Кожного дня ЄДРСР поповнюється новими та важливими рішеннями у сфері сімейного права. Деякі з них мають особливу цінність для судової практики. З упевненістю можна сказати, що 2024 рік у судах був насиченим - ухвалено/постановлено цілий ряд рішень, які вирішили багаторічні проблеми та розбіжності в деяких сферах сімейного права, зокрема щодо поділу майна, стягнення аліментів на дітей та іншого з подружжя, фактичних шлюбних відносин тощо.
Отже, збираємо «врожай» цікавих і важливих судових рішень, які вартують уваги. Запевняємо, деякі рішення вас навіть здивують.
Розпочнемо з класичної теми шлюбу. Але, як і обіцяли, розкажемо щось цікаве.
Чи достатньо доказу про спільний відпочинок для визнання факту спільного проживання однією сім'єю без шлюбу?
Постанова ВП ВС від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц
У більшості пар, які проживають як сім'я, але без реєстрації шлюбу, в певний момент виникає необхідність підтвердження факту наявності сімейних відносин. Підставами для цього може стати питання поділу майна, грошових виплат, спадщини тощо. Докази цього факту можуть бути різноманітними. У цій справі досліджувалось таке питання: «чи є спільний відпочинок достатнім доказом факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу». Пара хотіла поділити майно, які вони набули ще до реєстрації шлюбу. ВП ВС зробила висновок, що без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, спільний відпочинок осіб НЕ є достатнім для визнання факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Доведення цього факту потребує цілий комплекс доказової бази.
Оскарження Позивачем рішення про розірвання шлюбу через спадок
Постанова Верховного Суду від 18 липня 2024 року у справі № 635/4828/21
Ця справа про розірвання шлюбу цікава тим, що сама ж позивачка оскаржила рішення, яке було ухвалено на її користь, аж тільки через 2 роки після його ухвалення. Змішані думки виникають, чи не так? Насправді, підставою стало бажання отримати спадок від чоловіка (як спадкоємець І черги). Позивачка мотивувала оскарження тим, що не отримала повний текст рішення (хоча подала заяву до суду першої інстанції про розгляд справи за її відсутності і не цікавилась справою). Якщо дивитись на справу формально, то вона мала право на оскарження. Але виникло одне «але». В апеляції батько її колишнього чоловіка повідомив про те, що чоловік помер, а отже позивачка ініціювала спір саме через спадок. І після цього апеляція закрила провадження, а суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні скарги.
Тепер перейдемо до одвічної теми - поділ майна подружжя. Як показує практика - тема як «водойма з підземними ключами», де завжди знаходяться все нові й нові невирішені питання.
Різниця між вартістю частки в статутному капіталі та вартістю внеску в статутний капітал
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16
Справа, яка мала значний розголос та наразі становить надзвичайну цінність для судової практики щодо поділу майна. Мова йде про поділ корпоративних прав подружжя. Питання «на мільйон» (а може й більше): на що може претендувати другий з подружжя:
(а) лише на компенсацію половини вартості частки (іншого з подружжя) у статутному капіталі товариства,
чи (б) також на свій вибір на виплату половини вартості внеску відповідача як засновника у статутний капітал ТОВ чи половини вартості внесеного подружжям майна?
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в інших своїх постановах, та зазначила таке:
«у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства, набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась)».
Вказаний відступ полягає в тому, що один з подружжя при поділі спільного сумісного майна може претендувати на виплату частки в статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника в статутний капітал цього товариства.
Стягнення і 1/2 внеску, і 1/2 частки одного із подружжя в ТОВ
Постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 711/2195/20
У цій справі постало питання: чи можна одночасно стягнути половину внеску і половину частки одного із подружжя в ТОВ. Суди першої та апеляційної інстанцій сказали, що можна. А Верховний Суд не погодився з цим, і ось чому.
Суди не звернули увагу на те, що виплата частки у статутному капіталі є відмінною від виплати половини вартості внеску засновника у статний капітал цього товариства (див. пункт 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (попередній пункт цієї статті).
