На відміну від державних судів, компетенція арбітражного (третейського) суду грунтується виключно на арбітражній угоді сторін, яка є доказом згоди сторін на передачу суперечки в арбітраж і, одночасно, унеможливлює розгляду суперечки державним судом, що, власне, і забезпечує певну автономність існування і діяльності міжнародного арбітражу. Проте, незважаючи на вищезгадану автономність міжнародного арбітражу, існування міжнародного арбітражу і ефективність арбітражного розгляду справи в конкретній юрисдикції безпосередньо залежить від державних судів, наділених владними повноваженнями контролю і сприяння арбітражному розгляду справ, яких не має міжнародний арбітраж.
Зокрема, одні з вищезгаданих повноважень державних судів передбачені ст. 8 (1) Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" і ст. II (3) Нью-йоркської Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, згідно з якими у разі подачі позову з питання, яке є предметом арбітражної угоди, державний суд повинен на прохання однієї із сторін, направити сторони в арбітраж, якщо не знайде, що таке угода недійсна, втратило силу або не може бути виконано.
Іншими словами, у вказаному випадку суд повиненз одного боку, посприяти арбітражному розгляду суперечкинаправивши сторони до арбітражного (третейський) суду відповідно до арбітражної угоди, а з іншого боку зобов'язаний проконтролювати, є арбітражна угода діючою, дійсною і здійснимою.
Проте, таке просте тлумачення функцій суду виглядає зовсім не просто в українських реаліях судової практики з цього питання, а сама практика далека від одноманітності і однозначності в підході до розгляду такої категорії справ. Нижче розглянемо приклади з практики судів України в частині реалізації своїх (1) зобов'язань по сприянню міжнародному арбітражу і (2) повноважень контролю, передбачених чинним законодавством України у разі звернення до суду з позовом, який є предметом арбітражної угоди :
Варіант 1: Направити сторони в арбітраж і припинити провадження у справі
В цілому, на мою думку, такий підхід державних судів до реалізації законодавчо певних повноважень по контролю і сприянню міжнародному арбітражу є найбільш процесуально правильним, ефективним і "проарбитрабильным", але за умови, якщо арбітражна угода сторін є дійсною, діючою і здійснимою. Справедливості ради, варто відмітити, що саме такий підхід переважає в практиці судів України (наприклад, визначення Господарського суду Рівненської області від 26.07.2011 р. у справі № 5019/1346/11, Визначення Господарського суду Херсонської області від 19.08. 2010 р. у справі № 7/108-10 і від 10.05.2011 р. у справі № 5024/727/2011, Визначення Господарського суду м. Києва від 07.12.2011 р. у справі № 14/440), але є певні особливості застосування українськими судами такого підходу, про які детально зупинюся нижче.
|
Павло Белоусов |
Справа № 15/229/09-9/46/10 примітно тим, що при розгляді питання про застосовність вищезгаданих вимог ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до зустрічного позову, який охоплюється арбітражною угодою сторін, суди першої і апеляційної інстанції прийшли до прямо протилежних рішень. Вищий господарський суд України (ВХСУ) вирішив суперечку на користь виводів суду першої інстанції і направив сторони, а точніше відповідача, в міжнародний арбітраж.
Так, контракт між сторонами містив арбітражну обмовку, що передбачає, що вимоги Покупця (Відповідача) до Продавця (Позивачеві) підлягають дозволу в Міжнародному арбітражному суді при Федеральній Палаті Економіки Австрії в м. Відень. Після виникнення суперечки Позивач звернувся до українського господарського суду з метою стягнення заборгованості з Відповідача, який у свою чергу пред'явив зустрічний позов. У задоволенні первинного позову було відмовлено. Позивач просив припинити виробництво по зустрічному позову з посиланням на арбітражну угоду в Контракті, згідно з яким Відповідач зобов'язаний був звернутися до міжнародного арбітражного суду.
Господарський суд Запорізької області задовольнив клопотання Позивача і припинив провадження у справі. Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції і добився його відміни в апеляції. Так, Донецький апеляційний господарський суд порахував, що для зустрічних позовів діють спеціальні процесуальні норми, що передбачають їх розгляд спільно з первинним позовом, тобто в даному випадку, господарським судом України.
Проте, ВХСУ вказав, що такий підхід є неправильним, і що вказані норми не перешкоджають дії ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", що зобов'язує державний суд припинити провадження у справі у разі подачі позову, у тому числі і зустрічного позову, що охоплюється арбітражною угодою. На цій підставі своїм рішенням від 28.04.2011 р. у справі №15/229/09-9/46/10 Вищий господарський суд України задовольнив касаційну скаргу і припинив виробництво у зв'язку з тим, що зустрічний позов Відповідача охоплювався арбітражною угодою.
