Банкротство должника как "приговор" поручителю

Возбуждение процедуры банкротства и введение относительно должника моратория на удовлетворение требований кредиторов дает ему возможность отсрочить выплату кредита и при этом не страдать от начисления штрафных санкций. Но в тоже время, начало такой процедуры может поставить под серьезный удар кредитных поручителей должника. Поэтому очень важным является вопрос о том, распространяется ли мораторий на удовлетворение требований кредитов и на поручителей должника, ответ на который дал Верховный Суд.

Но для начала рассмотрим мнения судов всех инстанций. Районный суд, рассматривая дело о взыскании банком задолженности по кредитному договору с должника и его поручителей, стал на сторону последних. Сославшись на ч. 4 ст. 12 Закона "О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом" (далее - Закон о банкротстве), согласно которой одновременно с возбуждением дела о банкротстве вводится мораторий на удовлетворение требований кредиторов, он полностью отклонил иск банка.

Апелляционный же суд иск частично удовлетворил, взыскав солидарно с должников и его поручителей инфляцию, три процента годовых, проценты, задолженность по процентам, пеню и штраф.

Пересмотрев это дело в кассационном порядке, ВСУ определил, что после введения моратория на удовлетворение требований кредиторов, взыскивать инфляцию и три процента годовых, предусмотренные ч. 2 ст. 625 ГК, нельзя, поскольку они являются по своей природе санкцией за невыполнение денежных обязательств. А потому они, так же, как пеня и штраф, не могут применяться, поскольку согласно ч. 4 ст. 12 Закона о банкротстве на протяжении действия моратория применение санкций за невыполнение денежных обязательств не происходит.

Правда, с утверждением ВСУ о том, что инфляция и три процента годовых являются санкциями, согласны далеко не все суды и не все юристы (см. "Мнения теоретиков и практиков"). Так, по мнению ВХСУ, инфляцию и три процента годовых нельзя расценивать как меры ответственности за нарушение обязательств и в связи с этим относить к санкциям в понимании ст. 12 Закона о банкротстве. Они являются частью денежного обязательства и относятся к категории основного долга (подробнее о позиции ВХСУ см. в материале "Не ПЕНЯйте на инфляцию!").

Впрочем, как бы не обстояла ситуация с тремя процентами годовых и инфляцией (хотя, от их правовой природы зависит возможность их начисления во время действия моратория), взыскивать их с банкрота кредитор не имеет права. Ведь даже если они принадлежат к основной сумме долга (как и проценты за пользование кредитом), то все равно на них распространяется действие моратория на удовлетворение требований кредитора.

Гораздо важнее является решение ВСУ о том, что мораторий на удовлетворение требований кредитов не распространяется на поручителей должника. Следовательно, кредитор может обратиться за взысканием долга к поручителям должника, которые согласно ст. 554 ГК солидарно отвечают по обязательствам должника, если иного не установлено договором или законом. Поручители обязаны уплатить полную сумму долга, проценты, неустойку и возместить убытки. После этой уплаты к ним перейдут права и обязанности кредитора, согласно ст. 556 ГК, и они смогут требовать погашения долга уже непосредственно у должника.

Незащищенность поручителей от претензий кредиторов должника, относительно которого возбуждено процедуру банкротства к его поручителям подтверждает не только рассмотренное решение ВСУ, но и последние судебные решения ВХСУ по схожим делам (см., например, постановление ВХСУ от 22.01.2009 № 16/103-3/72; постановление ВХСУ от 12.10.2006 № 5/136/06). Хотя в пока не отозванном письме от 19.03.2002 № 01-8/307 ВХСУ утверждал, что мораторий на удовлетворение требований кредиторов, в том числе, приостанавливает выполнение обязательств должника его поручителем, гарантом, страховщиком и проч.

Так что, спешить с уплатой долга за должника поручителю не следует. Сначала следует проанализировать условия договора поручительства и определить, нет ли в нем обстоятельств, которые бы освободили поручителя от выполнения своих обязанностей или уменьшили бы их (подробнее об этом см. в материале "Отдавать долги неприятно. Особенно чужие"). А там, глядишь, или должника ликвидируют (о последствиях такой ликвидации см. "Мнения теоретиков и практиков"), или судебная практика снова изменится.

По поводу сущности инфляции и трех процентов годовых авторы Научно-практического комментария к ст. 229 ХКУ отмечают следующее: "Вважаємо обґрунтованою позицію тих господарських судів України, які розглядають як підставу для відшкодування інфляційних та річних, нарахованих на суму боргу згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, посилаючись на те, що це є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником; тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не розцінюють як заходи відповідальності за порушення зобов'язань і не відносять їх до санкцій."

Партнер Юридической компании "Ейдиком" Диана Антохина имеет несколько иное мнение: "На практиці у переважної більшості випадків як ВГСУ (постанова від 14.11.2007 р. у справі № 8/357-06 та від 05.02.2008 р. у справі № Б14/040-07) так і ВСУ (постанова від 16.05.2006 р. у справі № 10/557-26/155) висловлюють правову позицію, що право кредитора на вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнових прав та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Я підтримую таку правову позицію адже абсолютно логічно, що інфляційні нарахування лише фактично корегують суму боргу у часі відповідно до інфляційних процесів, що відбулися за час прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, а три відсотки річних саме компенсують кредиторові користування його грошовими коштами. Хоча з останніми дещо складніше, оскільки таку компенсацію (плату) можна розглядати і як суму, яку кредитор, наприклад, міг би отримати, якщо б кошти (заборгованість) знаходились у нього в обороті за період прострочення, що більш схоже на упущену вигоду, а надання, як вбачається із ч.2 ст. 625 ЦК України, сторонам права узгоджувати інший розмір процентів вже нагадує узгоджену сторонами відповідальність у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань. А ще і назва регулюючої це питання статті - "Відповідальність за порушення грошового зобов'язання", наштовхує на припущення, що законодавець відносить їх саме до санкцій, як і зазначено в ухвалі Судової палати у цивільних справах ВСУ від 08.07.2009 р. Та і сам ВГСУ до 2009 року вважав 3% річних саме неустойкою (п. 10 листа ВГСУ "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів")".

Т"

Также, Диана Антохина рассказала о последствиях ликвидации должника для поручителя: "Слід звернути увагу на той факт, що кредитор може пред'являти вимоги поручителю боржника лише до моменту ліквідації останнього, а процесуально - до закриття провадження у справі про банкрутство. Це обумовлено тим, що:

- по-перше, відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними;

- по-друге, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

А це в свою чергу говорить про те, що у випадку ліквідації боржника зобов'язання кредитора вважається погашеним, що в свою чергу припиняє й поруку у зв'язку з припиненням забезпеченого нею зобов'язання."