його згоди, оскільки така зміна повністю охоплюється обов'язком позичальника згідно з кредитною угодою і, відповідно, обов'язком поручителя згідно з угодою поручительства.
Слід зауважити, що судова практика в частині вирішення питання про правомірність абстрактної згоди поручителя на зміну умов договору в майбутньому сформувалася після винесення ВСУ постанови № 3-62г10от 17.01.2011 р. у справі № 5020-10/012.
Узагальнена позиція міститься в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду по розгляду цивільних і карних справ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді суперечок, що виникають з кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року № 5. Зокрема, в п. 22 визначено, що якщо в договорі поручительства передбачена можливість зміни розміру відсотків за основним зобов'язанням і термінів їх виплати без додаткового повідомлення поручителя і укладення окремого договору, то ця умова договору є результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.
Одним з основних принципів цивільного права є принцип свободи договору. На підставі цього принципу сторони можуть вільно визначати свої права і обов'язки, тому вважається, що основи для припинення договору поручительства у разі зміни умов зобов'язання за наявності умови про абстрактну згоду відсутні.
При цьому не варто формально підходити до розгляду справ по позовах поручителів про припинення договорів поручительства. Абстрактна згода не завжди означає згоду поручителя на будь-які зміни договору поручительства. Абстрактна згода може містити перелік умов, згода на зміну яких в майбутньому поручитель дає при підписанні договори. Деякі умови основного договору можуть не охоплюватися такою абстрактною згодою, і в даному випадку згода поручителя має бути чітка вираженим у формах, вказаних в пункті 1 статті.
3. Окремо варто зупинитися на розгляді питання про те, чи може згода поручителя не бути конкретно або навіть абстрактно виражено, а тільки передбачатися, витікати з інших умов договору. Судова практика в цьому питанні на даний момент є прокредиторською.
До 17.01.2011 р. зустрічалися судові рішення, у тому числі ВХСУ, наприклад, постанова від 08.10.2010 р. у справі № 5020-10/012, на користь поручителів. У приведеному вище рішенні розглядалося питання про необхідність наявності згоди поручителя на зміну умов договору відносно процентної ставки у разі, якщо договір передбачав право банку ініціювати зміну процентної ставки за користування кредитом у разі збільшення процентних ставок на фінансовому ринку України, зміни кредитної політики банку і т. д. Таке право банком реалізоване шляхом досягнення домовленості на підписання додаткової угоди виключно з позичальником. Суд дійшов висновку про те, що оскільки поручитель не був повідомлений про зміну умов кредитного договору і не дав свою згоду на таку зміну, то договір поручительства вважається таким, що припинився на підставі ч. 1 ст. 559 ГК України.
Після винесення ухвали ВСУ від 17.01.2011 р. за результатами перегляду постанови ВХСУ від 08.10.2010 р. у справі № 5020-10/012 практика стала одноманітною в цьому питанні. Поручитель за договором зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання позичальником усіх його зобов'язань в повному об'ємі, як існуючих нині, так і тих, які можуть виникнути в майбутньому. Поручителеві відомо про усі умови кредитного договору, у тому числі і тих, які встановлюють право банку ініціювати питання про зміну процентної ставки. Таким чином, поручитель, підписуючи договір поручительства, повністю погоджується з усіма умовами договору кредиту. Об'єм відповідальності поручителя внаслідок підвищення процентної ставки за кредитом не змінився в порівнянні з об'ємом відповідальності, який було встановлено в ув'язнених кредитному договорі і договорі поручительства, тому згоду поручителя на таке підвищення не потрібно.
Таким чином, поручитель може заздалегідь передбачати можливість зміни розміру процентної ставки, а отже, дає на неї свою згоду. Така позиція має дуже мало загального з виводами, які були зроблені в першій частині цієї статті з приводу того, що згода поручителя має бути прямою, чіткою, конкретизованою і беззастережною. В даному випадку не існує навіть абстрактної згоди поручителя на будь-які зміни, така згода просто презюмируется. Можна довго сперечатися про правомірність такої позиції, але вона є такою, що переважає в судовій практиці нині.
