Актуальна практика Верховного Суду у справі про банкрутство стосовно належного повідомлення її учасника

Нещодавно з колегою аналізували алгоритм контрзаходів при незаконних схемах закриття збиткових бізнесів. Ключовим моментом у цьому аналізі виступала можливість притягнення до субсидіарної відповідальності за борги компанії - засновників та менеджмент, які умисно довели компанію до банкрутства, щоб не платити борги.

У своїй практиці нам вдавалося запропонувати заходи щодо субсидіарної відповідальності та успішно пройти найвищі судові інстанції, щоб захистити інтереси добросовісних кредиторів. Проте нещодавно ми зіткнулися з ситуацією, коли засновник збанкрутілого бізнесу та ідейний натхненник недобросовісного боржника намагався оскаржити фінальне рішення Верховного Суду через те, що, нібито, він не був обізнаний про розгляд судової справи.

З огляду на те, що власники бізнесів, менеджмент та інші особи все частіше починають проживати в різних куточках світу, з аналогічними викликами можуть зіткнутися їхні добросовісні кредитори.

У нашому випадку боржник готувався до банкрутства ретельно та завчасно: переоформив компанію на підставну особу, відчужив майно, вивів кошти, знявся з реєстрації в Україні та відбув на проживання в іншу країну. Коли складний процес притягнення до субсидіарної відповідальності досягнув логічного завершення, боржник відразу "раптово та випадково" дізнався про рішення Верховного Суду проти нього.

Далі адвокати боржника п'ять засідань переконували Верховний Суд, що він не знав про судовий процес, що тривав понад три роки, наполягали на розгляді справи Великою Палатою Верховного Суду, приносили різні докази його невинуватості, зазначали, що українські суди його умисно не повідомляли про розгляд справи, максимально креативно трактували положення Господарського процесуального кодексу України та Кодексу України з процедур банкрутства. Сторони по справі довго обмінювалися доводами та запереченнями, і нарешті суд, підсумувавши всі доводи сторін, поставив крапку в цьому питанні.

У статті ділюсь основними висновками по цій справі. Вони можуть допомогти як юристам, так і власникам бізнесу, які часто стикаються з ризиками скасування правильного по суті рішення на свою користь з доволі формальної підстави, - неповідомлення відповідача про розгляд справи.

1. Відправлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду.

2. Негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності.

3. Повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, що повернуто органами зв'язку з позначкою, зокрема, "адресат відсутній за зазначеною адресою", з урахуванням конкретних обставин справи може вважатися належними доказами про виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасника судового процесу (засновника боржника) про вчинення цим судом певних процесуальних дій (витребування документів боржника у справі про його банкрутство).

4. Твердження самого скаржника про те, що він не міг отримати жодних документів у цій справі, оскільки на дату постановлення ухвали про витребування документів від 02.02.2023 за зареєстрованою адресою не проживає (не перебуває), підтверджують, що фактичною причиною повернення поштової кореспонденції є відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування, як це передбачено пунктом 4 частини шостої статті 242 ГПК України. У контексті наведених доводів колегія суддів зазначила, що відповідно до абзацу 2 частини сьомої статті 120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

5. Також Верховний Суд звернув увагу, що інформація про виконавчі провадження є публічною з моменту відкриття провадження і висвітлена в Автоматизованій системі виконавчого провадження, доступ до якої жодним чином не обмежений ні на території України, ні за кордоном. Тобто, починаючи з 08.03.2023, ще до подання заяви про покладення субсидіарної відповідальності, боржник знав або не міг не знати про справу про банкрутство, зважаючи на ухвалу Господарського суду від 02.02.2023 щодо витребування у нього документів боржника.

Та обставина, на яку посилається сам скаржник, стверджуючи, що він разом з сім'єю мешкає за кордоном, куди фактично виїхав на постійне місце проживання ще наприкінці 2021 року, не підтверджує того, що особа фактично перебуває на її території, не свідчить про відсутність у скаржника можливості отримати інформацію про судове провадження щодо нього та жодним чином не спростовує вимоги частини сьомої статті 120 ГПК України.

6. Верховний Суд також звернув увагу на оголошення апеляційного господарського суду на веб-порталі "Судова влада", в якому 01.04.2024 було опубліковано інформацію про судове засідання у справі. Таке оголошення додатково підтверджує факт публічного повідомлення боржника, з якого останньому принаймні повинно було стати відомо про те, що він як засновник боржника є учасником у справі.

7. Додатково Верховний Суд звернув увагу на те, що на момент звернення ліквідатора до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності, як раніше було встановлено відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 20.07.2023 боржник був єдиним засновником тринадцяти юридичних осіб із зазначенням власної адреси. Відтак, якщо особа зазначила свою адресу в будь-якому публічному реєстрі і така адреса у відповідному реєстрі досі залишається актуальною, то у такої особи відсутні підстави стверджувати, що її місцезнаходження невідоме взагалі. Це стосувалося боржника, адресою якого в ЄДР як засновника низки юридичних осіб досі залишається м. Одеса.

Вказане дає підстави стверджувати, що суди вчинили всі заходи, які вимагаються від суду за приписами ГПК України для повідомлення учасника про дату та час розгляд цієї справи. Наявні в матеріалах справи примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, направлені за останню відому суду адресу боржника та повернуті з позначками "адресат відсутній за зазначеною адресою", з урахуванням конкретних обставин справи (відсутність заяви про зміну місця проживання) можуть вважатися належними доказами виконання господарськими судами обов'язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (висновок Верховного Суду у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/638/22).

У цій судовій справі було проведено значну роботу юристами кредитора та арбітражним керуючим, також не можна не відмітити належного юридичного аналізу Верховного Суду, висновками якого наразі будуть користуватися всі бажаючі в своїх судових баталіях чи навпаки, зможуть їх краще попередити і витрачати свої ресурси на розвиток бізнесу.

Олексій Гловацький,

адвокат Asters