З прийняттям у 2012 році Кримінального процесуального кодексу України було запроваджено нові правила застосування запобіжних заходів, зокрема і тримання під вартою. Так, тримання під вартою було визнано винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим у статті 177 КПК України.
Окрім цього, новелою було те, що при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд зобов'язується визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України. При внесенні визначеного розміру застави підозрюваний, обвинувачений з-під варти звільняється та вважається таким, до якого застосовано заставу як запобіжний захід.
Виняток з цього правила закріплено у частині 4 статті 184 КПК України, де зазначено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; щодо злочину, передбаченого статтями 255 - 255-3 КК України; щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Втім, таке законодавче регулювання застосування тримання під вартою було змінено в жовтні 2014 року. Зокрема, статтю 176 КПК України було доповнено п'ятою частиною, де законодавець вказав, що до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 - 114-1, 258 - 258-5, 260, 261 КК України, не можуть застосовуватися запобіжні заходи у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави.
Тобто до осіб, які підозрювалися у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України та ряду злочинів проти громадської безпеки, можна було застосовувати як запобіжний захід виключно тримання під вартою.
Така безальтернативність застосування тримання під вартою як запобіжного заходу зумовила звернення до Конституційного Суду України, який у своєму Рішенні від 25 червня 2019 року визнав неконституційним це положення кримінального процесуального законодавства.
Конституційний Суд України у вказаному вище Рішенні дійшов висновку, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі суто формального судового рішення порушує принцип верховенства права. Адже встановивши для певної категорії осіб виключно такий запобіжний захід, як тримання під вартою, законодавець позбавив слідчого суддю, суд можливості застосовувати більш м'який запобіжний захід. Окрім цього, Конституційний Суд України зауважує, що з аналізу частини другої статті 29 Конституції України вбачається, що винятків стосовно підстав застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, пов'язаних із тяжкістю вчиненого нею злочину, немає. Тобто навіть коли йдеться про злочини, що посягають на національну безпеку України чи громадську безпеку, наявність вмотивованого судового рішення для тримання особи, яка підозрюється чи обвинувачується у їх вчиненні, під вартою є обов'язковою. А в частині п'ятій статті 176 КПК України необхідність тримання під вартою обґрунтовувалася тяжкістю злочину, що не забезпечує балансу між метою його застосування у кримінальному провадженні та правом особи на свободу та особисту недоторканність.
У зв'язку із наведеним вище частину п'яту статті 176 КПК України було виключено із кримінального процесуального законодавства.
Втім, повномасштабне вторгнення на територію України військ рф змусило законодавця адаптуватися до реалій воєнного часу. Так, у квітні 2022 року статтю 176 КПК України було доповнено шостою частиною, яка визначила, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 437 - 442-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Тобто законодавець фактично повторив зміст скасованої раніше частини п'ятої статті 176 КПК України. Втім, нове положення частини шостої стосується його застосування під час дії воєнного стану, а сама вказівка щодо запобіжного заходу прописується не шляхом заборони застосування неізоляційних запобіжних заходів, а шляхом зобов'язання застосовувати тримання під вартою за наявності для того підстав.
Відповідне положення частини шостої статті 176 КПК України також було оскаржено до Конституційного Суду. На думку суб'єкта права на конституційну скаргу, це положення не відповідає приписам статті 29 Конституції України, оскільки в ній фактично встановлено презумпцію, за якою наявність підозри у вчиненні окремих злочинів обумовлює виключну необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без права на застосування іншого запобіжного заходу. Цей підхід пропонується вважати дискримінаційним, оскільки він ставить осіб, щодо яких застосовується такий запобіжний захід, у нерівні умови порівняно з тими особами, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні інших злочинів аналогічного ступеня тяжкості. У конституційній скарзі також звертається увага на те, що конструкція частини шостої статті 176 КПК України позбавляє суд можливості змінити тримання під вартою на інший запобіжний захід, незважаючи на сплив часу, зменшення ризиків, що обумовлювали застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, розкриття та розслідування кримінального правопорушення, сприяння підозрюваного, обвинуваченого органам досудового розслідування у розкритті злочину, погіршення стану здоров'я підозрюваного/обвинуваченого.
Тобто, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, положення частини шостої статті 176 КПК України порушує права, визначені Конституцією України, а саме: на повагу до гідності (стаття 28), на свободу та особисту недоторканність (стаття 29), на захист прав і свобод судом (стаття 55).
Втім, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року положення частини шостої статті 176 КПК України було визнано конституційним. При цьому зауважується, що шкода для прав і свобод особи від застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинна бути надмірною, що є потрібною умовою збереження обґрунтованого балансу між вимогами публічних інтересів і захистом права на свободу та особисту недоторканність особи.
Конституційний Суд України на обґрунтування своєї позиції навів таке:
- за частиною шостою статті 176 КПК України застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залежить не лише від тяжкості злочину, у якому її підозрюють або обвинувачують, а й від наявності чи відсутності ризиків, визначених статтею 177 КПК України;
- під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 КПК не встановлено винятків щодо дотримання приписів статей 178, 194 КПК, які визначають обставини, з'ясування яких є обов'язком слідчого судді, суду як для застосування цього запобіжного заходу, так і для його продовження;
- під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 КПК України слідчий суддя, суд може визначати розмір застави як альтернативний запобіжний захід.
Наявність дискреційного повноваження слідчого судді, суду Конституційний Суд України обґрунтував положенням частини першої статті 182 КПК України, де зазначено, що можливість застосування застави до особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначено в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, визначених частиною третьою або четвертою статті 183 КПК України. А відповідно до вказаних положень під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 402 - 405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Отже, у вищенаведеному Рішенні від 19 червня 2024 року Конституційний Суд України цілком обґрунтовано дійшов висновку, що положення, закріплене у частині 6 статті 176 КПК України, не зобов'язує слідчого суддю, суд застосовувати тримання під вартою як безальтернативний запобіжний захід.
Відповідно до тлумачення положення частини 6 статті 176 КПК України, викладеного в Рішенні Конституційного Суду України, слідчий суддя, суд, за результатами розгляду клопотання про застосування тримання під вартою має право:
- відмовити в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу за відсутності ризиків, визначених у статті 177 КПК України;
- застосувати тримання під вартою та, з урахуванням підстав і обставин, визначених статтями 177, 178 КПК України, визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України;
- обрати тримання під вартою як безальтернативний запобіжний захід.
Отже, за частиною шостою статті 176 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід, що не обмежує право особи на свободу та особисту недоторканність, а тому відповідає засаді верховенства права.
Василь Фаринник,
старший партнер адвокатського об'єднання CREDENCE,
доктор юридичних наук, заслужений юрист України
LIGA360 допомагає адвокатам ефективно керувати своїми справами. Отримуйте доступ до оновлень законодавства та детального аналізу судових рішень. Використовуйте аналітичні інструменти для прогнозування результатів судових спорів, які підвищують шанси на успіх ваших клієнтів. Замовте персональну презентацію, щоб дізнатися більше.
