Після томливого очікування 27 квітня 2010 року Україна отримала в повне розпорядження Закон України "Про Державний бюджет на 2010 рік" (далі по тексту - ЗУ "Про госбюджете-2010").
У цій статті проаналізовані питання, що стосуються змін, внесених згаданим законом, порядку нарахування і виплати дивідендів.
Про суть нововведень
Згідно п. 11 Завершальних положень ЗУ "Про госбюджете-2010" встановлено, що в 2010 році окремі положення Закону України "Про акціонерні товариства" застосовуються з урахуванням змін.
У результаті частини 2 і 3 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" у 2010 році набули наступного вигляду:
"2. Виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року і нерозподіленого прибутку, в строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року.
Виплата дивідендів здійснюється господарським суспільством з чистого прибутку в звітному році і нерозподіленому прибутку у розмірі не менше 30 відсотків.
Розмір виплати дивідендів може бути збільшений за рішенням загальних зборів акціонерного товариства.
…
3. Рішення про виплату дивідендів у розмірі більше 30 відсотків по простих акціях приймається загальними зборами акціонерного товариства".
Таким чином, законодавці вирішили, що обов'язковості виплати дивідендів, встановленої для суспільств з державною долею, вже недостатньо, до них додали і акціонерні товариства без якої-небудь участі державного капіталу.
Круг суб'єктів : хто потрапив?
|
Олексій Пелихов: "Думка про обов'язковість виплати дивідендів і для ТОВ абсолютне невиправдано" |
При цьому, враховуючи місцезнаходження норми, дату набуття чинності ЗУ "Про госбюджете-2010" набув чинності з моменту публікації, 30.04.2010)виникає питання: а чи на усі акціонерні товариства поширюються норми про обов'язковість виплати дивідендів?
Ні для кого не секрет, що на сьогодні переважає (в першу чергу завдяки роз'ясненням ГКЦБФР і судовим прецедентам) є точка зору про те, що норми Закону України "Про акціонерні товариства" є обов'язковими для виконання лише для тих АТ, які привели у відповідність з вказаним законом свої статутні документи, тобто для публічних і приватних акціонерних товариств (ПАО і ЧАО).
ВАТ і ЗАТ в перехідний період (до 30.04.2011) керуються відповідними нормами Закону України "Про господарські суспільства" (см, наприклад, роз'яснення ГКЦБФР від 14.07.2009 № 8).
Таким чином, напрошується висновок, про те, що норми про обов'язковість виплати дивідендів поширюються лише на ПАО і ЧАО. Проте, усе не так однозначно.
По-перше, позиція ГКЦБФР відносно "необов'язковості Закону України "Про акціонерні товариства" для ЗАТ і ВАТ" з правової точки зору, м'яко кажучи, небездоганна (як модно стало говорити - така позиція швидше викликана "доцільністю"). Ніхто не може дати гарантію, що суд продовжуватиме дотримуватися аналогічної позиції (врешті-решт, "відповідність" іншої "мети" може переважити).
По-друге, тими ж Завершальними положеннями ЗУ "Про госбюджете-2010" (пункт 10) на 2010 рік внесені зміни в статті 15 і 41 Закону України "Про господарські суспільства".
Так, згідно отриманої редакції статті 15 Закону України "Про господарські суспільства", "чистий прибуток, отриманий після вказаних розрахунків і сплати обов'язкової суми дивідендівзалишається в повному розпорядженні суспільства, яке відповідно до засновницьких документів визначає напрями її використання".
Стаття 41 Закону України "Про господарські суспільства" уточнила виняткову компетенцію загальних зборів акціонерів, до якої згідно з пунктом "д" віднесено:
"д) затвердження … порядку розподілу прибутку, терміну і порядку виплати частини прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим і іншими законамивизначення порядку покриття збитків;"
Саме фраза "іншими законами" багатьох змусила сумніватися в тому, що норми Закону України "Про акціонерні товариства" про обов'язковість виплати дивідендів не поширюються на ЗАТ і ВАТ. Більше того, висловлюються думки про необхідність застосування норми про обов'язковості виплати дивідендів і для товариств з обмеженою відповідальністю (враховуючи, що стаття, що визначає компетенцію зборів учасників ТОВ, посилає якраз на статтю 41 Закону України "Про господарські суспільства").
