ТОП-10 цікавих рішень Верховного Суду 2023 року

Верховний Суд відіграє важливу роль у забезпеченні правової стабільності та правопорядку в Україні, і його рішення мають авторитет у юридичній системі країни. Рішення, ухвалені Верховним Судом, викликають великий інтерес та підлягають постійному моніторингу та ознайомленню, адже кожен спеціаліст у галузі права має знаходитися в одному інформаційному полі та постійно ознайомлюватися з чинним законодавством та знаходити для себе щось нове та корисне. Верховний Суд щоразу продовжує вирішувати різні правові питання, які потрібно тримати в полі зору.

1. Якщо майно вибуло поза волею власника, то беззаперечно може бути витребувано ним назад у своє володіння, користування та розпорядження навіть у добросовісного набувача

Фабула справи: Керівник місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння від покупця квартири. Вимоги обґрунтовані тим, що на спірну квартиру було видано ордер одній сім'ї. За додатковим рішенням суду дружину із цієї сім'ї було визнано власником, а інших членів такими, що втратили право користування, право власності на квартиру було зареєстроване на підставі додаткового рішення та згодом було продано.

Додаткове рішення суду, на підставі якого було зареєстровано квартиру, скасовано, прокуратура прийняла рішення, що квартира підлягає поверненню в комунальну власність, а значить витребувана у особи, що придбала квартиру. Покупець квартири, яка вже встигла зробити ремонт у квартирі, зареєструвала квартиру на сина, також нею було подано позов про визнання її добросовісним набувачем.

Правова позиція Верховного Суду: Касаційну скаргу покупця квартири, який діє в інтересах сина, залишено без задоволення.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, посилаючись на те, що прокурор не ставить питання про визнання договору купівлі-продажу недійсним, на час вирішення справи він є чинним, а тому позов про витребування майна з чужого незаконного володіння є передчасним та задоволенню не підлягає. Також суд зазначив, що покупець квартири здійснила ремонт у квартирі, що підтверджується відповідними квитанціями, доданими до матеріалів справи, та проживає в ній. Апеляційна інстанція скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнила.

Верховний Суд при вирішенні спору прийняв рішення відмовити в задоволенні касаційної скарги «добросовісного набувача», оскільки майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Також посилання покупця квартири на порушення прав малолітнього сина, який проживає та зареєстрований у спірній квартирі, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на те, що неповнолітні діти набувають прав на користування житлом лише у разі набуття такого права батьками або законними представниками.

З огляду на дану практику, особи, які мають намір придбавати майно на аукціонах, повинні враховувати всі ризики, пов'язані з такою покупкою. Адже передбачити настання негативних наслідків на стадії покупки вкрай важко та проблематично.

Постанова КЦС ВС від 27.04.2023 № 199/4884/17 (61-3601св22).

2. Надмірна тривалість кримінального провадження дає підстави на стягнення моральної шкоди

Фабула справи: Позивачка звернулася до суду з позовом до Генеральної прокуратури України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органів досудового слідства і прокуратури.

Підставою слугувало неодноразове скасування судом постанов прокурора про закриття кримінального провадження, а складання із застосуванням психологічного впливу щодо неї заяви про відмову від обвинувачення, упереджене ставлення внаслідок відкритої дискримінації за ознаками статі, фальшування доказів. Ці дії призвели до порушення її нормальних життєвих зв'язків, вимагали від неї додаткових зусиль для організації її життя. Протягом тривалого часу позивачка була змушена брати участь у судових засіданнях, спростовувати безпідставні арґументи та незаконні постанови про закриття кримінального провадження. З огляду на це просила стягнути за рахунок державного бюджету на її користь майнову шкоду у розмірі 273 253, 44 грн та моральну шкоду у розмірі 1 669 452, 00 грн.

Правова позиція Верховного Суду: Ухвалюючи постанову, якою відмовлено в задоволенні касаційної скарги, сторонам по справі, Верховний Суд погодився з висновками, викладеними Апеляційним судом. В постанові Верховного Суду було зафіксовано, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо.

Також при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд має враховувати глибину фізичних та душевних страждань, завданих позивачці, а також вимоги розумності та справедливості, й дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди частково у розмірі 20 000, 00 грн.

