Банкрутство боржника як "вирок" поручителеві

Збудження процедури банкрутства і введення відносно боржника мораторію на задоволення вимог кредиторів дає йому можливість відстрочити виплату кредиту і при цьому не страждати від нарахування штрафних санкцій. Але в теж час, початок такої процедури може поставити під серйозний удар кредитних поручителів боржника. Тому дуже важливим є питання про те, чи поширюється мораторій на задоволення вимог кредитів і на поручителів боржника, відповідь на який дав Верховний Суд.

Але спершу розглянемо думки судів усіх інстанцій. Районний суд, розглядаючи справу про стягнення банком заборгованості за кредитним договором з боржника і його поручителів, став на сторону останніх. Пославшись на ч. 4 ст. 12 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом" (далі - Закон про банкрутство)згідно якої одночасно з порушенням справи про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, він повністю відхилив позов банка.

Апеляційний же суд позов частково задовольнив, стягнувши солідарно з боржників і його поручителів інфляцію, три відсотки річних, відсотки, заборгованість по відсотках, пеню і штраф.

Переглянувши цю справу в касаційному порядку, ВСУ визначивщо після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, стягати інфляцію і три відсотки річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ГК, не можна, оскільки вони є за своєю природою санкцією за невиконання грошових зобов'язань. А тому вони, так само, як пеня і штраф, не можуть застосовуватися, оскільки згідно ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство упродовж дії мораторію застосування санкцій за невиконання грошових зобов'язань не відбувається.

Правда, із затвердженням ВСУ про те, що інфляція і три відсотки річних є санкціями, згодні далеко не усі суди і не усі юристи (див. "Думки теоретиків і практиків"). Так, на думку ВХСУінфляцію і три відсотки річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань і у зв'язку з цим відносити до санкцій в розумінні ст. 12 Закону про банкрутство. Вони є частиною грошового зобов'язання і відносяться до категорії основного боргу (детальніше про позицію ВХСУ см в матеріалі "Не нарікайте на інфляцію"!).

Втім, як би не йшла ситуація з трьома відсотками річних і інфляцією (хоча, від їх правової природи залежить можливість їх нарахування під час дії мораторію), стягати їх з банкрота кредитор не має права. Адже навіть якщо вони належать до основної суми боргу (як і відсотки за користування кредитом), то все одно на них поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредитора.

Набагато важливіше являється рішення ВСУ про те, що мораторій на задоволення вимог кредитів не поширюється на поручителів боржника. Отже, кредитор може звернутися за стягненням боргу до поручителів боржника, які згідно ст. 554 ГК солідарно відповідають по зобов'язаннях боржника, якщо іншого не встановлено договором або законом. Поручителі зобов'язані сплатити повну суму боргу, відсотки, неустойку і відшкодувати збитки. Після цієї сплати до них перейдуть права і обов'язки кредитора, згідно ст. 556 ГКі вони зможуть вимагати погашення боргу вже безпосередньо у боржника.

Незахищеність поручителів від претензій кредиторів боржника, відносно якого збуджено процедуру банкрутства до його поручителів підтверджує не лише розглянуте рішення ВСУ, але і останні судові рішення ВХСУ у схожих справах (см, наприклад, постанова ВХСУ від 22.01.2009 № 16/103-3/72; постанова ВХСУ від 12.10.2006 № 5/136/06). Хоча в доки не відкликаному листі від 19.03.2002 № 01-8/307 ВХСУ стверджував, що мораторій на задоволення вимог кредиторів, у тому числі, припиняє виконання зобов'язань боржника його поручителемгарантом, страховиком і інш.

Отже, поспішати із сплатою боргу за боржника поручителя не наслідує. Спочатку слід проаналізувати умови договору поручительства і визначити, чи немає в нім обставин, які б звільнили поручителя від виконання своїх обов'язків або зменшили б їх (детальніше про цей см в матеріалі "Віддавати борги неприємно. Особливо чужі"). А там, дивишся, або боржника ліквідовують (про наслідки такої ліквідації см "Думки теоретиків і практиків"), або судова практика знову зміниться.

З приводу суті інфляції і трьох відсотків річних автори Науково-практичного коментаря до ст. 229 ХКУ відмічають наступне: "Вважаємо обгрунтованою позицію тихий господарських судів України, які розглядають як підставу для відшкодування інфляційних та річних, нарахованих на торбу боргу згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, посилаючись на ті, що це є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, що не булі своєчасно сплачені боржником; тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не розцінюють як заходь відповідальності за порушення зобов'язань і не відносять їх до санкцій".

Партнер Юридичної компанії "Ейдиком" Діана Антохина має дещо іншу думку: "На практиці у переважної більшості випадків як ВГСУ (постанова від 14.11.2007 р. у справі № 8/357-06 та від 05.02.2008 р. у справі № Б14/040-07) так і ВСУ (постанова від 16.05.2006 р. у справі № 10/557-26/155) висловлюють правову позицію, що право кредитора на вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнових прав та інтересусуть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Я підтримую таку правову позицію адже абсолютно логічно, що інфляційні нарахування лише фактично корегують торбу боргу у часі відповідно до інфляційних процесів, що відбулися за годину прострочення боржником виконання копійчаного зобов'язання, а три відсотки річних саме компенсують кредиторові користування його грошовими коштами. Хоча з останніми дещо складніше, оскільки таку компенсацію (плату) можна розглядати і як торбу, якові кредитор, наприклад, міг би отримати, якщо б кошти (заборгованість) знаходились у нього в обороті за період прострочення, що більш схоже на упущену вигоду, а надання, як вбачається із ч.2 ст. 625 ЦК України, сторонам права узгоджувати інший розмір процентів вже нагадує узгоджену сторонами відповідальність у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань. А ще і назва регулюючої це питання статті - "Відповідальність за порушення копійчаного зобов'язання", наштовхує на припущення, що законодавець відносить їх саме до санкційяк і зазначено в ухвалі Судової палати у цивільних справах ВСУ від 08.07.2009 р. Та і сам ВГСУ до 2009 року вважав 3% річних саме неустойкою (п. 10 листа ВГСУ "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів")".

Т"

Також, Діана Антохина розповіла про наслідки ліквідації боржника для поручителя: "Слід звернути увагу на тій факт, що кредитор може пред'являти вимоги поручителеві боржника лише до моменту ліквідації останньогоа процесуально - до закриття провадження у справі про банкрутство. Це обумовлено тим, що:

- по-перше, відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними;

- по-друге, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

А це у свою чергу говорити про ті, що у випадку ліквідації боржника зобов'язання кредитора вважається погашеним, що у свою чергу припиняє й поруку у зв'язку з припиненням забезпеченого нею зобов'язання".