Жодна війна не минає без залучення громадян та їхнього майна для оборони держави та відсічі агресору. Російсько-українська війна не стала винятком. Все частіше Збройні Сили України (ЗСУ) потребують більше техніки, обладнання та інших ресурсів для виконання поставлених бойових задач. Однак не всі громадяни чи бізнес готові добровільно "жертвувати" своєю власністю, тому часто виникає потреба саме у примусовому відчуженні/вилученні майна для потреб ЗСУ. Звісно, це не може не породжувати конфлікт між приватним та загальнодержавним інтересом, а тому останньою інстанцією для вирішення спору стає суд.
У цій статті ми проаналізуємо найбільш знакові справи щодо відчуження/вилучення майна у громадян та бізнесу для потреб ЗСУ з початку повномасштабного вторгнення російської федерації.
Обставинами справи встановлено, що у березні 2022 року відповідно до наказу Київської ОВА ("Відповідач") на території ТОВ ("Позивач", "Товариство") було вилучено сім автомобілів, два з яких належали цьому Позивачу на правах власності, складено акт про примусове відчуження. Позивач звернувся до господарського суду із позовом про визнання протиправним та скасування зазначеного вище наказу в частині відчуження двох автомобілів, визнання недійсним акта про примусове відчуження або вилучення майна та зобов'язання повернути автомобіль.
У цій справі ОП КГС ВС зробила два важливих висновки, а саме: (1) щодо юрисдикції спорів про реквізицію майна в умовах правового режиму воєнного стану та (2) щодо суб'єктів, уповноважених на реквізицію майна в умовах правового режиму воєнного стану.
(1) Щодо юрисдикції спорів про реквізицію майна в умовах правового режиму воєнного стану
Висновок щодо цього питання був зумовлений передачею справи до об'єднаної палати для з'ясування питання юрисдикції спорів, що виникають стосовно захисту права на майно, вилучене/відчужене в умовах правового режиму воєнного стану після початку повномасштабного вторгнення.
Суд вказав, що попри суб'єктний склад учасників спору, з огляду на предмет спору - наказ "Про відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану" та акт щодо примусового відчуження/вилучення транспортних засобів Товариства, а також підстави для його виникнення, спір між сторонами у цій справі стосується майнових прав Позивача (їхнього захисту та відновлення) і має приватноправовий характер.
Тож, враховуючи, що спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття та реалізації рішення про примусове відчуження майна, яке порушує, на думку Товариства, його права, у нього виникла необхідність захисту свого цивільного права, у зв'язку з чим він як юридична особа правомірно звернувся до суду із позовом в порядку господарського судочинства, зазначивши в позовній заяві аналогічні аргументи для обґрунтування звернення саме до господарського суду із позовом у цій справі.
(2) Щодо суб'єктів, уповноважених на реквізицію майна в умовах правового режиму воєнного стану
ОП КГС ВС дійшла висновку, що обласна військова адміністрація (якою є відповідач), що утворюється в умовах правового режиму воєнного стану, не належить до військового командування в розумінні ст. 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» або військового формування згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому не наділена повноваженнями та правами, передбаченими ст. 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», ухвалювати рішення, видавати накази, безпосередньо вчиняти дії щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, зокрема, і у місцевостях, де ведуться бойові дії.
ОП КГС ВС зазначила про помилковість висновку судів попередніх інстанцій про дотримання відповідачем процедури примусового відчуження/вилучення у позивача транспортних засобів, оскільки відповідач, видаючи оскаржуваний наказ про примусове вилучення/відчуження у позивача автомобілів, діяв всупереч передбаченим законом повноваженням, наданим, зокрема, обласній військовій адміністрації в умовах правового режиму воєнного стану, і тому примусове вилучення/відчуження у позивача автомобілів за таким наказом відбулося з порушенням встановленої законом процедури.
За наслідком розгляду справи суд ухвалив рішення про часткове задоволення вимог Товариства та витребував від Київської ОВА автомобіль Позивача.
2. Постанова КАС ВС від 17.06.2024 у справі № 380/1158/23
У цій справі регіональна філія АТ «Українська залізниця» ("Залізниця" або "Позивач") звернулась з позовом до військової частини та обласної військової адміністрації, в якому зазначає, що не погоджується з наказом військової частини щодо визначеного нею способу передачі майна в умовах правового режиму воєнного стану, вказуючи, що замість обраного відповідачем, а саме безоплатного вилучення майна, мало бути передбачено примусове відчуження майна з відшкодуванням його вартості.
Доводячи протиправність цього наказу в частині обраного способу передачі майна в умовах правового режиму воєнного стану відповідачем, скаржник посилається на те, що таке майно має статус приватного, а відтак, може бути передане лише шляхом примусового відчуження та відповідно до положень статті 9 цього Закону, скаржник має право на відшкодування вартості переданого майна. До того ж скаржник вказує, що Залізниця є власником майна, внесеного засновником до його статутного капіталу та правонабувачем права господарського відання на державне майно, закріплене за товариством на праві господарського відання, а відтак, майно, яке внесене до статутного капіталу товариства і набуте за рахунок доходів від здійснення діяльності, належить юридичній особі - АТ «Укрзалізниця» і має ознаки лише приватної форми власності.
