Нещодавно аналізував практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування рішення Конституційного Суду України та ділюсь ключовими висновками та прогалинами його обґрунтування.
Фабула справи
У 2024 році позивач звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду 2020 року на підставі пункту 1 частини другої статті 320 ГПК України.
Заява про перегляд рішення мотивована тим, що постановою апеляційного господарського суду 2024 року у іншій справі між тими ж сторонами було встановлено та надано оцінку істотним для розгляду справи обставинам, за наявності яких суд міг би прийняти інше судове рішення, ніж те, яке було прийняте.
Представник заявника просив суд поновити строк на подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду від 2020 року. Він аргументував поновлення такими підставами, як недобросовісна поведінка відповідача по справі, введення карантинних обмежень через пандемію, початок повномасштабної війни. Він також додав доводи про те, що резолютивна частина Рішення Конституційного Суду № 1-р(ІІ)/2024 від 14.02.2024 (далі також - Рішення КС) визначає, що приписи пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 ГПК України, визнані неконституційними в зазначеному аспекті, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Відтак, з урахуванням Рішення КС, починаючи з 15.08.2024 учасники справи (зокрема й позивач) мають право звертатись із заявою про поновлення строку на подання заяви для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, зокрема при виникненні істотних для справи обставин, які не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі раніше.
Рішення судів у справі
Господарський суд відмовив у задоволенні клопотання заявника про поновлення строку на подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, а саму заяву про перегляд залишив без розгляду.
Суд першої інстанції зауважив, що аналіз положень статті 321 ГПК України дає підстави вважати, що за своєю правовою природою встановлений цією нормою строк у три роки є преклюзивним, тобто таким, сплив якого спричиняє припинення самого права, за реалізацією якого звертається особа, та він не може бути поновлений, незалежно від причин його пропуску. Отже, можливість поновлення процесуального строку, у межах якого учасник справи може подати заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, процесуальним законом виключається. Водночас наявність присічного строку на перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відповідає принципу юридичної визначеності та виключає безкінечний та необґрунтований перегляд судового рішення у випадках, коли одна із сторін з ним не погоджується.
Місцевий господарський суд встановив, що рішення у справі від 2020 року набрало законної сили 10.12.2020 після прийняття постанови апеляційного господарського суду. Отже, присічний строк для подання заяви про перегляд постанови за нововиявленими обставинами сплив 10.12.2023, тоді як заявник звернувся до суду із заявою про перегляд рішення суду 16.08.2024, тобто з пропуском присічного трирічного строку. Тому заявник безповоротно втратив право на вчинення процесуальної дії з перегляду рішення від 2020 року за нововиявленими обставинами.
Враховуючи приписи статті 118 ГПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про залишення без розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Разом з цим місцевий господарський суд відхилив доводи заявника про те, що з урахуванням Рішення КС, починаючи з 15.08.2024 учасники справи (зокрема й заявник) мають право звертатись із заявою про поновлення строку на подання заяви для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, зокрема при виникненні істотних для справи обставин, які не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі раніше. Суд зазначив, що частина третя статті 321 ГПК України визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), лише в аспекті унеможливлення поновлення строку судом на подання заяви про перегляд рішення національного суду за виключними обставинами у зв'язку з ухваленням Європейським судом із прав людини рішення після десяти років із дня набрання законної сили рішенням національного суду.
Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що за своєю правовою природою встановлений пунктом 1 частини першої статті 321 ГПК України строк у три роки є преклюзивним (припиняючим), тобто таким, сплив якого спричиняє припинення самого права, за реалізацією якого звертається особа, та він не може бути відновлений, незалежно від причин його пропуску.
Так, колегія суддів зазначила, що Рішенням Конституційного Суду України від 14.02.2024 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункт 2 частини другої, частину третю статті 321 ГПК України в тім, що вони унеможливлюють: 1) подання заяв про перегляд судового рішення у зв'язку з ухваленням Європейським судом із прав людини рішення після десяти років із дня набрання законної сили рішенням національного суду; 2) поновлення строку судом на подання заяви про перегляд рішення національного суду. Приписи пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 ГПК України, визнані неконституційними в зазначеному аспекті, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У резолютивній частині вказаного Рішення КС чітко зазначено про визнання неконституційною, в тому числі, частини третьої статті 321 ГПК України, якою було імперативно визначено, що строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновку суду першої інстанції, що вказане Рішення КС стосувалось унеможливлення поновлення строку судом лише в аспекті на подання заяви про перегляд рішення національного суду за виключними обставинами у зв'язку з ухваленням Європейським судом із прав людини рішення після десяти років із дня набрання законної сили рішенням національного суду.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що обмежившись висновком про те, що присічний строк для подання заяви про перегляд постанови за нововиявленими обставинами з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 320 ГПК України, сплив 10.12.2023, тоді як заявник звернувся до суду із заявою про перегляд рішення суду в даній справі 16.08.2024, тобто з пропуском присічного трирічного строку, місцевий господарський суд фактично не розглядав клопотання заявника про поновлення строку на подання відповідної заяви, не з'ясувавши питання поважності (чи неповажності) причин пропуску звернення.
Відтак, апеляційний господарський суд дійшов висновку про передчасність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду лише через преклюзивність строку.
