Судова практика 2023: ТОП-10 цікавих рішень для юриста

Сьогодні маємо нагоду ознайомити вас із добіркою 10-ти цікавих судових рішень. Вказані судові рішення стосуються різних сфер життя та права, тому можуть бути цікаві як юристам, так і практикуючим адвокатам, які працюють у різних напрямках. Сподіваємось, що вказаний матеріал буде вам цікавий і після ознайомлення із публікацією ви зможе використати надану інформаціюв роботі.

1. Вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 червня 2023 року у справі № 601/2491/22 виправдано учасника християнської спільноти «Церкви адвентистів 7-го дня», надано право на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) службою, під час мобілізації в період воєнного стану, оскільки він належить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю.

Фабула судового рішення. Чоловік обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, - ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації. Він, будучи військовозобов'язаним і придатним до військової служби згідно з довідкою ВЛК, отримавши повістку з вимогою прибути для відправки до військової частини для проходження військової служби, без поважних причин, умисно, з метою ухилення від призову за мобілізацією, не прибув до місця призову.

Обвинувачений у судовому засіданні свою вину не визнав і пояснив, що більше 20 років належить до християнської спільноти «Церкви адвентистів 7-го дня». Його релігійні переконання не допускають користуватися зброєю, про що зазначив у військкоматі. Після отримання повістки з'явився у воєнкомат із заявою, в якій зазначив, що дійсно належить до християнської спільноти і що виконання військового обов'язку суперечить його релігійним переконанням. Просив звільнити від призову на військову службу під час мобілізації або ж направити на альтернативну (невійськову) службу.

Що цікавого у цій справі. Під час розгляду справи судом як свідок був допитаний священнослужитель Церкви Адвентистів Сьомого дня, який вказав на те, що прихожани церкви закликаються не брати участь у бойових діях. Але разом з тим Церква бере активну участь у захисті держави та людей невійськовими методами, що проявляється через волонтерство, медичну та соціальну допомогу.

На спростування винуватості чоловіка стороною захисту надані довідки, які підтверджують членство Церкви адвентистів Сьомого дня, те що члени цієї церкви мають право на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) службою, заяву чоловіка до районної військової адміністрації про те, що він у зв'язку з релігійними переконаннями не може йти воювати та бути задіяним у будь-якій військовій справі.

Розглянувши справу, районний суд дійшов таких висновків. Обвинувачений підпадає під дію ч. 4 ст. 35 Конституції України, ч. 4 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ст. 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», а тому має право на заміну альтернативною службою військового обов'язку, в тому числі військової служби за призовом під час мобілізації, оскільки належить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю.

Чоловік реалізовував своє право на свободу совісті та віросповідання та на гарантоване йому Конституцією України право на проходження альтернативної (невійськової) служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»: «В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень». Однак таких обмежень навіть в умовах воєнного стану в нормативно-правових актах України на теперішній час не існує.

Відтак за відсутності законодавчо визначених обмежень, гарантованих ст. 35 Конституції України, прав на свободу світогляду і віросповідання, подання військовозобов'язаним заяви про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою не може розцінюватися як ухилення від призову під час мобілізації.

2. Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 460/1141/21 зробив висновок, що здійснення відеоспостереження засуджених є необхідним засобом задля інтересів громадської безпеки, попередження злочинів та для захисту здоров'я і прав інших осіб.

Фабула судового рішення. Позивач, що відбував покарання у вигляді довічного позбавлення волі, звернувся до суду з позовом, де зазначив, що працівниками Колонії протиправно здійснюється цілодобове відеоспостереження його камери необмеженим колом осіб різної статі, що є протиправним та грубим втручанням в його право на повагу до приватного життя. Просив демонтувати камери відеоспостереження з камери, в якій його утримують, задля припинення протиправного втручання на повагу до приватного життя.

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку, що відеонагляд, який цілодобово ведеться в багатомісних приміщеннях камерного типу сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі, в тому числі і у тому, де відбуває покарання позивач, є доречним і виправданим заходом безпеки. Крім того, оскільки позивач відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі за скоєння особливо тяжкого злочину з особами, які відбувають аналогічне покарання, то втручання в його приватне життя шляхом цілодобового відеонагляду у відповідному приміщенні (за виключенням душової і туалетної кімнати) за цих обставин можна розглядати як необхідний захід у демократичному суспільстві задля інтересів громадської безпеки та попередження злочинів, а також для захисту здоров'я і прав інших осіб.

