Питання про те, чи являється розміщення творів в Інтернеті порушенням авторських прав і якщо "так", то хто повинен нести за це відповідальність (власник сайту або особа, яку цей твір розмістив), останнім часом виникають досить часто. Між тим, відповіді на ці і низка інших запитань містяться в постанові Пленуму ВСУ від 04.06.2010 року № 5.
Позиція Пленуму ВСУ. Розміщення творів в Інтернеті у виді, доступному для публічного використання, є представленням творів до загального зведення публіки таким чином, що її представники можуть здійснювати доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час по їх власному вибору згідно п. 9 ч. 3 ст. 15 Закону "Про авторське право і суміжні права". Тобто таке розміщення є правомірним тільки з відома автора або іншої особи, що має авторське право. Якщо у зв'язку з таким розміщенням порушуються майнові права суб'єкта авторського права, то це дає підстави для судового захисту.
Думка "Ю&З": Вказана позиція Пленуму ВСУ, з якою складно не погодитися, має важливе значення не лише з позиції того, що визнає розміщення твору в Інтернеті без згоди суб'єкта авторського права порушенням, але і у зв'язку з тим, що чітко визначає характер такого порушення.
Адже раніше суди, зокрема ВХСУ, вважали, що розміщення творів в Інтернеті є їх відтворенням (див. п. 29 рекомендацій ВХСУ від 10.06.2004 № 04-5/1107; п. 1 оглядового листа від 14.01.2002 року № 01-8/31) і згідно цьому вирішували спори. Пленум ВСУ вказав, що згідно ст. 1 Закону "Про авторське право і суміжні права" відтворенням є виготовлення одного або більше за екземпляри твору, а також їх запис для постійного або тимчасового зберігання в електронній, оптичній або іншій формі, яку може прочитувати комп'ютер. На нашу думку, підхід Пленуму ВСУ правильніший, оскільки розміщення в Інтернеті передбачає не створення копії, а надання можливості доступу до твору майже з будь-якої точки Землі.
Виходячи з цього, можливості вільного відтворення екземплярів творів для навчання або в особисті цілях, передбачені в ст. ст. 23 і 25 Закону "Про авторське право і суміжні права", на випадки появи творів в Інтернеті не поширюються. Отже, будь-яке розміщення творів (аудіо, відео, програмного забезпечення, ігор, книг і інш.) в місцях, доступних для публічного використання (наприклад, на файлообменниках, торрент-трекерах, інших сайтах з вільним доступом), є порушенням авторських прав.
Правда, тут є один нюанс, який необхідно враховувати, - відсутність в законодавстві визначення поняття "публіка". У зв'язку з цим можуть виникнути питання про те, чи є порушенням авторських прав надання можливості ознайомитися з твором членові сім'ї або близькому знайомому через закриту групу по інтересах, створену в Інтернеті (зокрема, з соцсети). Хоча якщо виходити з філологічного визначення цього поняття як "люди, що знаходяться де-небудь в якості глядачів, слухачів, пасажирів, а також взагалі - люди, суспільство"[1], те вони також підпадають під поняття публіки (оскільки виступають слухачами, глядачами, читачами і інш.). А отже, розміщення навіть в закритих групах може вважатися порушенням авторських прав.
____________
1 Тлумачний словник Ожегова
Позиція Пленуму ВСУ. При рішенні суперечок суд повинен з'ясувати, чи перебуває сайт і розміщена на нім інформація у розпорядженні особиякому пред'явлений позов, а також чим підтверджується факт порушення ним авторських прав. Дані про власника сайту можуть бути витребувані у адміністратора системи реєстрації і обліку доменних імен і адрес українського сегменту мережі Інтернет.
Думка "Ю&З": Виходячи з цієї точки зору, належним відповідачем в справах про захист прав інтелектуальної власності в Інтернеті являються власники сайту. Така думка спростовує міф відносно того, що файлообменники або соціальні мережі є своєрідним "транспортом", який лише надає технічну можливість для розміщення матеріалів і не несе відповідальності за її зміст.
З такою позицією, звичайно, можна дискутувати на предмет справедливості і правомірності пред'явлення вимог, по суті, до інструменту, за допомогою якого порушуються авторські права. Але, на наш погляд, вона цілком раціональна, оскільки вона дозволяє швидше відновити порушені авторські права: не треба витрачати час на пошук користувача, що розмістив інформацію, "плюс" у адміністратора сайту є технічні можливості для видалення контенту, що порушує авторські права.
Але при цьому власник сайту не може нести карну відповідальність, якщо в його діях не було наміру. Громадянська відповідальність не виключається, але власник сайту повинен мати право регресу до користувача, що розмістив контент.
ВИСНОВОК:
1. Розміщення творів в Інтернеті є їх представленням до загального зведення публіки, а не відтворенням. Відповідно, будь-яке таке розміщення без згоди володаря авторських прав є порушенням авторських прав.
2. Належним відповідачем в таких справах є власник сайту. Але можливість залучення його до адміністративної або карної відповідальності можлива тільки за наявності доказів наміру в його діях.