Варіант 2: Прийняти справу до виробництва, продовжити розгляд суперечки і винести відповідну ухвалу зважаючи на відсутність заяви сторін про припинення судового розгляду
Випадки застосування вищезгаданого варіанту при розгляді позовних заяв з питань, що підпадають під арбітражну угоду, досить часто можна зустріти в практиці господарських судів, які, обгрунтовують такий підхід, з одного боку, дослівним тлумаченням ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", згідно якої суд повинен направити сторони в арбітраж тільки у разі подачі заяви однієї із сторін про припинення розгляду суперечки, а також положеннями досить суперечливих Роз'яснень Президії ВХСУ "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" від 31.05.2002 р. № 04-5/608згідно з якими "звернення в арбітраж - це право, а не обов'язок сторони, яке реалізується в установленому порядку (ст. 8 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж"), а осудність справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на той факт, що в ході розгляду справи основи такої осудності перестали існувати або змінилися".
Так, наприклад, в справі № 10-29/17-3732-2011 Господарський суд Одеської області прийняв до виробництва справу і задовольнив позовну заяву сторони, незважаючи на арбітражну угоду сторін про передачу усіх суперечок на розгляд і остаточний дозвіл в МКАС при ТВП України, ув'язнене у вигляді арбітражної обмовки в контракті. У своєму рішенні від 04.01.2012 року Господарський суд Одеської області прямо вказав, що він не бере до уваги вищезгадану арбітражну угоду з огляду на те, що ні позивачем, ні відповідачем не було подано до суду заява про припинення провадження у справі згідно п. 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж". При цьому, виходячи з тексту рішення від 04.01.2012 року у справі № 10-29/17-3732-2011, взагалі відповідач не брав якої-небудь участі в судовому розгляді вказаної справи, а питання про те, чи був він належним чином повідомлений, не висвітлений в рішенні.
В зв'язку з цим, необхідно відмітити, що у вказаних випадках господарським судом не були співвіднесені виводи з приписами п. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (ХПК), згідно з якими господарський суд припиняє розгляд у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу цієї суперечки на дозвіл третейського суду. Так, наприклад, при постанові визначення Господарського суду Київської області від 25.10.2011 р. у справі № 18/084-11 і визначення Господарського суду Рівненської області від 26.07.2011 р. у справі № 5019/1346/11, судами були застосовані положення п. 5 ст. 80 ХПК і п. 2.3 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування статей 80 і 81 Господарського процесуального кодексу України" від 23.08.1994 р. № 02-5/612відповідно до яких суперечка не підлягає розгляду в господарському суді, якщо є письмова угода сторін про передачу суперечки на дозвіл третейського суду.
Варіант 3: Прийняти справу до виробництва, продовжити розгляд суперечки і винести відповідну ухвалу зважаючи на недійсність або нездійсненність арбітражної угоди
Відносно останнього варіанту, при оцінці дійсності і здійсненності арбітражних обмовок українські суди часто засновують свої рішення на досить заформалізувавши Роз'ясненнях Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій", згідно з якими угода про передачу суперечки до третейського суду повинна чітко визначатиякий саме орган рішення суперечок обрали сторони, а у разі, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або вказали арбітражну інституцію, якої не існує, арбітражна угода є не здійснимою. При цьому, практика судів України відносно тлумачення арбітражних угод і визнання їх недійсними або нездійсненними в Україні неоднозначна.
Так, в одному з "свіжих" подів Господарським судом Полтавської області було прийнято позовну заяву позивача і розглянуто по суті, незважаючи на арбітражне угоді сторін і заперечення відповідача, а також винесена ухвала за заявою позивача про визнання недійсним розділу договору між сторонами, що містить арбітражну обмовку, яка передбачала розгляд спірних питань МКАС при ТВП України. У своєму рішенні від 30.01.2012 року № 18/66/12 вказаний суд дійшов висновку, що, оскільки самі сторони і їх діяльність не підпадають під ознаки зовнішньоекономічної діяльності, правовідносини, які виникли між ними, не можуть бути предметом розгляду МКАС при ТВП України, а арбітражна угода, ув'язнена між сторонами, суперечить чинному законодавству і не може бути виконане. Проте, варто відмітити, що судом не були приведені аргументи і підстави для висновків про відсутність "зовнішньоекономічного" елементу в правовідносинах між сторонами або їх статусах, а згідно ст. 1 (2) Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж" в міжнародний комерційний арбітраж за угодою сторін можуть передаватися спори між підприємствами з іноземними інвестиціями, створених на території України, з іншими суб'єктами права України.
Виходячи з вищезгаданого, очевидно, що в питаннях застосування законодавчо встановлених обмежень судового втручання в арбітраж і здійснення сприяння міжнародному арбітражу в Україні, остаточну відповідь дають саме суди при розгляді відповідних справ. Таким чином, прийняття судових роз'яснень відносно застосування Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж" і процесуального законодавства, які б відповідали сьогоднішнім реаліям і загальносвітовим тенденціям, могло б істотно підвищити рівень розгляду судами подібної категорії справ, а також сприяти подальшому розвитку міжнародного арбітражу в Україні.
Павло Белоусов, адвокат, старший юрист АТ "ЮФ "Василь Кисиль і партнери"