Що цікавого у цій справі. За змістом Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2020 року № 2-рп/2012 та Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 право на приватне життя не є абсолютним та у визначених законом випадках може бути обмежене державою. Однак будь-яке втручання держави має бути виправданим, здійснюватися згідно із чинним законодавством, повинно бути необхідним задля захисту інтересів національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Встановлення камер є одним із видів вказаних обмежень і передбачене законодавством України, а саме - статтею 103 КВК України, пунктом 1 розділу XXIII Правил № 2823/5.

Переглядаючи справу, Верховний Суд дійшов таких висновків. Встановлення камер є одним із видів обмежень і передбачене законодавством України. Вказані правові норми спрямовані на дотримання порядку у виправних установах, що сприяє застосуванню відповідних заходів безпеки - як персоналу установ, так і самих ув'язнених. Відеонагляд, який цілодобово ведеться в багатомісних приміщеннях камерного типу сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі, здійснюється згідно із вимогами чинного законодавства України і є заходом безпеки працівників виправної установи та ув'язнених, що перебувають у камері разом із позивачем.

3. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року у справі № 600/5410/23-а зобов'язано районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (РТЦК та СП) прийняти рішення, яким надати чоловіку відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Фабула судового рішення. Позивач є військовозобов'язаним, має дружину, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи та проживає разом з ним однією сім'єю. Позивач звернувся до РТЦК та СП із заявою, згідно з якою просив надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю у нього дружини з інвалідністю. Позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу, у зв'язку з тим, що він не надав підтвердні документи, які вказують на відсутність інших працездатних осіб, які згідно із законом зобов'язані здійснювати утримання дружини військовозобов'язаного.

Що цікавого у цій справі. Для отримання відстрочки у зв'язку з наявністю одного з подружжя або одного з батьків особи з інвалідністю необхідно додатково довести відсутність інших працездатних осіб, які за законом зобов'язані її утримувати. При цьому не існує довідок, які підтверджують наявність чи відсутність таких дієздатних осіб.

Розглянувши справу, суд дійшов таких висновків. Відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Системний аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (якщо вони не висловили бажання бути призваними на військову службу) за таких підстав:

1) в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є особою з інвалідністю, без конкретизації якої саме групи є інвалідність;

2) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Суд зауважив, що позивач відповідно до норм законодавства подав повний перелік документів, які підтверджують наявність у дружини інвалідності. Крім того, критично оцінив доводи РТЦК та СП щодо того, що він не може встановити безумовний факт відсутності у дружини з інвалідністю інших працездатних дітей та не може виключити наявність працездатних дітей у його дружини від ймовірних попередніх шлюбів. Тобто, розглядаючи вказану справу, суд переклав на відповідача обов'язок з доказування відсутності того, що довести в реаліях сьогодення неможливо.

4. Верховний Суд постановою від 15 лютого 2023 року у справі № 369/13584/21 скасував заходи забезпечення позову у вигляді заборони відключення від електропостачання, оскільки позивач не обґрунтував, яким чином відключення квартири від електропостачання унеможливить виконання рішення у разі задоволення позову про зобов'язання ДТЕК укласти договір на постачання електричної енергії.

Фабула судового рішення. Власник квартири звернувся до суду з позовом до ДТЕК про захист прав споживача та зобов'язання вчинити певні дії. У позові просив зобов'язати ДТЕК укласти з ним договір про надання послуг з розподілу електричної енергії, у редакції публічного договору, що долучений до позовної заяви.

Пізніше позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, яку обґрунтував тим, що відповідач здійснює спроби відключення його квартири від електропостачання. Позивач вказував на те, що між ним та ДТЕК триває спір щодо укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії та права споживати послуги згідно з укладеним договором, здійснювати оплату за спожиті послуги відповідно до нього. Відповідач відмовляється укладати договір з позивачем у добровільному порядку. На думку позивача, існує ризик відключення його квартири від електропостачання шляхом обмеження доступу до мереж електропостачання. Позивач просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ДТЕК - вчиняти будь-які дії, що матимуть наслідком відключення від електропостачання його квартири.

Що цікавого у цій справі. Суди першої та другої інстанцій задовольнили заяву позивача про заборону відключати електроенергію.

Переглядаючи справу, Верховний Суд дійшов таких висновків. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не врахували, що відключення квартири позивача від електропостачання мало місце у зв'язку із неналежним виконанням умов договору на постачання електричної енергії у зв'язку із самовільним підключенням від ТП-2646 до житлового будинку без наявності договорів, а тому вимога щодо заборони ПрАТ «ДТЕК Київські Регіональні Електромережі» вчиняти будь-які дії, що матимуть наслідком відключення від електропостачання квартири, не стосується предмета позову (зобов'язання укласти договір) у даній справі.

