Думка: Касаційна інстанція може бути тільки одна

Конституційний Суд України 16 березня цього року оголосив воістину довгождане (слухання у відкритому режимі відбулося 25 червня 2009 р.) рішення у справі № 1-1/2010 (далі- Рішення) за конституційним уявленням 46-и народних депутатів України про офіційне тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "найвищий судовий орган", закріплених в статті 125 Конституцій України і терміну "касаційне оскарження", закріпленого в статті 129 Конституцій України.

Необхідність офіційного тлумачення КСУ вищезгаданих термінів була викликана, в першу чергу, можливістю неоднозначного розуміння і застосування таких термінів в системному зв'язку зі змістом відповідних правових норм. Те, що розуміння і тлумачення понять "Найвищий судовий орган", "найвищий судовий орган" і "касаційне оскарження" дійсно різноманітно і іноді взаємовиключно, виразно продемонстрували учасники конституційного виробництва під час відкритого слухання справи. Тоді йшла дуже жорстка, аргументована, гостра дискусія між учасниками конституційного виробництва - представником суб'єкта на конституційне представлення, Постійним представником ВР України в КСУ, представниками ВСУ, ВХСУ і ВАСУ. А якщо є, принаймні, дві різні позиції в розумінні норм Конституції чи законів України (читаємо статті 93- 94 Закони України "Про Конституційний Суд України"!), те, за визначенням, вищим (і єдиним!) арбітром в такій очній або заочній дискусії є КСУ. І рішення останнього, як відомо, є остаточним і не підлягаючим оскарженню. Саме у зв'язку з попередньою тезою хочу підкреслити, що ніяким чином не збираюся тлумачити, трактувати, пояснювати, "розкладати по поличках" Рішення. Текст Рішення доступний для прочитання і, відповідно, наданий для розуміння. Ще раз звертаю увагу на те, що в конституційному представленні йшлося саме про отримання офіційного тлумачення термінів, а не про визнання тих або інших норм кодексів, законів неконституційними.

Ново-старі повноваження ВСУ

Існуючий порядок касаційного оскарження рішень ВХСУ (так само як і порядок оскарження за винятковими обставинами рішень ВАСУ) не зміниться миттєво. Таким чином, Рішення - це, передусім, інструкція, або, як нині модно говорити, "дорожня карта" для законодавця. А результатом стоїть на порядку денному відповідної законотворчої роботи бачиться, в першу чергу, повне вилучення з переліку повноважень ВСУ прав відносно касаційного (саме касаційного) розгляди скарг на рішення Вищого господарського суду і Вищого адміністративного суду (нагадаю, що згідно частини другої ст. 235 КАСУ перегляд судових рішень за винятковими обставинами є різновидом касаційного виробництва). У Рішенні встановлено, що законом можуть бути передбачені і інші, окрім касаційної, форми оскарження і перегляду рішень судів загальної юрисдикції. Тому можливою і цілком передбачуваною є ситуація, коли законодавець залишить серед повноважень ВСУ перегляд рішень ВАСУ за винятковими обставинами і екстраполює цю модель оскарження рішень вищого спеціалізованого суду також в господарський процес.

Отже, в найближчому часі слід чекати, яким чином це Рішення відгукнеться в законотворчості і як з урахуванням цього рішення законодавець скоректує "правила гри" на дуже грудкуватих нині теренах господарського процесу і адміністративного судочинства. Форма, яку в стінах Верховної Ради придбає осмислення Рішення може бути різноманітною, - це і окремі проекти Законів "Про внесення змін до …"і відповідні правки до другого читання проекту ХПК України, не рівна година, депутати, здійснюючи судову реформу, приймуть деякий фундаментальний пакет кодексів-законів про судочинство і судову систему в цілому. Поки зберігають силу норми статей Розділу ХІІ - 2 ХПК України і Глави ІІІ Розділу IV КАС України у їх нинішній редакції ВСУ по колишньому залишатиметься касаційною інстанцією в господарському процесівиносити в зв'язку з цим законні постанови, а вже прийняті в результаті розгляди касаційних скарг рішення ВСУ зберігатимуть силу.

Останнє слово залишається за законодавцем

Складність і неоднозначність проблеми, якої торкаються поставлені в конституційному представленні питання, підкреслюється також відсутністю єдиної думки із цього приводу і у самих суддів КСУ. Так, на момент закінчення написання цього матеріалу офіційний сайт КСУ опублікував дві окремі думки у справі, висловлені суддями Петром Стецюком і Віктором Шишкиным. І якщо у першого з них в особливій думці викладена точка зору, що різниться з позицією Рішення з питання, фактично, процедури (обгрунтовується непідвідомчість КСУ питань, поставлених в конституційному представленні і, відповідно, доцільність припинення конституційного виробництва), то у другого викладається думка, що базується на строгій аргументації, про занадто вже усеосяжне звуженні повноважень ВСУ).

Не можна не погодиться з тим, що приймаючи вищезгадане Рішення судді КСУ поступили дуже раціонально і зважено (за свого бажання вдумливий читач слова "раціонально і зважено" може замінити на слова "за принципом "і вовки ситі, і вівці цілі""), не знайшовши підстав для застосування частини другої статті 95 Закону України "Про Конституційний Суд України"що надає КСУ (у разі, якщо при тлумаченні Закону України (його окремих положень) було встановлено наявність ознак його невідповідності Конституції України) повноваження в цьому ж виробництві вирішити питання про неконституційність цього закону. Частина другу статті 95 Закону "Про Конституційний Суд України" судді не застосували. Добре це або погано? Вважаю, що це просто чудово, оскільки страшно навіть уявити, в який хаос була б повергнута судова система держави, якби водночасье були визнані невідповідними Конституції України (неконституційними), наприклад, норми статті 47 Закону України "Про судоустрій України"статей Розділу ХІІ - 2 ХПК України і Глави ІІІ Розділу IV КАС України.

Нині у законодавця є досить часу для прийняття новацій, які однозначно і мудро утілять просту тезу - касаційна інстанція може бути тільки одна. Усі зацікавлені суб'єкти, схоже, згодні з думкою КСУ і спокійно чекають того, що скаже (прийме) Верховна Рада. Голова Судової палати у господарських справах ВСУ Валентин Барбара, відповідаючи на питання журналістів про подальшу діяльність найвищого судового органу держави у світлі прийнятого 11 березня 2010 Рішень, випромінював спокій: "Конституційний Суд зовсім не обмежив повноваження Верховного Суду, а просто розставив точки над "і", вказавши на необхідність удосконалення законодавства у сфері судочинства". І, далі: "...треба усім разом - і Верховній Раді, і вищим спеціалізованим судам і Верховному Суду - об'єднати зусилля для приведення чинного законодавства України до європейських стандартів судового захисту прав людини".

Не відкрию Америки, сказавши, що і законодавство України в цілому, і правове регулювання судового процесу зокрема нині від досконалості дуже і дуже далекі. При цьому претендує на статус безсмертною дискусія про те, що краще, стабільне законодавство, або законодавство, яке змінюється і доповнюється, йдучи за тими, що вимагають свого врегулювання розвитком і зміною громадських стосунків. Вважаю можливим вважати захоплюючим і пізнавальним навіть просте осмислене спостереження процесів мінливості і динаміки розвитку українського законодавства - ця теза чудово ілюструється кількістю копій, які вже зламані і ще будуть зламані навколо Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/2010.