Нещодавнє рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ситник проти України» небезпідставно сколихнуло юридичну спільноту.
Суттєвим аспектом цієї справи є те, що скаржником проти України є особа, яка впродовж розгляду справи ЄСПЛ займала відповідальні державні посади та була політично значущою особою в розумінні національного законодавства.
Мова іде про Артема Ситника - ексдиректора Національного антикорупційного бюро України, ексзаступника Голови Національного агентства з питань запобігання корупції та заступник директора Агенції оборонних закупівель.
Вищезгадане рішення ЄСПЛ є знаковим не тільки з огляду на посаду скаржника, а й у розрізі юридичних особливостей, однозначно матиме наслідки для подальшої правозастосовної практики у корупційних та пов'язаних з корупцією правовідносинах.
Аналізуючи рішення у справі «Ситник проти України», варто зауважити на таких деталях:
- переконаність скаржника в упередженості суду, який здійснював розгляд його справи у суді першої інстанції;
- неповнота оцінки доводів скаржника як судом першої, так і апеляційної інстанцій;
- обставини, за яких на особу, що притягується, фактично було покладено обов'язок доказування своєї невинуватості;
- надмірність покарання та його невідповідність засадам КУпАП.
Щодо першої обставини, яку скаржник відобразив як упередженість суду, слід наголосити, що ЄСПЛ фактично не дав глибокої оцінки, чи був цей суд дійсно залежним або упередженим, однак зауважив, що в рішенні, яким вирішено справу по суті, доводи скаржника щодо упередженості суду достатньо повно не спростовані.
Варто наголосити, що національне законодавство - Кодекс України про адміністративні правопорушення, в цілому не передбачає порядку відводу та підстав для відводу чи самовідводу судді від розгляду справи. Досить часто судді під час розгляду справ про адміністративні правопорушення відмовляють у відводі, мотивуючи це саме тим, що така процедура не передбачена чинним КУпАП.
Проте ЄСПЛ вчергове зазначив, що: «На карту поставлено довіру, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості. Таким чином, будь-який суддя, щодо якого є законні підстави побоюватися упередженості, повинен відвестись (справа «Рамош Нунес де Карвалью е Са проти Португалії» та «Моріс проти Франції»).
З урахуванням чого рішення ЄСПЛ у справі «Ситник проти України» в цьому плані є корисним і посяде чемпіонські позиції за частотою цитування як захисниками, такі і суддями, у справах про адміністративні правопорушення, оскільки рішення ЄСПЛ є частиною національного законодавства.
Однак хочеться звернути увагу, що ЄСПЛ жодним чином не зазначив про те, чи були підстави вважати упередженим суд апеляційної інстанції, який все ж залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким А. Ситника притягнуто до юридичної відповідальності.
Зважаючи на результат розгляду справи ЄСПЛ, вказана справа набрала нових обертів, оскільки відповідно до ст. 2971 КУпАП єдиним і винятковим випадком касаційного оскарження у справі про адміністративне правопорушення є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення.
Тому очікуємо касаційну скаргу сторони захисту у цій справі, яку буде розглянуто Верховним Судом.
ЄСПЛ не обійшов стороною і обґрунтованість рішення та неповноту оцінки доводів особи, що притяглася до адміністративної відповідальності.
Ми усі звикли до цитування в рішеннях національних суддів позиції ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії», відповідно до якої не вимагається детальної відповіді на кожен аргумент, висунутий скаржником, це зобов'язання передбачає, що сторони судового провадження можуть розраховувати на отримання конкретної та чіткої відповіді на аргументи, які є вирішальними для результату цього провадження. Тобто суд може не надавати оцінку всім доводам сторони, а обмежитись тільки тими, які мають вирішальне значення для справи. У цьому ж випадку ЄСПЛ зазначив, що національними судами не надано, крім іншого, належної оцінки показанням основного свідка сторони обвинувачення та не враховано достатньо докази сторони захисту.
Крім неповноти судового розгляду, ЄСПЛ констатував і перекладання обов'язку доказування зі сторони обвинувачення на сторону захисту.
У цілому національне антикорупційне законодавство тяжіє до такого роду підходів, де фактично особа, яка притягається до юридичної відповідальності, зобов'язана доводити свою невинуватість. Не можна не згадати у цьому випадку Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-135/2018(5846/17) від 26.02.2019 за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України, в якому КСУ вказав про неприпустимість потурання обмеженню чи спотворенню презумпції невинуватості, коли закон зобов'язує особу доводити свою невинуватість.
ЄСПЛ констатував, що в цьому випадку суд переклав обов'язок доказування на А. Ситника, чим порушено презумпцію невинуватості (справа «Айдаріч проти Хорватії»).
Найбільш інноваційною та революційною є частина рішення у справі «Ситник проти України», яка стосується оцінки надмірності (пропорційності) покарання за адміністративне правопорушення, наслідком якого є внесення особи до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення (далі - Реєстр), на невизначений термін.
Так, надаючи оцінку доводам скаржника, ЄСПЛ зробив висновок, що відповідно до ст. 39 КУпАП, якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Водночас особа, яку притягнуто до юридичної відповідальності (незалежно від тяжкості правопорушення), вноситься до Реєстр безстроково, що, на переконання ЄСПЛ, має ознаки довічної стигматизації та таврування і вступає в конкуренцію із засадами КУпАП, що порушує принципи пропорційності та порушує ст. 8 Конвенції.
З урахуванням цього залишається питання щодо подальшої долі Реєстру, оскільки кожна особа, яку було включено до такого Реєстру, понесла непропорційні наслідки та зазнала порушення ст. 8 Конвенції щодо себе на невизначений термін. Оскільки навіть після вчинення кримінального правопорушення, чинний Кримінальний закон у ст. 89 передбачає, що особи, засуджені до кримінального покарання, після спливу певного терміну визнаються такими, що не мають судимості. Водночас до раніше засуджених за корупційні правопорушення було безстроково застосовано своєрідну форму покарання у вигляді довічного перебування в Реєстрі.
Очевидним залишається той факт, що вказане рішення суттєво змінить підходи до розгляду як адміністративних справ про корупційні правопорушення, так і адміністративних проваджень у цілому. І ще більш інтригуючою залишається доля Реєстру після такої оцінки ЄСПЛ.
Богдан Коваль,
адвокат АО Leshchenko & Partners,
кандидат юридичних наук
Знаходьте судові рішення легко та швидко з LIGA360. Наші інструменти дають змогу миттєво переглядати та аналізувати рішення, забезпечуючи доступ до розширених пошукових фільтрів та інформаційних карток з деталями кожної справи. Підвищіть ефективність своєї роботи, замовивши персональну презентацію LIGA360.