Доводи касаційної скарги позивачки про необхідність відшкодування на її користь моральної шкоди у розмірі, визначеному у висновку спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження № 140 від 07 грудня 2016 року, колегія суддів відхилила, оскільки сума морального відшкодування у розмірі 20 000 грн визначена апеляційним судом з урахуванням засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності, розумності. Крім того, заявлений позивачем розмір моральної шкоди у сумі 1 669 452 грн є недоведеним та безпідставно завищеним. Також суд установив, що завищення моральної шкоди не може слугувати можливістю безпідставного збагачення особи за рахунок такого стягнення.

Необхідною та достатньою підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У даному випадку позивачка не довела належним чином розмір заявлених вимог, тому суд, виходячи з принципу розумності та співмірності, встановив розмір моральної шкоди 20 000 тисяч гривень.

Не дивлячись на незначну суму, яка стягнена як моральна шкода, рішення Верховного Суду дає можливість зрозуміти, що не залишено поза увагою суду та визнано порушення органами прокуратури та встановлено відповідальність. Також принцип справедливості тут висвітлено повною мірою.

Постанова КЦС ВС від 13.09.2023 № 757/62500/16-ц (61-6809св23).

3. Якщо неукладений договір виконується сторонами, то це є підстави вважати його укладеним та чинним, якщо відсутні підстави вважати його нікчемним чи оспорюваним

Фабула справи: Позивач звернулась з позовом до Фермерського господарства «Баворовського» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Позовна заява мотивована тим, що позивачу належить на праві власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (право власності на яку зареєстровано 02 квітня 2020 року).

01 квітня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про реєстрацію іншого речового права, права оренди ФГ «Баворовського» належної позивачу цієї ж земельної ділянки, строком до 20 березня 2028 року. Вказаний запис внесений на підставі договору оренди земельної ділянки від 20 березня 2018 року. Позивач стверджувала, що договір оренди земельної ділянки та акт приймання-передачі земельної ділянки вона не підписувала, підписи на вказаних документах від її імені виконані іншою особою, що підтверджується висновком експерта № СЕ-19/120-21/6451-ПЧ від 23 червня 2021 року Тернопільського НДКЦ МВС України. Тому вважала, що договір оренди земельної ділянки від 20 березня 2018 року із ФГ «Баворовського» не є укладеним. Але позивачка отримала від ФГ «Баворовського» в рахунок суми орендної плати за користування земельною ділянкою у 2018 році дохід в розмірі 9 560,00 грн, у 2019 році - 9 560,00 грн, у 2020 році - 5 600,00 грн.

Позиція Верховного Суду: Верховний Суд касаційну скаргу ФГ «Баворовського» задовольнив частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області та постанову Тернопільського апеляційного суду скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У постанові Верховного Суду зазначено обов'язковість не просто встановити факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. Також суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що договір фактично був укладений, кваліфікація договору як неукладеного виключається. Таким чином, суди зробили передчасний висновок про те, що оспорюваний договір є неукладеним, тому оскаржувані рішення слід скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Дослідження договірного права, висвітлене в рішенні Верховного Суду, вносить корективи, адже особі, яка вирішила скасувати договірні зобов'язання, але при цьому отримувала плату, відповідно до домовленостей не аргументувати свої позовні вимоги виключно тим, що первинні документи нею не підписувалися.

Постанова КГС ВС від 02.08.2023 у справі № 607/16519/21 (№ 61-2330св23).

4. Апеляційне провадження не може бути закрите навіть після смерті сторони у справі та має розглядатися

Фабула справи: Позивач звернувся з позовом до відповідачки про розірвання шлюбу. Позов мотивований тим, що з кінця 2015 року у позивача з відповідачкою почалися конфлікти, вони перестали розуміти один одного, зрозуміли, що мають протилежні погляди на життя, протягом останнього року сторони не підтримують подружніх стосунків, не ведуть спільне господарство. Відсутність взаєморозуміння та взаємоповаги між сторонами вплинула на їх сімейні стосунки.

Позивач просив розірвати шлюб між ним та дружиною, зареєстрований 11 грудня 2012 року в Шевченківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 558.