Одночасне вирішення питання про виплату частки в статутному капіталі та виплату половини вартості внеску засновника у статний капітал цього товариства є взаємовиключними, що судами враховано не було.
Апеляційний суд також не звернув уваги, що відповідач заперечував визначення вартості частки за вартістю об'єктів нерухомості, що належать юридичним особам, і вказував про недопустимість доказів (довідок про вартість об'єктів нерухомості).
Тому постанову апеляційного суду в частині позовної вимоги позивачки про грошову компенсацію їй вартості частки внеску до статутного капіталу скасовано та в цій частині направлено на новий розгляд до апеляційного суду.
Щодо письмової згоди іншого з подружжя на придбання майна
У справі про поділ майна подружжя виникло таке питання: чи свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність наявність письмової згоди одного із подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої в такому договорі?
Аналіз ЄДРСР свідчить, що в практиці Касаційного цивільного суду сформувалося 2 різних підходи щодо застосування статті 65 СК України:
(а) наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої в такому договорі, НЕ свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядженні таким майном, а не на його придбання;
(б) наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої в такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;
Верховний Суд відступив від попередніх правових висновків і зазначив таке: згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, поширюється як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.
Тобто відтепер вважатиметься, що під час набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Підтвердженням цьому є письмова згода іншого з подружжя.
При цьому в разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо в договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.
Правові позиції Верховного Суду та пов'язана аналітика - у новій LIGA360. Побачте всі переваги роботи в комплексній інформаційно-аналітичній платформі LIGA360, замовивши персональну презентацію.
Щодо доказів у справі про поділ майна подружжя
Поділ між подружжям недобудованого будинку, боргів та іншого майна … які докази необхідні для цього? Іноді суди висувають дуже жорсткий їх перелік. Як приклад рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2024 року у справі № 372/2467/23. Суд відмовив в задоволенні позову через те, що:
звертаючись з позовом про визнання права особистої приватної власності на недобудований житловий будинок, позивач не надав доказів того, що під час будівництва були дотримані архітектурні, будівельні, санітарні, екологічні та інші норми та правила, а отже, відповідно, останній не довів правомірність своїх позовних вимог у цій частині.
Крім того, позивач до суду не надав жодного документа (квитанції, банківського чеку тощо), яким би підтверджувалось придбання сторонами в період перебування в шлюбі за спільні кошти рухомого майна, яке позивач просить визнати спільною сумісною власністю та за яке позивач просить стягнути кошти з відповідачки.
Позивач до суду не надав жодного доказу, яким би підтверджувались факти перебування на даний час у відповідачки спільного сумісного майна подружжя. При цьому відповідач факт наявності, обсяг і вартість спірного майна не визнає.
Щодо наданих стороною позивача копій розписок про боргові зобов'язання, то суд звертає увагу, що оригіналів розписок суду не було надано; крім того, суду не надано доказів, що вказані кошти витрачались на створення або придбання спільного майна подружжя, не надано доказів, що відповідачка надавала згоду на їх позику. Також суд доходить висновку, що наявність вказаних розписок не спростовує факту спільного майна подружжя та не впливає на їх частки у спільному майні.
Тому беремо на замітку і готуємо ґрунтовну доказову базу для справи.
Обов'язок іншого з подружжя нести відповідальність за договором позики
Постанова Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 727/1140/21
Тут головна ідея така: перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі НЕ є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, у солідарному порядку обов'язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу. За таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім'ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім'ї.
Варто ще сказати трохи про застосування позовної давності у справах про поділ майна.
Коли починається відлік часу на звернення одного із подружжя до суду про поділ майна?
Постанова ВС від 28 серпня 2024 року у справі № 478/1133/23
Чоловік просив суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнати будинок спільною сумісною власністю та поділити його.