Позивач не обґрунтував, яким чином відключення квартири від електропостачання унеможливить виконання рішення у разі задоволення позову про зобов'язання ПрАТ «ДТЕК Київські Регіональні Електромережі» укласти договір на постачання електричної енергії.

Таким чином, припинення постачання електроенергії за укладеним договором жодним чином не може вплинути на реалізацію позовних вимог позивача у разі їх задоволення.

5. У постанові Вінницького апеляційного суду від 07 березня 2023 року, якою скасовано постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 31 січня 2023 року у справі № 149/3485/22, зроблено висновок про те, що «Втомлений вигляд водія, спокійне поводження і адекватна поведінка до поліцейських, не може бути розцінені як ознаки наркотичного сп'яніння».

Фабула судового рішення. Постановою першої інстанції водія було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено на нього штраф у розмірі 17 000,00 грн. з позбавленням права керування на 1 рік, стягнуто судовий збір в розмірі 536,80 грн. Притягуючи водія до адміністративної відповідальності, суд взяв до уваги протокол про відмову від проходження огляду на стан сп'яніння та зазначені в протоколі ознаки: зіниці очей звужені та не реагували на світло, посмикування очних яблук. При цьому водій пояснив, що не відмовлявся від огляду.

Що цікавого у цій справі. В суді апеляційної інстанції при дослідженні відеозапису з нагрудних камер поліцейського було встановлено, що працівники поліції пропонували водію пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в лікарні, на що водій погодився та проїхав з ними до лікарні, однак на протязі двох годин скаржник фізіологічно не зміг здати аналіз сечі, хоча не відмовлявся від огляду.

Також на відео було видно, що скаржник, перебуваючи в лікарні, виконував усі необхідні розпорядження працівників поліції, які необхідні для проведення огляду, а також вчиняв необхідні дії для проведення огляду. При цьому в лікарні скаржник не висловлював заперечень щодо огляду на стан сп'яніння та не вчиняв дій, які б могли бути розцінені як відмова від проведення огляду.

Розглянувши справу, суд дійшов таких висновків. Сам по собі втомлений вигляд водія, спокійне поводження і адекватна поведінка до поліцейських не може бути розцінені як ознаки наркотичного сп'яніння, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

6. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2022 року у справі № 643/20086/21 скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП, якою водія притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн., провадження по справі закрито.

Фабула судового рішення. Водій звернувся до суду першої інстанції з позовом про визнання дій інспектора протиправними та скасування постанови, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 1700,00 грн. Рішенням першої інстанції позов водія залишено без задоволення.

На вказане рішення суду першої інстанції водій подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що відео- та фотофіксація не містить зображень водія під час руху транспортного засобу; також позивач зазначив, що поліцейський не роз'яснив права та обов'язки під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, проігноровано клопотання щодо виклику адвоката та ознайомлення з доказами по справі.

Що цікавого у цій справі. Постанова, якою водія притягнуто до адміністративної відповідальності, містить пункт 8, де зазначено, що права за статтею 268 КУпАП та строк оскарження за статтею 289 КУпАП позивачу роз'яснені, проте підпис водія під даним пунктом відсутній. Крім того, в матеріалах справи відсутній відеозапис із розглядом справи.

Розглянувши справу, суд дійшов таких висновків. Відповідач не довів, що справу було розглянуто з дотриманням процедури розгляду справи та не спростовано твердження позивача, що йому не було роз'яснено його права та обов'язки, проігноровано клопотання щодо виклику адвоката та ознайомлення з доказами по справі. У зв'язку з вищевикладеним колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні рішення порушив норми процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

7. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 127/13995/21).

Фабула судового рішення. Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів-1, -2, третя особа - державний нотаріус, про визнання правочину недійсним та про скасування рішення про державну реєстрацію.

Позовна заява вмотивована тим, що між позивачем та відповідачем-1 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу-1 у борг 30 000,00 доларів США, а відповідач-1 зобов'язався повернути вказану суму у визначений у договорі строк.

На підтвердження факту отримання коштів відповідачем-1 надано розписку. Рішення першої інстанції, яким задоволено позов позивача до відповідача-1 про стягнення заборгованості за договором позики. Зазначеним судовим рішенням установлено, що боргове зобов'язання відповідача-1 перед позивачем стало простроченим з 12 січня 2019 року. Разом з тим, 27 листопада 2019 року, тобто після настання строку виконання грошового зобов'язання за договором позики, відповідач-1 подарував за договором дарування належну йому на праві власності квартиру своєму сину - відповідачу-2.