Позиція Верховного Суду: Касаційну скаргу особи відповідачки задоволено частково. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року про закриття провадження у зв'язку зі смертю особи скасовано та справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ухвалюючи постанову, суд виходив з такого: якщо суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті (частина третя статті 377 ЦПК України).

У лютому 2022 року відповідачка подала заяву про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Львова, у задоволенні якої ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 04 серпня 2022 року відмовлено. Суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали про закриття апеляційного провадження у зв'язку з тим, що позивач помер, а спірні правовідносини не допускають правонаступництва, не врахував, що перелік підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, визначений у статті 362 ЦПК України, є вичерпним та не містить такої підстави, як смерть однієї із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, в порушення норм процесуального права не здійснив перегляд у апеляційному порядку оскарженого рішення суду першої інстанції по суті. Тому оскаржену ухвалу суду скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Незважаючи що відсутній повний склад сторін у зв'язку зі смертю однієї, рішення можуть переглядатися, оскільки відсутність сторони не впливає на перевірку законності та обґрунтованості рішення, яке було ухвалено раніше. У даному випадку постановою Верховного Суду підкреслено те, що основна увага при перегляді справ приділяється виключно самому рішенню та обставинам справи.

Постанова КЦС ВС від 20.09.2023 № 466/6065/18 (61-5430св23).

5. Пацієнт, звертаючись до суду за захистом порушеного права, повинен тільки вказати на порушення, що полягають у завданні шкоди здоров'ю, обов'язок доказування лежить повністю на медичній установі чи лікареві

Фабула справи: Позивачка, яка діяла в інтересах неповнолітньої доньки, звернулася до суду з позовом до КУ «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок надання неналежної медичної допомоги, у загальному розмірі 1 155 684,06 грн. Позов аргументований тим, що лікарі КУ «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» встановили невірний діагноз, у зв'язку з цим відбулося погіршення стану здоров'я, оскільки вірний діагноз був «гострий апендицит», а після проведення операції іншою клінікою був поставлений діагноз «гаргренозно-перфоративний апендицит. Розлитий перитоніт».

Позиція Верховного Суду: Касаційну скаргу позивачки залишено без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду залишено без змін.

При вирішенні питання про наявність протиправних дій працівників КУ «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» при наданні неповнолітній дитині медичних послуг при її повторному зверненні до лікарні (з 13:20 год. 12 лютого 2018 року по 26 лютого 2018 року), зокрема при здійсненні двох операційних втручань та післяопераційному догляді, суд апеляційної інстанції правильно виходив із відсутності підстав вважати, що вчинені лікарями дії у спірний період не відповідали приписам нормативно-правових актів у сфері охорони здоров'я. Верховний Суд звернув увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв'язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров'ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21).

Верховний Суд встановив дійсно важливі обставини, оскільки є цілком справедливим той факт, що тягар доказування непричетності та правильності дій медичного закладу чи лікаря повинен бути покладений саме на них.

Постанова КЦС ВС від 03.07.2023 № 523/10085/19 (61-6643св23).

6. При зверненні до суду потрібно обирати виключно найефективніший спосіб захисту, тобто такий, що призведе до поновлення порушеного права

Фабула справи: Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпровської міської ради, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельний комплекс "Яворницький", в якій просив визнати недійсним рішення Дніпровської міськради від 28.07.2021 № 462/9 "Про надання ТОВ "БК "Яворницький" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по просп. Дмитра Яворницького, 36 по фактичному розміщенню об'єкта незавершеного будівництва та для будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення». Обґрунтовуючи позовні вимоги, Університет зазначав про те, що оспорюваним рішенням Дніпровської міськради Третій особі надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка є частиною земельною ділянки державної форми власності, що ще з 1934 року знаходиться в постійному користуванні Позивача, і на якій розташовані об'єкти нерухомого майна, що є державною власністю і закріплені за Університетом на праві господарського відання.

Позиція Верховного Суду: Касаційну скаргу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара задоволено частково, скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/9212/21. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти позивач, вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Звертаючись до суду і обираючи спосіб захисту, насамперед потрібно встановити, який результат потрібен для того, щоб права та інтереси були захищені або відновлені. Оскільки саме це і є основним завданням судочинства.

Постанова КГС ВС від 25.04.2023 у справі № 904/9212/21.