Чоловік тривалий час знав про порушення його прав, про що свідчить факт подання ним ще у 2015 році позову про скасування рішення виконавчого комітету про оформлення права власності на спірний житловий будинок, однак із цим позовом він звернувся лише у 2023 році, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності.
Апеляційний суд з судом першої інстанції не погодився щодо відмови в задоволенні позову та мотивував це тим, що дружина під час проживання з чоловіком не висловлювала претензії щодо порядку користування майном і не порушувала права спільної сумісної власності. Про порушення свого права власності позивач довідався у липні 2023 року, коли відповідачка звернулася до нього з позовом про визнання його таким, що втратив користування житловим будинком, а тому саме з цього часу почав перебіг строк позовної давності.
І Верховний Суд погодився з позицією апеляційного суду, оскільки незважаючи на те, що сторони на певний час припиняли свої відносини, проживали окремо, а потім знову сходилися і жили разом, дружина до липня 2023 року жодним чином не перешкоджала чоловіку в користуванні майном. Тобто важливим чинником у такому випадку є саме момент порушення права на користування майном. Саме це є «спусковим крючком» для початку перебігу строку позовної давності.
Чи можна поділити майно через більше ніж 30 років після розлучення?
Постанова ВС від 19 липня 2024 року у справі № 756/5792/23
У 80-х роках сім'я отримала ордер на квартиру. Згодом чоловік самостійно змінив місце реєстрації свого проживання у 1996 році, тобто до розірвання шлюбу. А в 2023 році він звертається до суду із вимогою про поділ цієї квартири. Колишня дружина, звісно, проти і стверджує, що ордер було видано на її ім'я, прописана у квартирі тільки вона та їх син. Чоловік хоч і був прописаний, але дуже незначний час.
На перший погляд, у цій справі позовна давність пройшла давним-давно. Але ні.
Верховний Суд підтримав позицію апеляції щодо факту відсутності довгий час спору щодо майна та додатково зазначив: «не користування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно. Якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той з (колишнього) подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого колишнього подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат».
Тепер перейдемо до теми аліментів.
«Штучний» позов про стягнення аліментів
Постанова Верховного Суду від 7 серпня 2024 року у справі № 501/3714/22
На просторах ЄДРСР є багато справ про збільшення суми аліментів на дітей. І частина з цих справ має «подвійне дно». Деякі платники аліментів мають також інші борги (навіть вже з відкритим виконавчим провадженням), щодо яких не мають бажання повертати кошти. Маючи обмежений дохід та збільшену суму аліментів, у таких боржників може не залишитись коштів або майна на погашення інших боргів. Тобто збільшення суми аліментів може призвести до більш тривалого очікування іншими кредиторами на повернення боргу (застосування черговості у виконавчому провадженні). Для того, щоб «затримати» гроші в сім'ї та не ділитись ними з кредиторами, подаються позови про стягнення більшої суми аліментів, які відповідачі визнають, щоб позов точно був задоволений. Проте в спір може вступити ще одна особа - кредитор, якому борг не повернуто навіть за наявності відкритого виконавчого провадження.
Верховний Суд помічає ось це небажання повертати борги, а тому зазначає, що якщо «пов'язані» чи «афілійовані» особи, наприклад, родичі, колишні члени подружжя, ініціюють, зокрема, справу про стягнення аліментів для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення, формування пасиву (боргів), виключення певного майна з-під звернення стягнення на час виконання судового рішення, якщо стягнення аліментів направлене на недопущення звернення стягнення на майно боржника, створення переваг у черговості розподілу стягнутих з боржника грошових сум, такі учасники діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора (стягувача). Тому в такому разі відбувається використання позову про стягнення аліментів НЕ для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (стягувача).
Чи мають право неповнолітні діти померлого військовослужбовця від попереднього шлюбу на виплату грошового забезпечення?
У цій справі Верховний Суд вирішував питання: чи мають право діти військовослужбовця від попереднього шлюбу на виплату грошового забезпечення, якщо є нова дружина?
