Вищий господарський суд України (далі - ВХСУ) у своєму інформаційному листі № 01-08/140 від 15 березня 2010 року роз'яснив, як слід поступати судам у разі зловживання сторонами своїми процесуальними правами при розгляді справи.
Проблема зловживання досить гостра, що, власне, підтверджується наявністю листа на цю тему і, не можна не погодитися з ВХСУ, що порушує ст. 6 Конвенцій про захист прав людини і основних свобод 1950 року. Проте вирішення цієї проблеми не повинне здійснюватися методами, що не узгоджуються із законом. А до запропонованих ВСХУ механізмів виправлення ситуації, що створилася, є питання…
| ФАБУЛА |
"Розбір відведень" без ХПК
По-перше, ВХСУ пропонує ігнорувати клопотання про відведення суддів. Тобто, незважаючи на зроблену про це заяву в процесі, все-таки продовжувати слухання справи в тому ж засіданні і колишнім складом. Рекомендація не нова і вже висловлювалася в іншому листі - № 01-8/622 від 3 серпня 2007 року, але що надає господарським судам куди більше повноважень, чим відвів їм закон - Господарський процесуальний кодекс.
ВХСУ пропонує поступати так у випадку "відвертого зловживання своїми правами" учасниками судового процесу, не розкриваючи цього поняття. І недаремно, адже закон теж "мовчить" із цього приводу. Критеріїв немає, і цілком зрозуміло, кожному окремо взятому господарському суду доведеться у такому разі виробляти їх для себе самостійно. У якій мірі об'єктивними можуть бути такі критерії, враховуючи, що суд виступає тут арбітром не між сторонами, а між однією із сторін і… самим собою? Мабуть, все ж недаремно ХПК передбачає особливу процедуру відведення судді (ст. 20).
Фактично, якщо суд прийматиме рішення "ігнорувати" клопотання про відведення, він робитиме ні що інше, як вирішувати це питання по суті, але в обхід передбаченої ХПК процедури. ВХСУ вважає необхідним приводити в таких випадках "відповідні мотиви"тобто по суті аргументувати свою точку зору, як і при ухваленні рішень.
Держмито - міра процесуальної дії?
Другим цікавим моментом рекомендацій вищого спеціалізованого суду по розгляду господарських суперечок є пропозиція покладати державне мито на сторону (іншого учасника) процесу, що зловживає своїми процесуальними правами шляхом ненадання або несвоєчасного надання доказів, незалежно від результатів розгляду справи.
У забезпечення правової підтримки своєї оригінальної точки зору ВХСУ посилається на частина 2 ст. 49 ХПК. Але вказана норма не містить і натяку на такий можливий варіант подій. Стаття дійсно передбачає можливість відходу від принципу, при якому платить програвший, з чиєї вини держава витратилася на розгляд суперечки, якої могло і не бути, веди він себе законним чином.
Неправильні дії, що привели до господарської суперечки і порушення процесу розгляду суперечки - абсолютно різні речі |
Але така можливість зв'язується, знову-таки, з "провиною" призвідника суперечки : "якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору". А неправильні дії, що привели до суперечкиі порушення процесу розгляду суперечки - це абсолютно різні речі.
Приватні визначення - для окремих випадків. Не для судового процесу…
З неподанням (несвоєчасною подачею) доказів Суд вищий пропонує нижчестоячим боротися у тому числі і за допомогою винесення приватних визначень ("окремих ухвал"). Цей же метод радиться в пункті 8 інформаційного листа як універсальний для реакції на будь-які інші процесуальні зловживання.
Питання приватних визначень регулюється ст. 90 ХПК. Цей процесуальний інститут відомий ще з радянських часів і є не власне судовими повноваженнями судів, а деякі їх наглядові за своєю суттю функції, спрямовані на підвищення правосвідомості і правопорядку. Вважалося, що така практика сприятиме зменшенню числа можливих судових суперечок, правопорушень і злочинів. Аналогічні по правовій природі функції закріплені за карними судами і за слідчими (прокурорами).
Суть їх полягає в наступному. Суду надається право звернути увагу на порушення законності (і інші недоліки!) в діяльності підприємств, установ, організацій, причому не лише що беруть участь в спорі, але і будь-яких інших. Відповідне визначення спрямовувалося тим, в чию компетенцію входило усунення недоліків. Це, знову-таки, не обов'язково учасники господарського процесу, і взагалі до самого процесу ст. 90 ХПК ніякого відношення не має.
Ця стаття ні в якому разі не може використовуватися як метод процесуальної дії на учасників справи. Як видно із сказаного вище, вона не для цього призначається, є деякий правовий пережиток і до жаданої мети покінчити з процесуальними зловживаннями не приведе. Не приведе хоч би тому, що санкцій за невиконання приписів, вказаних в приватному визначенні суду, закон нині не передбачає ніяких (хоча раніше вони були).
І останнє. Не всяке заявлене відведення - спроба затягнути справу, особливо зважаючи на часті скарги на наші суди і правосуддя в цілому. Не всяке неподання доказів вчасно - умисне зловживання правами, це може бути і наслідком недостатнього знання процесу, неуважності і тому подібне
| ВИСНОВОК |
Чинення правосуддя має бути завжди такою мірою неупередженим, щоб ні у кого не було сумніву в тому, що він є присутнім саме при чиненні правосуддя, а не при спробах розв'язати проблему частого звернення українців в європейські судові інстанції за допомогою надання нормам закону невластивого ним змісту. Для викорінювання проблем потрібні системні реформи в судочинстві.