7. Перебування майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям, та строк позовної давності обчислюється з дня порушення майнового права та виникнення спору

Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про визнання права власності. В обґрунтування своїх вимог зазначав, що з 27 лютого 1998 року до 15 квітня 2009 року він перебував у шлюбі з відповідачкою, під час якого ними за спільні кошти подружжя було придбано квартиру, право власності на яку зареєстровано за відповідачем. Після розірвання шлюбу до вересня 2017 року позивач та відповідач продовжували проживати разом та вести спільне господарство і виховувати двох дітей. Посилаючись на те, що з вересня 2017 року між сторонами виникли суперечки щодо користування та проживання у спірній квартирі, відповідач не визнає право позивача на спірну квартиру, позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири.

Позиція Верховного Суду: Касаційну скаргу позивача задоволено. Постанову Київського апеляційного суду скасовано. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області залишено в силі.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Квартира є спільною сумісною власністю, оскільки вона набута за час перебування сторін у шлюбі, а тому підлягає поділу в рівних частках. Перебування майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям у судовому порядку та визнання права власності на нього, оскільки при поділі такого майна дія договору іпотеки не припиняється і такий поділ не є розпорядженням предметом іпотеки. Висновки апеляційного суду про те, що рішенням першої інстанції порушено права АТ «Райффайзен Банк Аваль», є безпідставними, оскільки після визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірної квартири іпотека не припинилася, позивач набув статусу іпотекодавця і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, якщо шлюб розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України). Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними.

У даному рішенні справи було враховано захист інтересів, саме передбачений сімейним законодавством, оскільки задовольняючи позов про поділ майна, що знаходиться в іпотеці, суд не порушив прав та законних інтересів інших осіб.

Постанова КЦС ВС від 18.01.2023 № 359/441/20 (61-6735св22).

8. Визначення розгляду спорів щодо реквізиції майна для військових потреб відбувається в цивільному судочинстві

Фабула справи: Позивач вернувся з позовом до Військової частини Національної гвардії України про скасування акта та витребування майна. Позов мотивував тим, що позивачеві на праві власності належить автомобіль марки Volkswagen. У квітні 2022 року позивач передав вказаний транспортний засіб у користування особі. 05 травня 2022 року особа повідомила позивача про те, що працівники відділу поліції № 1 Уманського РУП ГУ НП в Черкаській області спільно з представниками територіальної оборони Черкаської області безпідставно, із застосуванням сили, без пояснення будь-яких причин незаконно вилучили вказаний транспортний засіб з його користування на користь військової частини Національної гвардії України.

Позиція Верховного Суду: Касаційну скаргу позивача задоволено. Постанову Черкаського апеляційного суду скасовано та справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. ВС зауважив, що законодавець визначив юрисдикцію адміністративних судів з розгляду справ про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності. Вирішення спорів щодо реквізиції чинним законодавством до адміністративного судочинства не відноситься.

Не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною особою, у якому дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права. Предметом спору у цій справі є оскарження розпорядження та акта щодо примусового відчуження транспортного засобу позивача, а отже, спір, що виник між сторонами у цій справі, стосується майнових прав позивача та має приватно-правовий характер. Спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття рішення про примусове відчуження майна, яке порушує, на думку позивача, його права, а тому у позивача виникла необхідність захисту свого цивільного права, у зв'язку з чим він правомірно звернувся до суду із позовом в порядку цивільного судочинства.

Наявна категорія справ, де підсудність складно визначити. У даному випадку Верховний Суд чітко встановив та розмежував, у рамках якого судочинства вирішується дана категорія спорів.

Постанова Верховного Суду від 13.09.2023 № 707/1298/22 (№ 61-4120св23)

9. Суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, навіть якщо особа взагалі не має право на керування транспортними засобами

Фабула справи: Чоловік, не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом, керуючи технічно справним автомобілем марки «MERCEDES-BENZ 250», рухаючись у населеному пункті по вул. Центральна в с. Сатанівка Монастирищенського району Черкаської області зі сторони с. Тарнава в напрямку м. Монастирище, в порушення вимог пунктів 2.3.б), 2.1.а), 10.1, 1.10 Правил дорожнього руху проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, з'їхав з проїзної частини на праве узбіччя по напрямку свого руху, яке не призначене для руху транспортних засобів, де допустив наїзд на пішохода. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть.