Ситуація полягала у такому. Дружина померлого військовослужбовця подала заяву на виплату грошового забезпечення від держави. Але! У військовослужбовця було двоє неповнолітніх дітей, на утримання яких він мав сплачувати аліменти за виконавчим провадженням. При цьому був наявний борг по сплаті аліментів (більше ніж 33 тисячі гривень). Військова частина проігнорувала виконавче провадження. Верховний Суд сказав, що діти від попереднього шлюбу НЕ належать до першої черги при вирішенні питання про виплату неотриманого грошового забезпечення від держави. Тобто виплату грошової допомоги отримала лише нова дружина. При цьому військова частина з певних причин проігнорувала виконавче провадження. ВС зазначив, що черговість у такому випадку така:
Перша черга - дружина. І тільки якщо її немає, тоді застосовується наступна черга.
Друга черга:
• повнолітні діти, які проживають разом з дружиною (чоловіком), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку),
а також
• особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців.
Третя черга - батьки військовослужбовців.
Щодо боргу по аліментах Верховний Суд зазначив, що цей спір розглядався в адміністративному судочинстві, оскільки позов був поданий проти Міністерства оборони України. А вимога про аліменти має розглядатися в окремій справі - в порядку цивільного судочинства. Тобто матері дітей для стягнення заборгованості необхідно ініціювати новий судовий спір.
Визнання неконституційним положення про те, що наявність пенсії в розмірі прожиткового мінімуму є підставою для відмови у стягненні аліментів
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що ч. 4 ст. 75 Сімейного кодексу України про те, що наявність пенсії у розмірі прожиткового мінімуму є підставою для відмови у стягненні аліментів, є неконституційною.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що позивачка отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги. Суд керувався положенням ч. 4 ст. 75 СК України.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір аліментів до 1/3 частини заробітку (доходів) відповідача, а також звернувся до Пленуму Верховного Суду стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності ч. 4 ст. 75 СК України.
Надані сторонами докази свідчать про те, що вартість лікування позивачки перебільшує розмір прожиткового мінімуму та фактичного розміру пенсії, яку вона отримує. У результаті цього право останньої на достатній життєвий рівень для себе, гарантований ст. 48 Конституції України, буде порушене і обов'язок держави щодо створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби, буде невиконаний (ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права).
Позивачка вимушена робити вибір між можливою загибеллю через відсутність відповідного лікування або достатнього харчування, що прямо порушує принцип верховенства права щодо визнання в Україні людини, її життя і здоров'я, честі й гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, утвердження і забезпечення прав і свобод якої є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).
Хочете отримати ще більше аналітичних матеріалів за цією темою? Вони постійно доповнюються у новій LIGA360. Дізнайтесь більше переваг, замовивши персональну презентацію менеджера.
Чи є заборгованість зі сплати аліментів підставою для відступу від рівності часток у спільному майні подружжя?
Вирішення цього питання чекають, мабуть, всі адвокати з сімейного права. Справа наразі передана на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступлення від висновків щодо застосування норм статті 70 СК України, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2023 року у справі № 521/11825/20 (провадження № 61-3341св23), згідно з якою наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для відступу від рівності часток у спільному майні подружжя.
Тримаємо справу на контролі та чекаємо остаточну постанову Верховного Суду.
Далі розглянемо цікаві питання в сфері батьківства.
Оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини
Постанова Верховного Суду від 18 листопада 2024 року у справі № 211/3427/21
Справа, в основі якої лежить закручена та важка життєва ситуація, яка гідна цілого фільму. Мати як спадкоємець звернулася до суду з позовом про встановлення факту відсутності родинних відносин між її померлим сином та його малолітньою дочкою. Мета позову - оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини, задля позбавлення дитини права на спадкування. Суд І інстанції задовольнив позов через те, що відповідачка ухилилася від проведення експертизи (вказувала, що не може прийти, бо перебуває закордоном з дитиною). Але апеляція скасувала, оскільки позивач як спадкоємець фактично оспорює батьківство вже після смерті особи, яка записана батьком дитини. ВС підтримав позицію апеляції.