Посилаючись на те, що зазначений правочин є фіктивним та таким, що порушує законні права позивача, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором дарування, а лише з метою приховання належного боржнику нерухомого майна з метою ухилення від виконання грошового зобов'язання за договором позики, позивач просив визнати недійсним зазначений договір дарування квартири та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності відповідача-2 на вказану квартиру.

Рішенням першої та апеляційної інстанцій позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири, який був укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Стягнуто з відповідача-1 та відповідача-2 на користь позивача судові витрати.

Судові рішення мотивовані тим, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на спірну квартири від відповілача-1 до його сина відповідача-2. Після укладення договору дарування відповідач-1 залишився зареєстрованим та продовжує фактично проживати у відчуженій квартирі.

Крім того, суди встановили наявність умислу на укладення договору дарування майна між близькими родичами з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок грошових зобов'язань за договором позики, що є підставою для визнання його недійсним зі скасуванням рішення про державну реєстрацію права власності відповідача-2 на спірний об'єкт нерухомості.

Що цікавого у цій справі. Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд враховує, що:

1. відповідач відчужив майно після настання строку виконання зобов'язань за договором позики;

2. майно відчужене на підставі безвідплатного договору;

3. майно відчужене на користь близького родича;

4. після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором. Принаймні зворотнє не було ним доведено.

Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов таких висновків. Відповідач-1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Боржник подарував спірну квартиру на користь свого сина, тобто спірне майно залишилось у сім'ї боржника, однак не у власності останнього, що також свідчить про недобросовісну поведінку та намагання уникнути відповідальності за рахунок спірного майна.

8. У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2023 року у справі № 620/7989/22 зроблено висновок про те, що питання придатності/непридатності до військової служби є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Фабула судового рішення. Позивач, не погоджуючись із рішенням військово-лікарської комісії в особі військової частини, яким його визнано придатним до військової служби, звернувся із позовом до суду. У позові просив зобов'язати відповідача повторно провести медичний огляд та прийняти рішення про обмежену придатність його до військової служби з урахуванням висновків суду.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу. Вказував на те, що висновок ВЛК суперечить інформації про стан його здоров'я; у довідці відсутні дані щодо огляду його хірургом, терапевтом, невропатологом, окулістом та лікарями інших спеціальностей. Апелянт вважає, що відповідач протиправно не врахував рішення ВЛК ВЧА3306 від 22.09.2018 року, яким його визнано обмежено придатним до військової служби. Позивач вважає, що, розглядаючи по суті спір, суд повинен був перевірити законність висновку ВЛК у межах дотримання процедури прийняття цього висновку.

Апеляційний суд не підтримав доводи позивача та зазначив про те, що наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України. Згідно з п. 1.1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Пунктом 2.1 розділу І Положення № 402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.

Згідно з п. 2.2 розділу І Положення № 402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія; ВЛК регіону; ВЛК евакуаційного пункту; ВЛК пересувної госпітальної бази.

Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов таких висновків. Надаючи правову оцінку твердженням позивача про невідповідність висновків відповідача, вказаних у довідці гарнізонної військово-лікарської комісії військової частини, відповідно до якої позивача визнано придатним до військової служби, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 806/526/16 зауважив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Також згідно з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки, як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд у межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що придатний до військової служби у мирний час.

9. Вироком Зіньківського районного суду Полтавської області від 23 серпня 2023 року у справі № 530/337/23 виправдано військовозобов'язаного, якому було оголошено, вручено та роз'яснено повістку (мобілізаційне розпорядження) про виклик (явку) для відправки на військову службу в Збройні Сили України по мобілізації.

Фабула судового рішення. Військовозобов'язаний, будучи придатним до військової служби в Збройних Силах України під час мобілізації, на особливий період, будучи обізнаним про його призов за мобілізацією та заздалегідь попередженим про строк і необхідність його явки для відправки на військову службу, бажаючи ухилитися від призову по мобілізації, на зазначений у повістках (мобілізаційних розпорядженнях) час, без поважних причин, не з'явився для проходження військової служби в Збройних Силах України по мобілізації, чим прямо ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Дії військовозобов'язаного були кваліфіковані за ст. 336 КК України, а саме: ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Під час розгляду справи в суді обвинувачений пояснив, що визнає свою провину наполовину, п'ятдесят на п'ятдесят, він визнає, що отримав у від працівників повістки та не з'явився. Також вказав, що пройшов військово-лікарську комісію у складі терапевта та травматолога, після чого старший написав, що він придатний до військової служби, хоч він мав плоску стопу. На його зауваження працівники лікарської комісії та ТЦК не реагували.

