Відповідальність за нецільове використання гуманітарної допомоги. Що передбачено новим Законом

Передумови та хід прийняття

24.03.22 в Україні прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо відповідальності за використання гуманітарної допомоги під час дії воєнного стану» (далі - Закон).

У період збройної агресії росії, актуальність вказаних змін важко переоцінити, оскільки до України надсилається безліч гуманітарної допомоги від різних країн світу та приватних організацій як у вигляді предметів та товарів, так і у вигляді коштів, благодійної допомоги та пожертв. І в період воєнного стану, така допомога обов'язково має доходити до адресатів.

Разом з тим, як вказано в пояснювальній записці до проєкту Закону, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період воєнного стану» спрощено процедуру визнання соціально значущих товарів гуманітарною допомогою, перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України, без прийняття відповідних рішень про визнання їх гуманітарною допомогою.

Тим самим, уряд розширив відповідний перелік товарів, які можна віднести до гуманітарної допомоги. У той же час, як зазначено в пояснювальній записці, виявляються численні випадки використання товарів гуманітарної допомоги не за призначенням та з метою отримання прибутку, що фактично і стало причиною запровадження кримінальної відповідальності за такі дії. Це ж стало і причиною відповідних змін до Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до яких розслідування вказаного злочину віднесено до компетенції Служби безпеки України.

Вперше проєкт Закону було зареєстровано 13.03.22 року, однак кінцева редакція, яка була прийнята Верховною Радою України та направлена Президенту на підпис, відрізняється від первинної.

Це добре можна прослідкувати на прикладі висновків Комітету з питань правоохоронної діяльності.

Відповідно до проекту Закону та висновку Комітету від 14.03.22 відповідальність за використання гуманітарної допомоги, благодійних пожертв та безоплатної допомоги не за цільовим призначенням або з метою отримання прибутку починалась, якщо загальна вартість товарів та допомоги перевищувала тисячу неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Вказане використання встановлювалось як значний розмір.

Частини друга встановлювала відповідальність за використання товарів і коштів у великому розмірі, частина третя - в особливо великому. Вказане відповідало трьом та п'яти тисячам неоподаткованих мінімумів доходів громадян відповідно.

Враховуючи розмір неоподаткованого мінімуму в 2022 році, відповідальність мала наступати починаючи з 1 240 500 гривень.

Однак, очевидно, що розмір такого збитку є доволі значним, щоб притягнути особу до відповідальності саме за новою статтею, а в умовах сьогодення гуманітарна допомога є надто важливою для певних верств та категорій населення.

Тому, вже на наступному засіданні Комітету 22.03.22 було прийнято рішення про зменшення вдвічі суми збитків з яких наступає кримінальна відповідальність за вказаний злочин до п'ятисот неоподаткованих мінімумів. Також, до тисячі і трьох тисяч неоподаткованих мінімумів було змінено розмір збитків за частинами другою та третьою відповідно.

Однак, розмір збитків в 620 тис. грн за частиною першою, також, на думку комітету виявився завеликим, через що 23.03.22 вказаний розмір було зменшено до 434 175 гривень, що відповідно становило триста п'ятдесят неоподаткованих мінімумів.

Разом зі зменшенням розміру збитків, законодавець зменшив і відповідальність.

Так, якщо на початку проєктом Закону відповідальність починалась з одного року позбавлення волі до трьох років з конфіскацією майна або без такого, фінальний варіант законопроекту за дії по частині першій передбачав відповідальність, що починається зі штрафу в тисячу неоподаткованих мінімумів (34 тис. грн.) та навіть не передбачав позбавлення волі.

Звісно, можна зауважити, що розмір збитків значно зменшився порівняно з першою редакцією законопроекту, однак цінність тих правовідносин, що захищає Закон, а також соціальна значущість та, відповідно, соціальна шкода від вчинення протиправних дій нікуди не зникла, а тому і відповідальність не можна вважати співрозмірною, особливо враховуючи воєнний стан в державі.

Що передбачено новою нормою КК України

Відповідно до картки законопроекту №7146 станом на 25.03.22 документ було передано на підпис Президенту України, і фінального тексту Закону досі не опубліковано.