Для таких ситуацій було наведено перелік випадків, за яких батьківство особи може бути оспорено після смерті особи, яка записана батьком дитини:
коли чоловік ще під час вагітності жінки подав нотаріусу заяву про невизнання свого батьківства. У такому разі після смерті чоловіка оспорити батьківство можуть його спадкоємці (частина перша статті 137 СК України);
коли чоловік за життя подав позов до суду про виключення запису про нього як батька дитини. У цьому разі його спадкоємці можуть підтримати позовну заяву відповідно до положень статті 55 ЦПК України про процесуальне правонаступництво (частина друга статті 137 СК України);
коли через поважні причини чоловік не знав про те, що записаний батьком дитини, і помер.
Однак на відміну від перших двох випадків можливість оспорити батьківство належить лише таким його спадкоємцям, як дружина, батьки та діти (частина третя статті 137 СК України).
У цій справі позивачка не довела, що її син не знав і не міг знати про те, що був записаний батьком дитини відповідачки, та не вказала на поважність причин такої необізнаності.
Обмеження права виїзду за межі України малолітньої дитини без згоди батька
Постанова ВС від 31 січня 2024 року у справі № 711/4569/23
Маючи намір звернутись із позовом про забезпечення повернення дитини в порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, батько-заявник просив застосувати заходи забезпечення позову шляхом обмеження виїзду дитини за межі України без його згоди. Враховуючи особливості правовідносин, що склалися між сторонами, та конкретні обставини справи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що доцільним способом забезпечення позову на час вирішення спору буде обмеження права виїзду за межі України малолітньої дитини саме без згоди батька. Тобто обмеження в праві виїзду дитини за кордон як такого не було. За необхідності, матір дитини має лише отримати таку згоду батька.
Спільна батьківська опіка з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків за відповідним графіком
Постанова ВС від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19
У даній справі Верховний Суд застосував можливість проживання дитини з кожним із батьків почергово для реалізації спільної батьківської опіки. При цьому суд не нав'язує такий підхід. Це один із варіантів вирішення спору між батьками щодо розподілу батьківського часу, опікування над дитиною. Обрання такого варіанту відбулось за сприянням органу у справах дітей.
Ініціювання «штучних» спорів про визначення місця проживання дитини або встановлення фактів перебування на вихованні, утриманні з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22
Як би ми не хотіли, але військове право все ж «переплітається» із сімейним правом. Вплив відчувається навіть у процесуальних питаннях. Зокрема, ВП ВС зробила висновок, що факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження (присутній спір про право).
При цьому,
у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2024 року у справі № 569/20792/23
КЦС ВС звернув увагу, що метою звернення заявника до суду з вимогою про встановлення факту полягає в отриманні ним певного правового статусу, що своєю чергою надалі матиме значення та відповідні наслідки територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Зазначені дії є недопустимими, оскільки суперечать інституту встановлення судом юридичних фактів.
Як бачимо, судова практика розвивається з кожним роком, вдосконалюються підходи суддів до вирішення справ у сімейній галузі права (і не тільки). Приємно спостерігати за тим, як судді докладають зусилля до того, щоб дійсно з'ясувати справжню мету ініційованих справ, наміри сторін і намагаються віднайти той самий «корінь проблеми». Така тенденція завжди матиме велике майбутнє в розвитку судової практики, адже саме це впливає на розвиток та покращення українського законодавства.
Ірина Сорокіна,
голова АО V.I.Partners,
співголова Комітету ААУ з сімейного права, адвокат
Хочете знайти практику правозастосування з актуальних питань? Найповнішу інформацію та інструменти legal research надасть LIGA360. Побачте всебічний контекст з різних інформаційних потоків: 1,8 млн НПА та аналітичних матеріалів, 116 млн судових рішень, 300 реєстрів і відкритих джерел. Замовте презентацію для вашої команди.