Яких висновків дійшов суд, розглядаючи дану справу. Суд, обґрунтовуючи своє рішення зазначив, що «Положення Закону України «Про Збройні Сили України» № 1934-ХІІ від 06.12.1991 року щодо організації діяльності Міністерства оборони України суперечить Конституції (Основному Закону) України, а Положення про Міністерство оборони України, суперечить Конституції України та Закону України «Про Збройні Сили України».

Наразі суб'єкт «Міністерство оборони України» не утворений Законом України, а зареєстрований як суб'єкт господарювання з кодом ЄДРПОУ 0034022 та діє не відповідно Закону України, як того вимагає Конституція України (Основний Закон), а відповідно до «Положення про Міністерство оборони України» (документ № 671-2014-п), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 26 листопада 2014 року, що ідентифікує суб'єкта Міністерство оборони України як суб'єкта поза правовим полем.

У Законі України «Про Збройні Сили України» повноваження Міністерства оборони України не має жодної згадки про суб'єкт права Міноборони, жодного посилання на те, що Міноборони та Міністерство оборони України тотожні суб'єкти. Скільки б разів не використовувалось посилання на Міністерство оборони України в Законі «Про Збройні Сили України», назва суб'єкта Міністерство оборони України прописується незмінно повністю, що є юридично вірним, дає змогу ідентифікувати суб'єкта, не вводить в оману. Тому твердження, що Міноборони це Міністерство оборони України юридично нікчемне, означає суб'єкта поза правовим полем.

Таким чином, суд встановлює правоздатність, дієздатність та деліктоздатність, тобто правосуб'єктність суб'єкта Кабінету Міністрів України.

Юридична особа з державною назвою КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ та кодом ЄДРПОУ 00031101 зареєстрований в іноземному реєстрі, який належить приватній іноземній компанії Dun & Bradstreet (D&B), як суб'єкт підприємницької діяльності з присвоєнням DUNS-номерв 552646506.

Таким чином, немає утвореного відповідним Законом відповідно до Конституції України конституційного органу, суб'єкта публічно-владних повноважень з назвою Кабінет Міністрів України, але існує юридично створений Кабінет Міністрів Української РСР, переіменований на Кабінет Міністрів України.

Правосуб'єктність всіх утворених невстановленим суб'єктом права Кабінет Міністрів України знаходяться поза конституційним правовим полем, а тому не являються суб'єктом публічно-владних повноважень.

Також суд вважає, що ТЦК та СП не мають права комплектувати Збройні Сили України особовим складом, а можуть лише пропонувати укласти трудовий договір (контракт). Водночас у вироку наголошується, що «примус до трудового контракту є формою рабства».

10. 27 липня 2023 року постановою Галицького районного суду м. Львова у справі № 463/4050/23 молодика було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він разом із друзями в автомобілі слухав пісні російського виконавця Григорія Лепса.

Фабула судового рішення. 07.05.2023 року о 18 год 00 хв. молодик, перебуваючи на вул. Театральній, 9 у місті Львові, грубо відреагував на зауваження громадянина, намагаючись вибити із рук телефон, супроводжуючи це нецензурною лайкою, чим порушив громадський порядок та спокій громадян, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП.

Перевіривши матеріали справи, суд вважав, що в діях особи наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.

Факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджувався наступними даними: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 972956 від 08.05.2023 року та іншими матеріалами справи, які знаходяться в об'єктивному взаємозв'язку між собою, нічим не спростовані, доповнюються та уточнюються іншими доказами.

Що цікавого у цій справі. Хоча в постанові суду не зазначено факту прослуховування музики та причини конфлікту, однак з Інтернет-ресурсів відомо, що на вул. Театральній, у м. Львові, троє молодиків, знаходячись в автомобілі марки «Range Rover», увімкнули гучно пісню Григорія Лєпса, і з відкритими вікнами почали його слухати. До молодиків підійшов журналіст, і знімаючи все це на камеру, зробив зауваження, на це пасажир в авто висунувся з вікна, намагаючись вибити з рук телефон, і нецензурною лайкою прокоментував своє ставлення до журналіста. Надалі журналіст звернувся із заявою до поліції.

Правопорушник у суд на розгляд справи не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, наслідки неявки.

Розглянувши справу, суд визнав молодика винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 173 КУпАП, та наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 51,00 грн. в дохід держави. Крім того, у дохід держави він має сплатити 537,00 грн. судових витрат.

Лариса Величко,

юрист Адвокатського об'єднання GRACERS

Хочете замовити LIGA360:Юрист зі знижкою 30%? Скористайтеся спецпропозицією від LIGA ZAKON до 20 жовтня.

Читайте також:

Коли працівник поліції може перевірити документи у військовий час