Проголосований Парламентом у першому читанні проєкт Закону України «Про суд присяжних», на моє переконання, не є серйозним кроком для реального запровадження цього інституту в кримінальному судочинстві.
Насамперед зупинюсь на тому, що цей проєкт взагалі не передбачає внесення змін до частини третьої статті 31 Кримінального процесуального кодексу України, яка визначає, що кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних.
Отже, право на суд присяжних передбачене виключно для тієї категорії злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, хоча насправді це досить вузьке коло.
Крім того, троє присяжних - це ніяка не колегія та не Лава присяжних, як це передбачено у вказаному проєкті Закону України. Насправді це лише дещо видозмінені народні засідателі, які існували в радянській системі правосуддя.
Ті країни, де існує реальний суд присяжних, передбачають наявність справжньої колегії від 8 до 15 осіб (зазвичай 12 за англійською традицією).
Значна кількість присяжних обмежує можливість впливу на них передусім з боку правоохоронних органів та забезпечує більш серйозне обговорення можливого вердикту про винуватість чи невинуватість.
З огляду на це, якщо в Україні дійсно бажають створити реальний механізм реалізації конституційних повноважень народу на здійснення правосуддя, то було б цілком правильним передбачити, що право на суд присяжних має особа, яку підозрюють у скоєнні кримінального правопорушення, за яке може бути передбачено кримінальну відповідальність у виді позбавленні волі на строк 10 років та більше, а Лава присяжних повинна бути не меншою ніж 12 осіб.
Крім того, у пункті 3 частини першої статті 17 загаданого законопроєкту визначено, що присяжний може бути усунутий від участі у судовому розгляді кримінального провадження у разі притягнення його до кримінальної відповідальності.
Водночас проєкт Закону України надає гарантії для присяжного лише виключно щодо питання затримання та обрання йому міри запобіжного заходу - тримання під вартою.
Тобто якщо у правоохоронців чи прокурора виникне бажання усунути неугодного присяжного, то достатньо буде просто повідомити такій особі про підозру у вчиненні навіть якогось абсурдного злочину. Чи буде він при цьому засуджений, то для «моменту» справа десята, головне, що такий присяжний автоматично перестане бути учасником судового розгляду.
|
Олексій Бебель |
Тому доцільно було б запровадити механізм захисту присяжного, який би полягав у наданні згоди певним органом (хоча б тією ж Вищою радою правосуддя) на притягнення його до кримінальної відповідальності.
Не менш спірною, на мій погляд, є норма законопроєкту щодо так званого опитувального листа (частина четверта статті 19 проєкту).
У цьому листі по суті сконцентровано питання, на які має відповідати не скільки присяжний, а професійний суддя. Зокрема, у опитувальному листі присяжний має дати вердикт, чи є підстави для відшкодування завданої потерпілому моральної шкоди. А чому тоді вже й про матеріальну шкоду не запитувати?
Насправді колегія присяжних має дати відповідь на одне єдине запитання: чи винуватий обвинувачений, чи навпаки невинний.
Крім того, слід враховувати практику розгляду справ судами присяжних у інших країнах у тому сенсі, що вердикти присяжних про невинуватість бувають досить карколомними. Наприклад, присяжні виправдовували одного з кількох обвинувачених, тоді як інших визначали винними, але при цьому роль виправданого була не меншою чи навіть ключовою.
За таких умов потрібно надати професійному судді право виправдати й інших обвинувачених.
Разом з тим дещо дивним є включення лише до проєкту Закону (стаття 28) порядку оскарження вердикту присяжних, тоді як до Кримінального процесуального кодексу України відповідні зміни внести не пропонується.
Водночас обвинувальний вирок суду присяжних може бути в апеляційному порядку оскаржений лише за трьома критеріями, серед яких відсутній такий основоположний, як незгода з кваліфікацією злочину.
Єдина прогресивна норма цього проєкту - виключення присяжних з числа осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» з його нормами по безмежному відкритому, що можливо й доцільні для тих, хто працює на державу і отримує кошти з бюджету, але точно не може застосовуватися до громадян, які представляють народ ув суді.
Підсумовуючи все викладене, можу сказати, що ніякого серйозного впливу цей проєкт Закону України на покращення роботи правосуддя не дасть. Запропоновані норми лише дадуть змогу в більш легкий спосіб формувати Лаву присяжних.
Олексій Бебель
Хочете знайти практику правозастосування з актуальних питань? Найповнішу інформацію та інструменти legal research надасть LIGA360. Побачте всебічний контекст з різних інформаційних потоків: 1,8 млн НПА та аналітичних матеріалів, 116 млн судових рішень, 300 реєстрів і відкритих джерел. Замовте презентацію для вашої команди.
