З 1 січня 2000 року існує нова звична для нас редакція Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом", яка кардинально не мінялася по сьогоднішній день. Щось доповнювалося, щось кануло в лету, і не завжди це щось було на користь. Подекуди закон підмінявся і доповнювався судовою практикою, роз'ясненнями ВХСУ і ВСУ.
Так, наприклад, саме судовою практикою була "дописана" норма про необхідність перебування старанного документу впродовж 3-х місяців в старанній службі, і лише після цього, кредитор став мати право звертатися до суду із заявою про порушення справи про банкрутство.
Термін же "поточні кредитори", був введений лише в 2002 році шляхом доповнення цим визначенням статті 1, з якої виходило, що поточні кредитори - це кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство.
Були внесені зміни і в статтю 12 Закону, перший абзац частини шостий якій чітко свідчив про тещо дія мораторію не поширюється на вимоги кредиторів, які виникли після збудження провадження у справі.
Через рік після цього Законом від 03.04.2003г. слова "а так само на вимоги кредиторів, які виникли після збудження провадження у справі", було вирішено виключити.
У цій статті я хотів би звернути увагу на можливість стягнення заборгованості на користь поточного кредитора, враховуючи те, що прямої чіткої вказівки про те, що дія мораторію не поширюється на вимоги кредиторів, які виникли після збудження провадження у справі про банкрутство, на сьогодні в Законі немає.
Як і для чого використовувався цей Закон
У "докризовий час" цей був хороший інструмент для захоплення і переділу власності. Справи про банкрутство відсутнього боржника порушувалися відносно "живих" і працюючих підприємств, особливо "обтяжених" нерухомістю, які необачно не стежили за своєю "дебиторкой".
У ті ж "докризові часи" для кредитора банкрутство було хорошою альтернативою старанному виробництву, особливо коли боржник за домовленістю з ГИС або без такої, відкривав усі нові і нові рахунки, ховаючи грошові кошти, тим паче, що накладення арешту на грошові кошти боржника одночасно з відкриттям старанного виробництва тоді було неможливим.
Як тільки боржник отримував копію заяви про порушення справи про банкрутство, прочитавши, крім усього іншого, клопотання про усунення керівника боржника і покладанні його обов'язків на розпорядника майна, боржник і кредитор, як правило, знаходили спільну мову в питанні погашення заборгованості.
Інша справа криза, тобто те, що відбувалося з середини 2008 року. По моєму особистому суб'єктивному спостереженню, якщо ще бізнес один з одним якось намагався домовлятися, то банківський сектор ні на які поступки позичальникам не йшові навіть навпаки, намагався підвищити ставки за кредитами, іноді до фантастичних 40 відсотків річних, що, за моїм переконанням, і спровокувало лавину банкрутств цілком життєздатних підприємств.
Природно, процес цей при правильному підході був керованим, справа про банкрутство порушувалася за заявою самого боржника або дружнього кредитора. Як правило, процедура обмежувалася лише визначенням про збудження провадження у справі про банкрутство, введенням мораторію і, як правило, до виходу оголошення, після якого слідували б заяви вже реальних кредиторів, справа не доходила. Тобто боржник фактично знаходився в процедурі розпорядження майном.
Боржники продовжували працювати зі своїми контрагентами, і відповідно, в деяких випадках, накопичували нову заборгованість.
Природно, якби процедура проводилася в законному порядку, у встановлені законом терміни вийшло б оголошення в офіційному друкарському органі, і ці "нові кредитори", або фізично не встигли б з'явитися в якості поточних кредиторів, за такий короткий термін, або стали б конкурсними. Адже заяви з вимогами до боржника, які виникли до дня порушення справи про банкрутство, мають право подавати усі кредитори, незалежно від настання терміну виконання зобов'язань.
У "докризовий час" цей був хороший інструмент для захоплення і переділу власності. Справи про банкрутство відсутнього боржника порушувалися відносно "живих" і працюючих підприємств, особливо "обтяжених" нерухомістю, які необачно не стежили за своєю "дебиторкой". |
Але оскільки, як було вказано вище, боржники продовжували працювати зі своїми контрагентами, маючи в "активі" визначення про порушення справи про банкрутство, "нові" кредитори продовжували звертатися в порядку позовного виробництва до господарських судів, і, пройшовши усі етапи оскарження, пред'являли накази в Державну старанну службу.
