П’ять процесуальних питань, на які відповів Верховний Суд

Навіть усталені правила в кримінальному провадженні на практиці нерідко отримують нове тлумачення. Тому для правника важливо стежити не лише за нормою закону, а й за тим, як саме її розуміє Верховний Суд. Розглянемо п'ять позицій, які викликали обговорення в правовій спільноті та вплинули на правозастосування.

Чи є експерти НДЕКЦ МВС залежними від органу досудового розслідування?

У справі № 208/128/21 про порушення правил безпеки дорожнього руху захист у касаційній скарзі стверджував, що висновки експертів є недопустимими доказами, оскільки експерти були залучені з установ Експертної служби МВС, тобто, на думку сторони захисту, з підпорядкованих органу досудового розслідування структур. Ч. 2 ст. 69 КПК не допускає участі як експерта особи, що перебуває у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження. На практиці доволі висока частка експертиз у кримінальних провадженнях призначається в експертні установи системи МВС.

Касаційний кримінальний суд відхилив цей довід (постанова від 27.11.2025). У ВС виходили з того, що установи Експертної служби МВС і органи Національної поліції хоча й належать до сфери управління МВС, однак не підпорядковуються один одному. Зважаючи на норми Закону «Про Національну поліцію», Положення про МВС (постанова Кабміну від 28.10.2015 № 878) та Положення про Експертну службу МВС (наказ МВС від 03.11.2015 № 1343), вони підпорядковані міністру внутрішніх справ і є самостійними та процесуально незалежними у своїй діяльності. Тому експертизи не можуть бути визнані недопустимими з підстав залучення експертів з підпорядкованих органу досудового розслідування експертних установ.

Перебування обвинуваченого у скляній кабіні в залі судових засідань, а не поруч із захисником: чи є це порушенням прав?

У справі № 335/4734/18 захисник стверджував, що право обвинуваченого на захист було порушене через відмову суду першої інстанції дозволити йому перебувати під час розгляду справи поруч із захисником, а не у скляній кабіні. Цей довід касаційної скарги був побудований, зокрема, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, який у справах «Сарбан проти Молдови» (рішення від 04.10.2005), «Рамішвілі та Кохреідзе проти Грузії» (рішення від 27.01.2009) та «Ашот Харутюнян проти Вірменії» (рішення від 15.06.2010) вказував, що перебування підсудного в металевій клітці чи скляній кабіні може порушувати гарантії, передбачені ст. 3 і 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки обмежує право підсудного на ефективну участь у судовому розгляді й отримання реальної та ефективної правової допомоги, не сумісне з поняттям справедливого судового розгляду з огляду на презумпцію невинуватості, не відповідає нормам цивілізованої поведінки в демократичному суспільстві, є приниженням людської гідності.

ККС не погодився з цими доводами і в постанові від 06.11.2025 залишив без зміни вирок апеляційного суду. ВС виходив із того, що Інструкція з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підсудних), засуджених за вимогою судів (міжвідомчий наказ від 26.05.2015 № 613/785/5/30/29/67/68) передбачає обладнання в залі судового засідання спеціального місця для тримання таких осіб із загородженнями відповідно до вимог державних будівельних норм і не містить положень, які б дозволяли перебування обвинуваченого, щодо якого застосовано тримання під вартою, поза межами такого спеціально відведеного місця.

Суд також звернув увагу на обставини конкретного провадження: обвинувачений притягувався до відповідальності за тяжкі злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі, і раніше неодноразово був судимий за вчинення тяжких злочинів. За висновком ВС, загородження в судах, облаштовані відповідно до вимог ДБН, самі по собі не виключають можливості ефективно реалізовувати право на захист, у тому числі спілкуватися із захисником, а тому в цій справі підстав вважати таке розміщення обвинуваченого порушенням його прав суд не побачив.

Чи можна використати показання, надані перед іншим складом суду?

У касаційній скарзі (справа № 335/10825/16) прокурор стверджував, що суд першої інстанції безпідставно відмовив стороні обвинувачення в дослідженні доказу - показань свідка, які та давала в попередньому судовому засіданні. Проблема виникла в контексті загальної засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої у ст. 23 КПК, а також положення ч. 4 ст. 95 КПК, відповідно до якого суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК.