Проте, на мій погляд, такі сумніви абсолютно невиправдані (знову ж таки, якщо не брати до уваги спірність самої позиції ГКЦБФР). Абсолютно очевидно, що дотримувати "інші закони" необхідно лише тим, хто є суб'єктом, на якого ці закони поширюються. Адже нікому не спадає на думку поширювати на ТОВ, наприклад, норми Закону України "Про фермерське господарство"адже для ТОВ це такий же "інший закон" як і Закон України "Про акціонерні товариства".
Стосовно процитованих змін в статтю 15 Закону України "Про господарські суспільства", слід зазначити неможливість її практичного застосування до господарських суспільств, для яких не визначений розмір такої "обов'язкової суми дивідендів" (обов'язкова сума встановлена для господарських суспільств з корпоративними правами держави, а також усіх ПАО і ЧАО).
АТ, що встигли провести ОСА до набуття чинності Держбюджету-2010, не звільняються від обов'язкової сплати дивідендів |
Другою значною проблемою, що породила масу різних версій застосування, являється ситуація з акціонерними товариствами, які або провели свої загальні збори до набуття чинності даних змін, або прийняли рішення не виплачувати дивіденди.
На мій погляд, такі акціонерні товариства все одно не можуть уникнути необхідності дотримання імперативних норм ЗУ "Про акціонерні товариства". Адже формулювання статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" в діючій редакції взагалі не ставить необхідність виплати "обов'язкових дивідендів" в залежність від наявності або відсутності рішення загальних зборів.
Рішення загальних зборів потрібно лише у разі потреби виплати дивідендів, розмір яких перевищує встановлений законодавством мінімум. Вказане підтверджується також змінами в статтю 33 Закони України "Про акціонерні товариства"визначальну компетенцію загальних зборів, згідно якої до виняткової компетенції відноситься лише "затвердження річних дивідендів в розмірі, який перевищує їх розмір, встановлений абзацом другим частині другої статті 30 цього Закону".
Природно, що вказівка на інший порядок ухвалення рішень про виплату дивідендів в засновницьких документах акціонерного товариства також не допоможе уникнути обов'язковості виплат, враховуючи безумовний пріоритет норм Закону над нормами локальних актів.
Що чекає незгодних?
Розглядаючи який-небудь обов'язок, частенько ключовим питанням є відповідальність за її недотримання.
Пряма відповідальність за невиплату обов'язкових дивідендів встановлена лише для господарських суспільств з корпоративними правами держави. Згідно статей 58, 59 ЗУ "Про госбюджете-2010" санкції визначені у виді "пені, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України з розрахунку 200 відсотків річних облікової ставки Національного банку України від суми недоїмки, розрахованої за кожен день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання терміну платежу і по день сплати включно".
Для інших суб'єктів негативні наслідки визначені опосередковано. В першу чергу, самі акціонери мають право через суд вимагати виплати дивідендів, що належать ним.
АТ, що вирішило не платити дивіденди, загрожують спори з акціонерами, ГКЦБФР і податківцями |
Також ГКЦБФР може побачити в невиплаті дивідендів порушення на ринку цінних паперівз винесенням відповідної вимоги про усунення порушення (вірогідність накладення штрафних санкцій також є присутньою).
Ну і, звичайно, без всюдисущої податкової інспекції тут теж не обійтися. Саме податкова зараз завзято взялася за акціонерні товариства (що в першу чергу мають прибуток)вимагаючи виплати обов'язкових дивідендів і, відповідно, податку на прибутки фізичних осіб і авансових платежів по податку на прибуток.
