Підроблення документів, печаток, штампів і бланків, а також збут чи використання підроблених документів залишаються одними з найбільш поширених способів впливу на юридично значущі факти. Це правопорушення призводить до серйозних правових наслідків - від неправомірного отримання переваг до ухилення від обов'язків або введення в оману органів влади, контрагентів чи інших осіб. Оскільки документи виконують підтвердну функцію: вони засвідчують статуси, права, повноваження, обставини та відповідність установленим вимогам, будь-яке втручання у їхній зміст здатне спричинити серйозні правові наслідки для усіх учасників правовідносин.
Зміни у способах організації документообігу та контролю за ним впливають на характер підроблень: поряд із традиційними випадками фальсифікації паперових довідок, посвідчень, сертифікатів, бланків, печаток чи штампів, з'являються нові варіації маніпуляцій із реквізитами та даними, які супроводжують оформлення документів. Водночас саме типові практичні ситуації - виготовлення підробки, її збут і подальше використання як справжньої - формують основний масив правозастосування й потребують чітких критеріїв кримінально-правової оцінки.
У цьому контексті аналіз ст. 358 КК України має прикладне значення: він дає змогу системно окреслити, які дії утворюють підроблення, у чому полягає збут, коли настає відповідальність за використання завідомо підробленого документа та як відмежовувати кримінально карані форми поведінки від суміжних правопорушень і помилок у документообігу.
Кримінально-правова кваліфікація підроблення документів (фізичні особи)
Основна норма, що встановлює відповідальність за підроблення документів, - це стаття 358 КК України. Її диспозиція охоплює:
(1) Підроблення офіційних документів і виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків з метою використання або збуту, а також збут таких підробок (ч. 1 ст. 358);
(2) Складання чи видача працівником юридичної особи, яка не є службовою особою, завідомо підроблених офіційних документів, офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут (ч. 2 ст. 358);
(3) Повторність або за попередньою змовою групою осіб зазначених діянь (ч. 3 ст. 358, підвищена відповідальність);
(4) Окремо криміналізоване діяння - використання завідомо підробленого документа (ч. 4 ст. 358).
Кримінальний кодекс у примітці до статті 358 визначає підроблений офіційний документ як документ, що містить зафіксовану на матеріальному носії інформацію, яка посвідчує події чи факти, здатні спричинити правові наслідки, і який складено чи посвідчено компетентною особою у встановленій формі з належними реквізитами. Об'єктом цього злочину виступають суспільні відносини у сфері використання документів, що встановлюють, змінюють або припиняють певні права чи обов'язки. Важливо, що склад злочину є формальним: підроблення вважається закінченим з моменту виготовлення фальшивого документа, незалежно від його подальшого використання. Таким чином, сама дія підроблення є кримінально караною навіть без настання матеріальних наслідків, а використання підробки розглядається як окремий склад (ч. 4 ст. 358 КК) для випадків, коли винна особа пред'являє або подає фальшивий документ.
Спеціальний суб'єкт: підроблення службовою особою. Якщо ж підроблення офіційного документа вчиняється службовою особою з використанням її службового становища, такі дії підпадають під кваліфікацію службового підроблення за ст. 366 КК України. Стаття 366 встановлює відповідальність за складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до них неправдивих відомостей чи інше їх підроблення. Відповідно, ключова відмінність полягає у статусі суб'єкта: ст. 358 ККУ застосовується до будь-якої фізичної особи (загального суб'єкта), що підробляє чи використовує офіційний документ, тоді як ст. 366 ККУ охоплює лише спеціального суб'єкта - службову особу, яка зловживає своїми повноваженнями для виготовлення фальшивих документів. На практиці це розмежування є принциповим: підроблення, вчинене особою без статусу службовця, повинно інкримінуватися за ст. 358, тоді як аналогічні дії посадовця - за ст. 366.
Ви працюєте на результат - ми скорочуємо шлях до потрібних рішень. LIGA360 - усе необхідне для швидкої й точної роботи з правовою інформацією.
Судова практика: позиції Верховного Суду щодо кваліфікації підроблення
Аналіз актуальної практики Верховного Суду дає змогу сформулювати кілька важливих орієнтирів стосовно кваліфікації підроблення документів, меж кримінальної відповідальності та стандартів доказування:
1. Умисел як обов'язкова умова відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України. У практиці Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду послідовно підкреслюється, що кримінальна відповідальність за використання завідомо підробленого документа можлива лише тоді, коли доведено, що особа усвідомлювала несправжність документа на момент його пред'явлення/подання. Так, у постанові від 18.01.2024 у справі № 715/2635/22 ККС ВС підтвердив правильність кваліфікації за ч. 4 ст. 358 КК України дій особи, яка пред'явила працівникам ДПСУ для перевірки підроблений військовий квиток із даними, спрямованими на обґрунтування відсутності обов'язку проходження служби під час мобілізації, з метою перетину державного кордону. Водночас Суд окремо наголосив на наявності умислу: для притягнення за ч. 4 ст. 358 КК України не є необхідним встановлювати, хто саме виготовив підробку та яким чином це було зроблено; вирішальним є доведення того, що особа, яка використовувала документ, знала про факт підробки. Так само наявність процесуальних рішень щодо іншого епізоду (зокрема пов'язаного з виготовленням/підробленням) сама по собі не виключає відповідальності за використання підробленого документа, якщо доведено саме його завідомо неправомірне використання.
