Професійний досвід є безцінним, особливо коли є можливість поділитися ним з колегами по цеху. Час від часу виникають нові судові спори, що можуть бути зумовлені різними обставинами, такими як прийняття нових законів або, наприклад, війна. Цей матеріал присвячений одному з таких випадків, зокрема судовим спорам про стягнення штрафних санкцій, ініційованим прокуратурою проти виробників чи постачальників продовольчих товарів.
Передісторія спору
Восени 2023 року органи прокуратури в різних регіонах масово почали звертатися до господарських судів із позовами до постачальників щодо стягнення штрафних санкцій (пені) за договорами поставки продовольчих товарів (зокрема, справи № 922/2323/23, 911/3445/23, 911/1218/24, 903/1067/23, 917/1957/23, 902/1372/23, 911/431/24). У цих спорах прокуратура представляла інтереси Держави в особі обласних військових адміністрацій та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України. Акціонерне товариство «Укрзалізниця» було визначено як третя сторона.
Підставою нарахування пені переважно була несвоєчасна поставка товарів. При цьому несвоєчасна поставка могла бути зумовлена як воєнними діями, так проханням військових адміністрацій здійснити поставку в інший строк.
Не дивлячись на підстави невчасного постачання товарів, органи прокуратури наполягали на стягненні пені на користь Державного бюджету України.
Особливості спору
Перша цікава особливість цих спорів полягає в тому, що договори, на підставі яких прокуратура зверталася до суду, укладено між постачальниками, обласними військовими адміністраціями, які є замовниками товарів, та Акціонерним товариством «Укрзалізниця», як платником. Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України не є стороною цих договорів.
Прокуратура обґрунтовувала доцільність залучення міністерства тим, що оплата за договором здійснювалася за рахунок субвенцій, а розпорядником цих субвенцій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 травня 2022 року № 528 було саме міністерство. Однак договір на постачання продовольчих товарів, як уже зазначалося, не встановлював для міністерства жодних прав і обов'язків, а постанова була прийнята після укладення значної частини договорів, тому залишається дискусійним питання, за захистом яких саме прав та інтересів міністерства звертається прокуратура.
Можна припустити, що міністерство було визначено відповідачем, оскільки обласні військові адміністрації не вважали, що договори виконувались не належним чином, а представляти інтереси АТ «Укрзалізниця» в силу приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура не уповноважена.
Другою цікавою особливістю було те, що обласні військові адміністрації в більшості випадків зазначали про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій у зв'язку з виконанням договору в повному обсязі. Варто зауважити, що у справі № 911/431/24 Полтавська обласна військова адміністрація підтвердила, що відтермінування строків поставки продовольства було погоджено з ними. Водночас у справі № 917/1957/23 порушення строків постачання було зумовлено тим, що поставка здійснювалася автомобільним транспортом на початку повномасштабного вторгнення в місто Харків, який був оточений ворожими військами. Очевидно, що в перші тижні війни здійснити поставку в прифронтове місто було досить складно, з огляду на безпекову та кадрову ситуацію. Проте, незважаючи на позицію замовників за договорами та об'єктивні причини, які ускладнювали здійснення поставки, органи прокуратури не змінили своєї позиції щодо нарахування штрафних санкцій.
Певне найважливішою деталлю цих спорів є те, що договорами було встановлено порядок нарахування та сплати пені. Договір на постачання продовольчих товарів розміщений на веб-сайті «Укрзалізниця» за посиланням.
Відповідно до п. 6.1 Договору у разі затримки поставки Товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого Товару за кожний день затримки.
Тобто, виходячи з вищезазначених положень договору, сторони визначили, що пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ сплачується на рахунок платника, тобто АТ «Українська залізниця», а не на користь Державного бюджету України, як то вимагає орган прокуратури.
У даному випадку прокуратура наполягала на тому, що оскільки оплата здійснювалась за рахунок коштів Державного бюджету України, пеня має стягуватись саме на користь Держави. При цьому такий підхід, на думку прокуратури, жодним чином не порушує принцип свободи договору, обов'язковість договору та презумпції правомірності правочину. Варто погодитися, що заявлений аргумент є достатньо дискусійним і суди по-різному його оцінили.
|
Роман Кобець |
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
Позиція судів першої та апеляційної інстанцій склалася як на користь постачальників, так і на користь органу прокуратури. Деякі суди погодилися з аргументами прокуратури щодо наявності підстав для стягнення пені на користь Державного бюджету України.
Наприклад, Господарський суд Вінницької області у справі № 902/1372/23 частково задовольнив позов Салтівської окружної прокуратури та стягнув пеню до Державного бюджету України. Суд зазначив: «АТ «Укрзалізниця» перераховувало постачальнику не власні кошти, а кошти, отримані з рахунку Державного казначейства для виконання функцій платника, які були виділені державою для ОВА у вигляді субвенції. Суд вважає, що положення пункту 6.1 договору передбачає сплату пені на рахунок платника, а не на його користь». Північно-західний апеляційний господарський суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Втім, пояснити, що мав на увазі суд, зазначаючи про стягнення пені на рахунок платника, а не на його користь, складно, оскільки в обох випадках пеня повинна бути сплачена АТ «Укрзалізниця». Однак у резолютивній частині рішення суд постановив стягнути кошти на користь Державного бюджету України.
Разом з тим, інші суди, відмовляючи у задоволенні позову, звернули увагу на те, що походження коштів, за рахунок яких здійснювалася оплата за договором, не змінює умов договору, зокрема порядку стягнення пені.
У постанові Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 у справі № 922/2323/23 суд дійшов протилежного висновку: «Твердження суду першої інстанції про те, що, оскільки кошти, перераховані АТ «Укрзалізниця» на рахунок відповідача, є субвенцією, штрафні санкції повинні бути стягнуті на користь Державного бюджету, не підтверджено посиланням на жоден нормативний акт або матеріали справи».
В умовах існування протилежної судової практики в аналогічних спорах правову проблему мав вирішити Верховний Суд. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 ці розбіжності в судовій практиці, на щастя, були усунуті.
Висновки Верховного Суду
Касаційний господарський суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 917/1957/23, виходив з фундаментальних засад цивільного права, зокрема, свобода договору, обов'язковість договору та презумпція правомірності правочину.
У своїй постанові суд дійшов таких висновків: «Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів шляхом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України.
Верховний Суд зазначає про неможливість зміни в односторонньому порядку визначеного у договорі порядку стягнення пені у разі, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів, виділених як субвенція, оскільки така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626 - 629 ЦК України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину».
Отже, у контексті даного спору варто зазначити, що Верховний Суд, дотримуючись фундаментальних принципів цивільного права, чітко підкреслив, що походження коштів з Державного бюджету не є підставою для зміни умов договору. Цей висновок має значення не лише для даного спору, а й для подальшої судової практики, яка стосується договірних правовідносин за участю державних органів. Наявність чинного договору не надає державним органам підстав для односторонньої зміни його умов, незалежно від джерела фінансування чи тлумачення цивільного законодавства прокуратурою.
Роман Кобець,
адвокат
Хочете отримувати експертну аналітику з гарячих бізнес-питань? У LIGA360 є матеріали для всієї команди: для юристів, бухгалтерів, комплаєнс-фахівців та керівників. Побачте всі переваги роботи в комплексній інформаційно-аналітичній платформі LIGA360, замовивши персональну презентацію.
Скористайся найгарячішою пропозицією - Summer program від LIGA ZAKON! Твоя знижка на нову LIGA360 для контролю бізнес-ризиків й ухвалення рішень. Забезпеч всю команду інформацією і економ більше з кожною додатковою ліцензією.