І тут їх осягало розчарування, оскільки в ГИС вже знаходилося звідне старанне виробництво про стягнення з боржника, яке було припинено на підставі п. 8 частин 1 статті 37 Закону України "Про старанне виробництво". Норма свідчить про те, що старанне виробництво підлягає обов'язковому припиненню у разі збудження господарським судом справи про банкрутство боржника, якщо, відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію введеного господарським судом.
Підставою для припинення служило ще те "началокризисное" визначення про порушення справи про банкрутство. Природно, що і старанне виробництво по стягненню нових кредиторів так само припинялося.
Державний виконавець, посилаючись на суперечливе законодавство, відмовлявся виступати в ролі арбітра відносно питання про те, чи поширюється дія мораторію введеного господарським судом або ні, на ту або іншу вимогу стягувача, підкріплену старанним документом.
У своєму науково-практичному коментарі до ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника… Б. М. Поляків пише наступне: "грошові зобов'язання, що мають імунітет на мораторій знаходяться у вільному режимі і по них можуть здійснюватися будь-які дії примусового характеру. В той же час старанне виробництво по пріоритетних зобов'язаннях повинне здійснюватися з урахуванням особливості процедури банкрутства, тобто без звернення стягнення на об'єкти, що відносяться до основної діяльності господарюючого суб'єкта, без арешту банківських рахунків, оскільки вказані заходи можуть паралізувати роботу господарюючого суб'єкта і позбавити можливості застосування до нього заходів реабілітаційного характеру".
Яким чином в старанному виробництві можливо стягнути грошові кошти без арешту банківських рахунків, а точніше засобів на них, автор не уточнює, вважаючи, що такий порядок повинен визначити суд, у виробництві якого знаходиться справа про банкрутство.
|
Андрій Авторгов |
Судова практика
Позицію, висловлену Б. М. Поляковым, про яку йшла мова вище, можна відстежити і в деяких судових рішеннях ВХСУ, наприклад, в Постанові у справі №10/112 від 22.03.2006г.
Примітно, що залишаючи в силі визначення першої інстанції про визнання постанови ГИС про арешт майна і грошових коштів боржника недійсним, ВХСУ вказав, крім усього іншого, що господарський суд, який розглядає справу про банкрутство, є пріоритетним перед іншими юрисдикційними і правоохоронними органами.
Проте з часом, судова практика, на щастя для тих, хто є поточним кредитором певного боржника, стала змінюватися на кращий.
Так, якщо звернутися до Постанови ВХСУ № 10-14-01-08/103 від 06.04.2011р., те в нім, залишаючи в силі постанову апеляційної інстанції, колегія суддів дає "зелене світло" ГИС на стягнення з боржника поточної заборгованості.
У Постанові ВХСУ у справі №10/194-09 від 28.04.2011г. вказано, що дія мораторію поширюється тільки на конкурсних кредиторів боржника і не поширюється на поточних, а тому поточні зобов'язання боржника звільнені від яких-небудь правових обмежень і наслідків, які настають під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Це відноситься, зокрема, до старанного виробництва.
Висновок
Таким чином, в ситуації, що склалася, стягувачі, що виявилися поточними кредиторами боржника, можуть в судовому порядку оскаржити постанову державного виконавця про припинення старанного виробництва і продовжувати стягнення.
Природно, при цьому судом розглядатиметься питання моменту виникнення вимог у кредитора, а не момент ухвалення рішення судом про стягнення, як деякі помилково вважають.
Може трапитися так, що частина вимог виникли до порушення справи про банкрутство, а частина - потім, якщо наприклад, договір передбачав щомісячні платежі, і ці вимоги підтверджені одним судовим рішенням. Як поступати в цьому випадку судова практика доки відповіді не дає.
На жаль, юристи не спеціалізуються або не стикаються з банкротными процедурами, довіряючись позиції ГИС про те, що порушення справи про банкрутство припиняє будь-яке старанне виробництво в цій ситуації "впадають в ступор", чого ніколи робити не слід.
Андрій Авторгов, адвокат, к.ю.н., партнер ЮФ "Агентство з питань боргів і банкрутства"