Позиція Верховного Суду: Касаційну скаргу керівника Кіровоградської обласної прокуратури задоволено частково. Ухвалу Кропивницького апеляційного суду щодо водія скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Призначаючи особі додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли така особа на момент вчинення кримінального правопорушення не мала посвідчення на право керування транспортними засобами, об'єднана палата вважає за необхідне звернути увагу на таке. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

Варто звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами, так і покладенням на особу у зв'язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов'язків, а також роз'яснення особі наслідків невиконання покладених обов'язків та ухилення від відбування додаткового покарання.

Думка щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не є вірною та не відповідає принципу справедливості та рівності перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.

Виносячи вирок з призначенням додаткового покарання, Верховний Суд врахував всю міру відповідальності, що повинна понести особа, та зробив все, щоб не допустити аналогічного злочину в майбутньому, оскільки ключовим завданням суду є саме захист.

Постанова ОП ККС ВС від 04.09.2023 у справі № 702/301/20 (№ 51-944 кмо23).

10. Розглядаючи справу про звільнення працівника за систематичні порушення, суд зобов'язаний перевірити попередні порушення

Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», третя особа - Первинна організація профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», про скасування наказів про догани, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Позов мотивований тим, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді слюсаря, його звільнено на підставі наказу № 740-к за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Підставою звільнення було зазначено його запізнення на видачу наряду з 14.30 год. до 14.40 год., з'явився у нарядній о 15.20 год.

Позивач вважав звільнення незаконним, оскільки трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку не передбачено таке порушення, як запізнення на видачу наряду, до того ж разове запізнення не є систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Стверджував, що, працюючи у 3 зміну, робочий час якої з 15.30 год. до 22.30 год., спуск на горизонт о 15.00 год. і 15.20 год., він прибув вчасно, отримав наряд, спустився у відведений час, почав і закінчив роботу вчасно, виконавши наряд.

Позиція Верховного Суду: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишено без задоволення.

Дослідивши усі надані сторонами докази на предмет належності та достатності, врахувавши їх та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оголошення доган та звільнення позивача відбулося безпідставно, оскільки він допустив вказані в наказах порушення з поважних причин, а також в його діях відсутнє систематичне невиконання службових обов'язків.

Крім того, суди врахували, що адміністрація підприємства направила подання до профспілкового комітету ПАТ «Кривбасзалізрудком» про надання згоди на звільнення позивача згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, однак профспілковий комітет надав відмову у наданні згоди на звільнення.

Верховний Суд погодився з висновками попередніх інстанцій та відхилив посилання касаційної скарги на недостатнє встановлення судами обставин справи та обґрунтування висновків виключно на показаннях позивача та свідка - його матері, оскільки суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи, а також досліджені всі надані сторонами докази, у тому числі внутрішні документи підприємства щодо організації праці, доповідні записки, заяви уповноважених осіб та інші, які в своїй сукупності дозволили дійти висновку про незаконність дій роботодавця щодо звільнення робітника.

Вирішуючи спір про поновлення працівника на роботі, звільненого за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, суд повинен перевірити законність всіх попередніх стягнень, які, за висновком роботодавця, входять до системи для звільнення (річний строк та інше).

При вирішенні трудових спорів Верховний Суд досліджує всі обставини, адже ця категорія спорів потребує всебічного дослідження дій усіх учасників процесу. Важливо встановити не тільки саме порушення, а що йому передувало та за яких обставин воно вчинене. Також важливо враховувати серйозність чи вплив наслідків такого порушення.

Постанова КЦС ВС від 21.06.2023 № 212/5018/20 (61-2744св23).

Висновки та рекомендації

Практика Верховного Суду має значущу роль у судочинстві, і ця роль може бути розглянута з різних позицій: формування прецедентів, інтерпретація законів, захист прав громадян, забезпечення стабільності правової системи. Отже, практика Верховного Суду відіграє важливу роль у судочинстві, сприяючи однорідності та чіткості правопорядку та надаючи рішенням Верховного Суду вагу і обов'язковість для всіх інших судів в юридичній системі країни.

Людмила Куса,

партнер Адвокатського об'єднання GRACERS