Суд, з посиланням, зокрема, на норми ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» ("Закон"), відмовив у задоволенні позову з огляду на таке.
Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану передбачає позбавлення державних підприємств відповідного майна з метою його передачі для потреб держави без відшкодування вартості такого майна; примусове відчуження майна передбачає відшкодування вартості майна юридичним особам комунальної і приватної форми власності та фізичним особам, у яких відчужено вказане майно.
З аналізу норм Закону (ст. ст. 1, 9) вбачається, що задля застосування такого способу передачі майна, як примусове відчуження майна, на якому наполягає позивач, майно має перебувати у приватній або комунальній власності АТ «Українська залізниця».
Далі суд підтвердив встановлені факти, що АТ «Українська залізниця» заснована КМУ на підставі постанови від 5 червня 2014 року № 200 та є юридичною особою у формі приватного акціонерного товариства.
Суд звернув увагу, що крім загального порядку визначення правового режиму майна господарських товариств, акціонерне товариство, засновником і єдиним акціонером якого є держава, має спеціальний правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами.
Зокрема, суд обґрунтував такий спеціальний режим через категорію державного майна. Так, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання. У зв'язку із цим державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.
Підсумовуючи, суд узагальнив аргументи, що АТ «Укрзалізниця»:
- належить до сфери управління КМУ;
- за нею закріплено на праві господарського відання державне майно, що передане їй відповідно до законодавства;
- не наділена законодавством та статутом Компанії повноваженнями вирішувати питання щодо відчуження державного майна.
Отже, Залізниця не має права на відшкодування вартості майна, вилученого в умовах правового режиму воєнного стану, позаяк є державним підприємством, а відтак на Позивача поширюються положення пункту 2 частини першої статті 1 Закону, який передбачає позбавлення державних підприємств відповідного майна з метою його передачі для потреб держави в умовах воєнного стану без відшкодування вартості такого майна.
3. Постанова Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі № 910/5506/23
Обставинами справи встановлено, що у Товариства ("Позивач") у власності перебували декілька об'єктів нерухомого майна. Надалі, на підставі Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" ("Закон") командир військової частини видав наказ про примусове відчуження нерухомого майна. У продовження процедури був виданий акт про примусове відчуження майна, у межах якого приватне підприємство провело оцінку примусово відчуженого майна.
Звертаючись з позовом, Товариство вказало, що звіт про оцінку майна є неповним та складений суб'єктом, який не має права проводити оцінку, до того ж виконаний з порушенням вимог закону, а допущені порушення при проведенні примусового відчуження порушують права Позивача як власника майна, в рамках примусового відчуження об'єктів нерухомості в умовах правового режиму воєнного стану. Позивач просив визнати недійсним висновок про вартість майна, а також зобов'язати одного з відповідачів виключити відомості про оцінку з документа про примусове відчуження об'єктів нерухомості у Позивача.
У цій справі колегія суддів зробила висновок, чи можливою є вимога про визнання оцінки нерухомого майна недійсною.
Посилаючись на одну з позицій Верховного Суду від 27.04.2022 у справі № 303/6305/19, апеляційний суд підкреслив, що висновки про вартість майна є частиною звітів про оцінку майна, а отже відсутні правові підстави для визнання їх недійсними, оскільки встановлення правової природи звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійними правочинів. А тому заявлена окремо вимога про визнання недійсною оцінки нерухомого майна не може бути розглянута як окрема позовна вимога.
Оскаржити оцінку (вартість) майна, зазначену в частині 3 статті 8 Закону, можливо лише після відшкодування попередньому власнику вартості примусово відчуженого майна, а саме: шляхом пред'явлення позову про відшкодування його вартості (у випадку, якщо попередній власник не погоджується з розміром виплати повної компенсації за примусово відчужене майно).
Як висновок, колегія суддів погодилась з позицією суду першої інстанції, що позовна вимога про визнання оцінки нерухомого майна недійсною є такою, що задоволенню не підлягає.
Зауважимо, що наразі Товариство здійснює касаційне оскарження постанови, однак, з огляду на однозначність норм Закону, малоймовірним видається прийняття іншого рішення судом касаційної інстанції.
Олексій Гловацький,
юрист Asters
Максим Жеревчук,
молодший юрист Asters
Хочете знайти практику правозастосування з актуальних питань? Найповнішу інформацію та інструменти legal research надасть LIGA360. Побачте всебічний контекст з різних інформаційних потоків: 1,8 млн НПА та аналітичних матеріалів, 116 млн судових рішень, 300 реєстрів і відкритих джерел. Замовте презентацію для вашої команди.