Податкові нестикування
Слід зазначити, що з порядком оподаткування "обов'язкових дивідендів" зараз також більше питань, чим однозначних відповідей: Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"зв'язує дату необхідності сплати авансових платежів з моментом виплати дивідендів (пункт 7.8.2. Закону)таким чином, у випадку, якщо фактично виплати не відбувається, відсутні і зобов'язання по перерахуванню податків (це стосується і Закону України "Про податок з прибутків фізичних осіб").
Проте, такий підхід може не влаштувати фіскальні органи, враховуючи наявність в Законі конкретних термінів виплати дивідендів (до 01.07.2010), що може спричинити необхідність оскарження рішень податкової в судах.
Також можна згадати про наступні не зовсім вдалі формулювання статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства":
"2. Виплата дивідендів здійснюється… в строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року.
Виплата дивідендів здійснюється … у звітному році …"
Таким чином, можна зайняти позицію (об'єктивно кажучи, недостатньо бездоганну), що "звітний рік" - це 2010 рік (оскільки саме на цей рік поширюються норми) і необхідність сплати виникне лише в 2011 році (тоді, коли норми вже діяти не будуть… якщо не продовжать, звичайно).
Як варіант уникнення необхідності сплати авансових платежів може бути також розглянутий ухвалення рішення загальними зборами про реінвестицію дивідендів (тобто, фактично виплати дивідендів у вигляді акцій, що підпадає під пункт 7.8.5. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").
Кожен з суб'єктів, природно, самостійно, враховуючи конкретні обставини, повинен прийняти рішення, що йому вигідніше в ситуації, що склалася : виплатити дивіденди, доводити позицію про нерозповсюдження на нього таких норм або шукати інші можливості мінімізації негативних наслідків. |
Особлива думка
Необхідно відмітити, що не усі законотворці залишилися задоволені результатом прийнятих змін.
Зараз у Верховній Раді зареєстрований законопроект від 14.05.2010 під номером 6396 "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (відносно приведення окремих положень у відповідність з чинним законодавством).
Згідно з вказаним проектом пропонується повністю відмінити "обов'язкові дивіденди", що розглядаються в цій статті, для АТ.
Основними аргументами вказуються "порушення не лише принципу вільної підприємницької діяльностізаборони незаконного втручання органів державної влади в господарські стосунки і корпоративні права акціонерів, а також і пряме порушення норм Основного Закону України. Так, відповідно до статтею 22 Конституції України при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту і об'єму існуючих прав і свобод" (з пояснювальної записки до законопроекту).
Прийнявши Держбюджет, влада порушила принцип свободи підприємництва і Конституцію |
Також вказано на недотримання при прийнятті даних норм Рішення Конституційного суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 р.згідно з яким не допускається припинення законом про Державний бюджет України дій інших законів України відносно надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання стосунків, чим передбачено законами України.
Слід зазначити, що Головне науково-експертне управління у своєму укладенні підтримало вказаний законопроект і погодилося з необхідністю його прийняття (правда лише за мотивами недотримання згаданого вище Рішення Конституційного суду України, а також Рішення Конституційного суду №10-рп/2008 від 22.05.2008 р.згідно з яким "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію або відміняти їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя в законодавстві, і як наслідок - відміна і обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі потреби зупинки дії законів, внесення в них змін і доповнень, визнання їх недійсними повинні використовуватися окремі закони".
До речі, "окремий закон" (поки у вигляді законопроекту) також існує (і досить давно) : проект Закону про внесення змін до Закону України "Про акціонерні товариства" (відносно забезпечення права власників простих акцій на отримання дивідендів) № 5183 від 01.10.2009 р. У вказаному проекті пропонується прямо закріпити для АТ обов'язковість виплати частини прибутку в розмірі не менше 30 відсотків в строк не більше 6 місяців по закінченню звітного року.
Нам залишається лише чекати яка з точок зору знайде розуміння у більшості парламентарів.