Загалом, більшість інформаційних ресурсів та юридичних порталів приводили різні версії Закону та вказували на те, що відповідальність за вказаний злочин може бути до десяти або навіть дванадцяти років. Такі висновки робились на підставі найпершого проекту Закону, який був запропонований до розгляду комітетами ще 13.03.22. Однак, як приведено вище, Комітет з питань правоохоронної діяльності неодноразово вносив зміни.

Про остаточний варіант, прийнятий Верховною Радою України, можна зробити висновок з офіційного повідомлення інформаційного управління ВРУ від 24.03.22, відповідно до якого «Законом запроваджено кримінальну відповідальність за нецільове використання гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги з такими можливими санкціями: штраф до 51 тис. грн. або виправні роботи до 2 років або обмеження волі до 4 років, а вчинені в особливо великому розмірі або під час воєнного/надзвичайного стану - до 7 років ув'язнення з конфіскацією майна».

У проєкті Закону від 13.03.22 такі міри покарання були відсутні взагалі, а тому можна зробити висновок, що Верховною Радою України прийнято Закон, який відповідає тексту, узгодженому Комітетом з правоохоронної діяльності 22.03.22 або найімовірніше 23.03.22.

У цілому зазначені тексти відрізняються лише розміром значних, великих та особливо великих збитків. Однак, в будь-якому разі, в остаточному тексті Закону можна буде пересвідчитись лише після його офіційної публікації.

Відповідно до вказаного, можна стверджувати, що Кримінальний кодекс України доповнено статтею 201-2 «Незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги» наступного змісту:

1. Продаж товарів (предметів) гуманітарної допомоги або використання благодійних пожертв, безоплатної допомоги або укладання інших правочинів щодо розпорядження таким майном, з метою отримання прибутку, вчинене у значному розмірі, -

караються штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або у великому розмірі, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі, або під час надзвичайного або воєнного стану, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Якщо порівнювати із тим варіантом Закону, що пропонувався на самому початку, видно, що окрім покарання та розміру збитків дещо змінилась і диспозиція статті та замість «використання гуманітарної допомоги не за цільовим призначенням» тепер маємо «продаж товарів гуманітарної допомоги та вчинення інших правочинів».

Вбачається, що законодавець дещо звузив обсяг діянь які можуть підпадати під диспозицію статті але це не єдине питання, що виникає при аналізі нової статті КК України.

Аналіз статті 201-2 КК України

Законом пропонується притягнення до відповідальності за продаж товарів (предметів) гуманітарної допомоги.

Відповідно до положень Закону України «Про гуманітарну допомогу», а саме ст.1, в сфері відносин отримання та передачі такої допомоги є три кола суб'єктів:

- донори (іноземні, вітчизняні) - юридичні та фізичні особи які надають допомогу;

- отримувачі гуманітарної допомоги - такі юридичні особи, яких зареєстровано в установленому Кабінетом Міністрів України порядку в Єдиному реєстрі отримувачів гуманітарної допомоги: благодійні, громадські, юридичні організації, тощо;

- набувачі гуманітарної допомоги - фізичні та юридичні особи, які її потребують і яким вона безпосередньо надається.

Аналізуючи вказані кола суб'єктів, постає питання, хто є суб'єктом злочину за ст.201-2 КК України.

Очевидно, що це не може бути набувач допомоги, оскільки такі особи є кінцевими «споживачами» та на власний розсуд розпоряджаються вже отриманою допомогою. Також, це не можуть бути і донори, оскільки тільки вони вирішують як, коли і на яких умовах надавати гуманітарну допомогу.

Цілком логічним припустити, що саме отримувачі гуманітарної допомоги є тим суб'єктом, що має відповідати за зазначеною статтею.

Однак, проблема полягає в тому, що отримувачами відповідно до ЗУ «Про гуманітарну допомогу» можуть бути тільки юридичні особи.

У той же час, відповідно до ст.18 КК України, суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці з якого наступає кримінальна відповідальність.

Таким чином, не зовсім зрозуміло, хто має відповідати за реалізацію гуманітарної допомоги з метою збагачення.

