Закон "Про доступ до публічної інформації" - ще один крок до прозорості в роботі державних органів

Закон "Про доступ до публічної інформації"що набуває чинності 10 травня 2011 року, так само, як і Закон "Про захист персональних даних"спрямований на забезпечення інформаційних прав громадян і підприємств. Зокрема, Закон "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон) встановлює право кожного на доступ до публічної інформації, а також механізми реалізації цього права.

Зокрема, Закон визначає публічну інформацію як відображену і документовану будь-якими засобами і на будь-яких носіях інформацію, яка була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством. Також публічною є інформація, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень і інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Таке визначення публічної інформації дозволяє відносити до неї практично усю інформацію і документи, що знаходяться у органів державної влади і органів місцевого самоврядуванняі діставати до них доступ Законом.

Способи доступу до публічної інформації в Законі позначені в ст. 5. До них відносяться надання інформації по запитах на інформацію, а також систематичне і оперативне обнародування інформації в різних джерелах (офіційні друкарські видання, офіційні веб-сайти в мережі Інтернет, інформаційні стенди і ін.) Варто відмітити, що відносно останнього способу Закон  не визначає, яка публічна інформація і в якому джерелі має бути обнародувана. Виключення складає тільки обнародування на офіційному веб-сайті розпорядника інформації.

На практиці це може викликати складнощі в реалізації положень Закону. По-перше, Закон прямо не зобов'язує державні органи і органи місцевого самоврядування створювати свої веб-сайти або друкарські видання. По-друге, об'єм інформації і документів, що підпадають під поняття публічної інформації, яка підлягає обнародуванню, настільки великий, що технічно забезпечити заявлену Законом оперативність їх обнародування буде практично неможлива. Закон визначає, що органи державної влади і місцевого самоврядування зобов'язані оприлюднити інформацію, передбачену Закономневідкладно, але не пізніше 5 днів з дня затвердження документу, а проекти нормативно-правових актів і рішень органів місцевого самоврядування - не пізніше 20 робочих днів до дати їх розгляду.

Важливою гарантією діставання доступу до публічної інформації є обов'язок розпорядників публічної інформації мати підрозділ або призначити відповідальну особу, які організовують і забезпечують доступ до публічної інформації. Частина 3 ст. 10а також ст. 21 Закону встановлюють, що публічна інформація надається безкоштовно. І тільки якщо відповідь на інформаційний запит припускає виготовлення копій документів об'ємом більш ніж на 10 сторінках, то особа, що просить інформацію, повинна буде відшкодувати розпорядникові публічної інформації фактичні витрати на роздрук і виготовлення копій.

Це положення Закону істотно вплине на роботу практично усіх розпорядників державних реєстрів (Єдиний державний реєстр юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та ін.)оскільки інформація, що знаходиться в цих реєстрах, є публічною. На сьогодні витягання і довідки з таких реєстрів видаються у більшості випадків за плату. Проте говорити про те, що з 10 травня 2011 року отримувати інформацію з реєстрів можна буде безкоштовно, напевно, ще рано, оскільки зміни в законодавство, яке регулює ведення відповідних державних реєстрів, внесені не були.

Закон також вплине на процедуру отримання інформації з держреєстрів, оскільки вводить спрощені правила подачі запитів на надання інформації. Стаття 19 Закону визначає вимоги до інформаційного запиту на отримання публічної інформації. Так, встановлюється, що запит надається у вільній формі і повинен містити цих осіб, яке просить інформацію, загальний опис прошеної інформації або документу, а також підпис і дату, якщо запит подається у письмовій формі. Запитзгідно із Законом, може бути поданий за допомогою пошти, факсу, телефону і електронної пошти. Спосіб подачі запиту визначає особу, що просить інформацію. При цьому якщо розпорядником інформації встановлена форма інформаційного запиту, то особа, що просить інформацію, має право, але не зобов'язано, користуватися такою формою.

Крім того, Закон значно скорочує терміни обробки інформаційних запитів і надання прошеної інформації. За загальним правилом, встановленим ст. 20 Законуnbsp;відповідь на інформаційний запит повинна надаватися не пізніше 5 днів з дня отримання запиту. По мотивованому клопотанню особи, що просить інформацію, відповідь на запит може бути надана впродовж 48 годин. Якщо ж відповідь на запит припускає надання великого об'єму інформації або вимагає проведення пошуку серед великого об'єму даних, то розпорядник публічної інформації може продовжити термін розгляду запиту до 20 днів. При цьому він зобов'язаний повідомити про продовження термінів впродовж тих же 5 днів з дня отримання запиту.

Проте не уся публічна інформація згідно із Законом може бути надана за запитом або обнародувана. Як і Закон "Про інформацію", Закон "Про доступ до публічної інформації" розподіляє інформацію на 2 категорії: відкриту і з обмеженим доступом. Причому остання включає конфіденційну інформацію, таємну інформацію і службову інформацію. Ця інформація надається відповідно до режиму і обмежень, встановлених законодавством. 

У практичному сенсі складнощі можуть виникнути із забезпеченням режиму конфіденційної інформаціїоскільки органи державної влади і місцевого самоврядування, якщо мають таку інформацію, можуть розкривати її тільки з відома осіб, яким належить така конфіденційна інформація (ч. 2 ст. 7 Закону). Для повноцінної реалізації цієї вимоги держорганам, які отримують інформацію, доведеться просити у її власників, чи не відноситися ця інформація до конфіденційної і який режим її поширення. З урахуванням нинішньої практики можна припустити, що працювати це положення Закону у Україні найближчим часом не буде.

Законом також встановлюється право особи на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної порушенням законодавства про доступ до публічної інформації. Ч. 1 ст. 24 Закони закріплює перелік таких порушень. До них, зокрема, відносяться ненадання відповіді на запит, ненадання інформації на запит, необгрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом і інші. Слід зазначити, що реалізувати право на відшкодування шкоди, заподіяної такими порушеннями, буде досить проблематичним для особи, особливо, якщо порушниками є держоргани. Для того, щоб отримати судове рішення про відшкодування шкоди, особі доведеться довести факт спричинення шкоди і обгрунтувати його розмір, а у випадках з порушенням інформаційних прав зробити це вистачає складно, а іноді практично неможливо. Для запобігання порушенням права на доступ до публічної інформації Законом були внесені відповідні зміни в Кодекс України про адміністративні правопорушення і в Карний кодекс України.

Прийняття Закону є істотним кроком вперед по забезпеченню відкритості роботи державних органів і органів місцевого самоврядування. Звичайно, на початковому етапі дії Закон навряд чи зможе претендувати на 100 % ефективність і реалізацію, проте з розвитком практики його застосування положення Закону зазнаватимуть зміни і адаптуватимуться до реалій.