2. Ознаки офіційного документа для цілей кваліфікації. Для правильної кваліфікації важливо встановити, чи є підроблений документ офіційним у розумінні закону. Об'єднана палата ККС ВС у постанові від 15.02.2021 (справа № 727/5768/18) окреслила критерії, яким повинен відповідати документ, щоб мати статус офіційного. Зокрема, документ має:
(a) бути складений, виданий чи посвідчений відповідною (уповноваженою) особою в межах її компетенції;
(б) відповідати встановленій законом формі та містити всі належні реквізити;
(в) містити інформацію, що має юридично значущий характер - тобто підтверджує факти або події, які спричиняють чи можуть спричинити правові наслідки (виникнення, зміну чи припинення прав та/або обов'язків), або ж може бути використана як доказ у правозастосовній діяльності. Лише документ, який відповідає всім цим ознакам, визнається офіційним (відповідно до примітки до ст. 358 КК України).
Якщо ж фальсифікований документ не має хоча б однієї з указаних характеристик, діяння не може кваліфікуватися за ст. 358 чи 366 як підроблення офіційного документа.
3. Сукупність правопорушень: окрема кваліфікація підроблення і подальшого використання. Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2023 у справі № 715/396/23 виходив із того, що коли особа окремими діями спершу підробляє офіційні документи (ч. 1 ст. 358 КК), а згодом пред'являє/подає їх як справжні (ч. 4 ст. 358 КК), вчинене утворює реальну сукупність кримінальних правопорушень. Суд підкреслив, що ці діяння не є тотожними за юридичними ознаками, відрізняються за об'єктивною стороною і є закінченими з моменту вчинення кожного окремо. Відповідно до положень ст. 33 КК, якщо особою вчинено два або більше передбачених різними статтями цього Кодексу або різними частинами однієї статті Особливої частини КК кримінальних правопорушень, за жодне з яких її не було засуджено, вчинене визнається сукупністю кримінальних правопорушень, кожне із яких кваліфікується окремо за відповідною статтею (частиною статті) КК.
Зазначені правові позиції демонструють прагнення Верховного Суду забезпечити чіткі критерії кваліфікації підроблення документів, належну оцінку доказів та встановлення умислу. Суд касаційної інстанції послідовно вимагає від судів нижчих інстанцій дотримання високих стандартів доказування - сукупності належних і допустимих доказів, що виключають припущення і доводять вину поза розумним сумнівом.
Відповідальність юридичних осіб за підроблення документів
Українське кримінальне право традиційно визнавало суб'єктом злочину лише фізичну особу. Однак з 2013 року в КК України з'явилися норми, що передбачають можливість застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру у визначених випадках.
Згідно зі ст. 96-3 КК України юридичну особу може бути піддано заходам кримінально-правового характеру (штраф, конфіскація майна, ліквідація тощо) у разі, якщо її уповноважена особа від імені та в інтересах цієї юридичної особи вчинила визначене кримінальне правопорушення.
Попри те, що підроблення документів (ст. 358) і службове підроблення (ст. 366) можуть вчинятися в інтересах підприємства, заходи кримінально-правового характеру до юридичної особи застосовуються лише у випадках, прямо передбачених ст. 96-3 КК України. Оскільки ст. 358 і ст. 366 не включені до переліку кримінальних правопорушень, зазначених у ст. 96-3, саме по собі їх вчинення від імені/в інтересах юрособи не утворює підстав для застосування до неї таких заходів. Водночас, якщо підроблення документів супроводжує вчинення правопорушень, які входять до переліку ст. 96-3, питання застосування заходів до юридичної особи вирішується у зв'язку з цими правопорушеннями.
Висновки. Підроблення документів за українським кримінальним законодавством є серйозним правопорушенням, яке тягне відповідальність для фізичних осіб. Норми КК України (статті 358, 366, тощо) у сукупності встановлюють комплексну систему протидії документальним підробкам. Актуальна практика Верховного Суду конкретизує застосування цих норм, висуваючи чіткі вимоги щодо наявності умислу, визначення статусу документа та суб'єкта, а також щодо розмежування складів злочинів. Наш практичний досвід супроводу кримінальних проваджень у цій сфері свідчить, що ключове значення має правильне визначення складу злочину, ретельний аналіз доказової бази та своєчасне формування правової позиції сторони захисту. Загалом, судова практика демонструє поступове формування єдиних підходів і стандартів у справах про підроблення документів, що сприяє утвердженню принципу невідворотності покарання та підвищенню правової визначеності у цій сфері.
Данило Макаренко,
молодший юрист LCF Law Group
Для адвоката у справах про підроблення документів ключовим стає не формальна кваліфікація, а точне доведення умислу, статусу документа та суб'єкта злочину з урахуванням актуальної практики Верховного Суду. LIGA360 надає доступ до мільйонів судових рішень з інтелектуальним пошуком, правовими позиціями та аналітикою, що дає змогу швидко звірити підхід судів і вибудувати сильну стратегію захисту. Замовте персональну презентацію LIGA360, щоб побачити, як система допомагає економити час і працювати на випередження у кримінальних спорах.