Варто звернути увагу, що законодавцем охоплено диспозицією статті випадок реалізації гуманітарної допомоги з метою отримання прибутку. Однак, не має жодних змін до діючого законодавства, які б описували випадки коли гуманітарна допомога просто знищується чи відбувається її розтрата без відповідної мети збагачення чи отримання прибутку у період воєнного стану. Більше того, така діяльність носить особливо значну суспільну небезпеку, можливо навіть більшу ніж при продажі гуманітарної допомоги.

Також не дуже зрозумілою є кваліфікаційна ознака, що полягає у прийнятому законодавцем розмірі збитків з якого наступає кримінальна відповідальність за протиправне діяння.

Зокрема, якщо розглянути картку законопроекту, в жодному супровідному документі, будь то пояснювальна записка чи висновок Комітету з правоохоронної діяльності, не зазначено критерій, чому відповідальність починається із суми 434 175 (350 неоподаткованих мінімумів доходів громадян).

В той же час, в разі якщо сума буде меншою, як саме правоохоронцям варто кваліфікувати вказане діяння. З одного боку, при недостатності суми реалізованих гуманітарних товарів, такі дії можуть бути кваліфіковані як замах на вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.201-2 КК України.

З іншого боку, таке діяння при недостатності суми збитків, може охоплюватись іншим складом злочину, а саме ст.190 КК України із відповідною частиною, в залежності від суми збитків.

Ще однією практичної проблемою може стати процес внесення відомостей за ст.201-2 КК України до ЄРДР. Суть в тому, що предмети гуманітарної допомоги можуть бути реалізовані не одразу на суму більше 350 неоподаткованих мінімумів, а поступово. В разі поступової реалізації, дії охоплюватимуться єдиним умислом на реалізацію, наприклад, певної категорії товару на суму більше 350 неоподаткованих мінімумів. В такому разі, це буде продовжуваним злочином і може бути кваліфікований за ст.201-2 КК України.

Інакше, правопорушення можна розглядати та кваліфікувати за іншою статтею, наприклад, ст.190 КК України, а кожен наступний епізод буде кваліфікуватись також за ст.190 КК України, однак вже з урахуванням ознаку повторності.

При цьому, на практиці може виникнути декілька питань щодо розслідування такого діяння.

По перше, чи варто при перевищенні суми в 350 неоподаткованих мінімумів доходів громадян об'єднувати злочини з ознаками повторності та перекваліфіковувати на ст.201-2 КК України. По друге, хто має вказаний злочин розслідувати, оскільки підслідність щодо ст.201-2 КК України визначена за Службою безпеки України. В той же час, підслідність майнових злочинів (в тому числі згадуваної ст.190 КК) належить поліції.

Ще однією неузгодженістю, на яку звертають увагу деякі правники є питання щодо санкцій, запропонованих ч.2,3 ст.201-2 КК України. Зокрема, Законом пропонується застосовувати позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. З першого погляду, така заборона виглядає цілком логічною, оскільки однією з ознак ч.2 та ч.3 статті, є вчинення протиправного діяння службовою особою або особою з використанням службового становища.

Однак, відповідно до ч.2,3 ст.201-2 КК України, службові особи не єдині суб'єкти, дії яких можуть бути кваліфіковані за вказаними частинами статті. Враховуючи, що санкції другої та третьої частин мають безальтернативний характер застосування позбавлення відповідного права, в майбутньому може мати місце ситуація коли суд вимушено буде застосовувати до особи, яка не займала жодного службового становища та не використовувала такого, позбавлення відповідного права. При цьому, виховна мета такої заборони буде втрачена. Таким чином, в санкціях ч.2,4 ст.201-2 КК України варто було б передбачити можливість застосування позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю або без такого.

Таким чином, не зважаючи на те, що прийнятий Закон є доволі доречним та відповідає вимогам сьогоднішньої ситуації, деякі його положення потребують вдосконалення для того, щоб в подальшому уникнути як теоретичних неточностей, так і практичних непорозумінь.

Володимир Фурман,

адвокат Legal House