На практиці це ставить питання, чи потрібно після зміни складу суду заново допитувати свідка, чи за певних умов можуть бути використані його попередні показання.

ККС у постанові від 14.01.2025 не тлумачив ч. 4 ст. 95 КПК як безумовну заборону використання показань, які особа дала перед іншим складом суду в тій самій справі. ВС вказав, що такі показання можуть використовуватися, але обережно. При цьому суд має враховувати, що відсутність можливості піддати особу перехресному допиту під час нового розгляду впливає на оцінку достовірності її показань та їх значення у сукупності з іншими доказами.

Факт об'єктивної неможливості повторного допиту особи в суді з поважних причин при новому судовому розгляді має враховуватися судом при оцінці достовірності наданих нею показань у попередньому судовому засіданні в сукупності з іншими доказами у справі.

Чи свідчать емоційні репліки судді про упередженість?

Головуючий у справі № 161/1961/24 суддя під час останнього слова обвинуваченого дозволив собі репліку: «А за що виправдувальний, за те, що зуби вибив?». Вона стала підставою для оскарження вироку, оскільки, на думку захисту, суддя проявив упередженість і фактично наперед висловився щодо винуватості особи. Захист розцінив таке висловлювання як порушення права на неупереджений суд і процесуальних гарантій, пов'язаних із порядком ухвалення рішення лише після виходу до нарадчої кімнати.

Відповідно до ст. 4 Кодексу суддівської етики (затверджений ХІ з'їздом суддів України 22.02.2013) неупередженість є основоположним принципом і необхідною умовою належного виконання суддею своїх обов'язків та виявляється як у змісті судового рішення, так і в усіх процесуальних діях, що передують його прийняттю. Під час здійснення правосуддя суддя має бути вільним від власних прихильностей, упередженості чи забобонів.

ККС у постанові від 17.09.2025 погодився з цими доводами. ВС вказав, що прояв емоцій судом під час розгляду справи є порушенням принципу відстороненості і може ставити під сумнів законність як самого рішення, так і судового процесу загалом. На думку колегії суддів, наведений вислів головуючого фактично означав оголошення позиції щодо винуватості особи ще до виходу до нарадчої кімнати.

Це суд визнав порушенням таємниці наради суддів, адже саме в нарадчій кімнаті мають оцінюватися докази та вирішуватися питання, передбачені ст. 368 КПК. У підсумку ККС ВС дійшов висновку, що такі дії головуючого є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, тому вирок і ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Чи є допустимими докази, отримані за ухвалою про обшук без запису судового засідання та без участі слідчого?

Ця проблема вирішувалася в межах справи № 336/4830/22. Вона виникла через співвідношення ч. 4 ст. 234 КПК, яка передбачає розгляд клопотання про обшук за участю слідчого або прокурора, та ч. 4 ст. 107 КПК, яка нібито дає можливість не здійснювати фіксування судового засідання, коли слідчий або прокурор на приходять на розгляд свого ж клопотання, а просять розглянути його без їх участі. Саме через різні підходи в практиці справа була передана на розгляд Об'єднаної палати ККС ВС.

Остання в постанові від 19.01.2026 виходила з того, що клопотання про обшук відповідно до ч. 4 ст. 234 КПК дійсно має розглядатися за участю слідчого або прокурора, а такий розгляд вимагає обов'язкової технічної фіксації. Тому постановлення ухвали про дозвіл на обшук без проведення повної технічної фіксації засідання тягне наслідки, прямо передбачені п. 4 ч. 3 ст. 87 КПК, - визнання недопустимими доказів, отриманих під час виконання такої ухвали. Суд також послався на ч. 6 ст. 107 КПК, за якою у разі незастосування технічних засобів фіксування у випадках, коли воно є обов'язковим, відповідна процесуальна дія та її результати визнаються недійсними.

* * *

Отже, Верховний Суд у наведених позиціях дав відповіді на практичні колізії, від яких залежить допустимість доказів, межі судового розгляду, зміст права на захист і оцінка процесуальної поведінки учасників провадження. Саме тому моніторинг такої практики є не факультативним елементом, а необхідною частиною професійної роботи юриста, який має прогнозувати процесуальні ризики і будувати позицію з урахуванням актуальних підходів касаційної інстанції.

Олександр Кудрявцев,

член Комітету НААУ з питань кримінального права та процесу