Нові можливості у новій версії LIGA360! Використовуй максимум функцій для роботи із судовою практикою. Аналізуй правові позиції, подібні рішення, засідання по справі, історію справи. Замов персональну презентацію менеджера сьогодні.
Висновки Верховного Суду
Верховний Суд у постанові від 08.08.2022 у справі № 925/2073/13 зазначав, що строк у три роки є преклюзивним (припиняючим), тобто таким, сплив якого спричиняє припинення самого права, за реалізацією якого звертається особа, та він не може бути відновлений, незалежно від причин його пропуску. Таким чином, можливість поновлення 3-річного процесуального строку, встановленого частиною другою статті 321 ГПК України, в межах якого учасник справи може подати заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 320 цього Кодексу, процесуальним законом виключається.
Наявність присічного строку на перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відповідає принципу юридичної визначеності та виключає безкінечний та необґрунтований перегляд судового рішення у випадках, коли одна із сторін не погоджується з таким рішенням.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у справах № 911/3730/16, № 911/1482/17, № 914/927/19, 907/113/18.
Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що заява про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду від 2020 року подана після спливу більше трьох років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили, врахувавши, що визначені в частині другій статті 321 ГПК України строки не можуть бути поновлені, правомірно залишив таку заяву без розгляду на підставі статті 118 ГПК України.
Натомість апеляційний господарський суд помилково дійшов висновку щодо наявності у заявника права звертатись із заявою про поновлення строку на подання заяви для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, з огляду на Рішення КС.
З цього приводу Верховний Суд зазначив таке.
Так, дійсно, Рішенням КС визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункт 2 частини другої, частину третю статті 321 Господарського процесуального кодексу України в тім, що вони унеможливлюють: 1) подання заяв про перегляд судового рішення у зв'язку з ухваленням Європейським судом із прав людини рішення після десяти років із дня набрання законної сили рішенням національного суду; 2) поновлення строку судом на подання заяви про перегляд рішення національного суду.
Цим же Рішенням КС установлено, що приписи пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 Господарського процесуального кодексу України, визнані неконституційними в зазначеному аспекті, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі норми, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України Конституційний Суд України зазначив про те, що: "незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність".
Отже, рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.
Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 у справі № 640/18430/18 наголосив, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, встановленої остаточним судовим рішенням у справі.
Як вже зазначалось, рішення Господарського суду у цій справі набрало законної сили з винесенням постанови апеляційного господарського суду від 10.12.2020.
Зважаючи на правила обчислення процесуальних строків, трирічний строк для подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду 2020 року (яке набрало законної сили 10.12.2020) закінчився 10.12.2023, що правильно встановлено судом першої інстанції.
Тобто фактично правовідносини у цій справі (щодо права особи на подання заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами) розпочались і закінчились до визнання Конституційним Судом України неконституційними приписів пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 ГПК України, у зв'язку з чим Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо необхідності врахування Рішення КС до правовідносин, що склались у цій справі.
Зазначене свідчить про порушення судом апеляційної інстанції частини другої статті 321 та статті 118 ГПК України, що є підставою для скасування Верховним Судом постанови суду апеляційної інстанції.
Підсумки
З огляду на висновки Верховного Суду, його рішення є суперечливим, оскільки не відповідає на такі питання:
1. Чи правильно було залишати в силі рішення суду першої інстанції з огляду на очевидне помилкове ним застосування відповідного рішення Конституційного Суду України, мотивування щодо якого Верховний Суд змінив у своїй постанові?
2. Чи мав на увазі Конституційний Суд України саме таке тлумачення та порядок правозастосування його рішення, коли воно приймалося, як і Верховний Суд?
3. Чи доречно Верховний Суд посилався на постанову від 08.08.2022 у справі № 925/2073/13, зазначаючи, що строк у три роки є преклюзивним, тоді як відповідне Рішення Конституційного Суду України щодо відміни преклюзивності було прийнято у 2024 році?
4. Чи має юридичне значення посилання Верховного Суду на постанову від 10.05.2023 у справі № 640/18430/18, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, застосованого судом при вирішенні справи, має значення для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції? Тоді як заявник посилався на рішення Конституційного Суду України як на процесуальну можливість, щоб його аргументи щодо поважності причин пропуску строку були просто вислухані та оцінені судом, через скасування преклюзивності, що не було зроблено судами. Водночас самі нововиявлені обставини, на які посилався заявник, були встановлені рішенням апеляційного господарського суду 2024 року, а не рішенням Конституційного Суду України.
На всі вищезазначені питання неважко відповісти, що своєю чергою надало б послідовності та зрозумілості доводам зазначеного рішення Верховного Суду. Сподіваюся, судова практика в майбутньому усуне будь-які суперечності в правозастосуванні відповідного рішення Конституційного Суду України.
Олексій Гловацький,
адвокат Asters
Нова LIGA360 - нові фішки для роботи із законодавством:
· Всі види джерел, щоб оцінити контекст: НПА, аналітика, судова практика, новини, реєстри та ін.
· Інноваційні інструменти аналізу: зворотні зв'язки документів 2.0, графічні зв'язки документів, смарт-фільтри та моніторинг надходжень.
Побачте всі переваги в дії, замовивши презентацію.