4. Відповідно до ч. 2 ст. 553 ГК України поручитель може поручитися за виконання основного зобов'язання в повному об'ємі або частково. Поручительство в повному об'ємі існує за умови, що поручитель узяв на себе зобов'язання виконати зобов'язання боржника повністю, без яких-небудь обмежень, включаючи відшкодування шкоди, заподіяної кредиторові невиконанням боржника, а також сплату неустойки (штрафу, пені), якщо вона передбачена договором або законом. Часткове поручительство має місце тоді, коли поручитель поручився не за усі зобов'язання боржника, а тільки в певній частині, обмеженій певним об'ємом (сумою, кількістю, об'ємом робіт, послуг і т. д.). У договорі поручительства може вказуватися межа відповідальності поручителя або умови, що дозволяють визначити розмір такої відповідальності. В даному випадку йдеться про часткове поручительство у відповідність з ч. 2 ст. 553 ГК України.
Зміна основного зобов'язання без згоди поручителя може мати слідством збільшення об'єму відповідальності поручителя тільки у разі повного поручительства за відсутності встановлення сторонами граничного розміру виплат зобов'язання боржника поручителем |
Виходячи з системного аналізу положень ч. 2 ст. 553 і ч. 1 ст. 559 ГК України, зміна основного зобов'язання без згоди поручителя може мати слідством збільшення об'єму відповідальності поручителя тільки у разі повного поручительства за відсутності встановлення сторонами граничного розміру виплат зобов'язання боржника поручителем. Якщо ж в договорі поручительства розмір зобов'язання поручителя обмежений певною сумою, то не може бути мови про збільшення об'ємів такої відповідальності. Аналогічна позиція викладена в мотивувальній частині постанови ВХСУ від 26.10.2011 р. у справі № 5021/629/2011.
ВИСНОВОК:
Таким чином, положення ч. 1 ст. 559 ГК України про обов'язкову згоду поручителя на зміну умов основного зобов'язання, внаслідок чого збільшується об'єм його відповідальності, при усій своїй ясності і простоті на практиці породжує проблеми з доведенням: необхідності наявності такої згоди; наявність такої згоди; форми вираження такої згоди і т. д.
Практика господарських судів є різноманітною, але спостерігається загальна тенденція до розширеного тлумачення ч. 1 ст. 559 ГК України на користь кредиторів. Не будь-яка зміна умов основного зобов'язання має слідством припинення договору поручительства, а тільки те, яке впливає на збільшення об'єму відповідальності поручителя. Наявність причинно-наслідкового зв'язку між зміною умов основного зобов'язання і збільшенням об'єму відповідальності поручителя повинна встановлюватися у кожному конкретному випадку. Згода поручителя може бути виражена в різних правових формах: шляхом укладення додаткового договору, обміну листами, факсимільними повідомленнями. Основи для визнання договорів поручительства припиненими відсутні, якщо в них міститься прямо виражена згода поручителя відповідати за виконання зобов'язань боржника, у разі зміни умов основного договору в майбутньому. Більше того, в окремих випадках для кваліфікації наявності згоди поручителя досить обмовки в умовах основного договору про можливість перегляду його умов за угодою сторін або ж кредитором в односторонньому порядку. Зміна основного зобов'язання без згоди поручителя може мати слідством збільшення об'єму відповідальності поручителя тільки у разі повного поручительства. Якщо ж поручительство є частковим, то розмір зобов'язання поручителя обмежений певною сумою і не може бути мови про збільшення об'ємів такої відповідальності.
Катерина Билык
адвокат юридичної компанії "Сотер"
_______________________
"ЮРИСТ & ЗАКОН" - це електронне аналітичне видання, що входить в інформаційно-правові системи ЛІГА :ЗАКОН і створене спеціально для юристів і фахівців, що потребують якісної аналітичної інформації про зміни, що відбуваються в правовому полі України. З питань придбання "ЮРИСТ & ЗАКОН" звертайтеся до менеджерам ЛІГА :ЗАКОН чи до регіональним дилерам.
