Кредитор vs боржник: війна на два фронти

З початком кризи число українців, яких з тих або інших причин можна назвати боржниками, ймовірно, зросло у декілька разів. Багато хто потрапив в залежність до фінансових структур, що мають незрівнянно великі можливості відстоювати свої інтереси. При цьому ті ж банки не гидують звістці "бойові дії" проти своїх боржників по декількох напрямах. Про один з таких випадків розповіли учасники форуму ЛІГАБізнесІнформ .

Коли чим більше - тим гірше

У країнах, де ринкові стосунки перебувають у зародку, дуже часто черговий проблемний кредит набуває для банку ознак своєрідної головоломки. З одного боку, іпотека повинна усунути негативні наслідки неповернення клієнтами позичених грошей, проте, з іншої - в умовах кризи (падіння цін на нерухомість) навіть продаж закладеного майна боржника не зможе покрити його борг (з урахуванням відсотків і штрафних санкцій) перед фінустановою.

Природно, в такій ситуації банки шукатимуть найбільш ефективні способи захисту своїх інтересів. І частенько частина їх стратегії виглядає таким чином: з метою оперативного відкриття старанного виробництва забезпечується здійснення нотаріусом старанному напису (приміром, відносно предмета іпотеки); крім того, подається позовна заява про стягнення усієї заборгованості або її частини. При цьому у разі повного успіху таких заходів старанна служба стикається з двома старанними документами по одному і тому ж боргу. Чи законна така практика війни на два фронти? Спробуємо розібратися.

Безумовно, на відміну від судового наказу процедура отримання старанного напису відбувається набагато швидше. Приміром, для отримання наказу суду необхідно пройти процедуру позовного виробництва, яка може тягнутися декілька місяців. Отримати ж старанний напис на документах можна впродовж декількох днів. З цієї точки зору вибір кредитора на користь послуг нотаріуса цілком закономірний.

Проте стягувачам слід враховувати і те, що старанний напис може бути здійснений лише у тому випадку, коли представлені документи підтверджують безперечність заборгованості і за умови, що з дня виникнення права вимоги пройшло (приміром, у відносинах між підприємствами, установами і організаціями) не більше за один рік (ст. 88 Закону України "Про нотаріат"). У свою чергу, як пояснює ВХСУза наявності спірних взаємин, а також у разі закінчення зазначеного річного терміну справа підлягає розгляду в господарському суді. Поділа, пов'язані з відмовою нотаріуса від здійснення старанного напису або з оскарженням такого напису, підвідомчі загальним судам.

Тобто нотаріус має право зробити старанний напис тільки у разі безперечності вимог стягувача : коли представлені документи не залишають ніяких обгрунтованих сумнівів в існуванні і розмірі боргу. Інакше нотаріус зобов'язаний відмовити в здійсненні старанного напису. Приведені положення законодавства також обгрунтовують правильність іншого виводу : старанний напис неможливо зробитиякщо вимоги відносно відповідних боргових зобов'язань є предметом позову, прийнятого судом до виробництва.

Як бачимо, здавалося б, цілком рівноправні способи захисту громадянських прав насправді не завжди можуть використовуватися одночасно. Правда, в нашому випадку залежність якраз не обопільна: можливість здійснення старанного напису безпосередньо залежить від реалізації права на судовий захист. Зворотного ж зв'язку не існує.

Так, судді Вищого господарського суду переконаніщо звернення стягнення на закладене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя. Тому поділа по спорах, пов'язаних з невиконанням боржником (заставником) забезпеченого запорукою зобов'язання (наприклад, по позовах про стягнення відповідних засобів з боржника, поручителя або гаранта) мають бути розглянуті по суті незалежно від того, чи реалізував кредитор (заставодержатель) це право. З такою думкою складно не погодитися, виходячи, приміром, з положень ст. 124 Основні Закони чи ст. 15 ГК. Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд, нагадуючищо здійснення обличчям свого права на судовий захист не може ставитися в залежність від використання ним інших засобів правового захисту, до яких відноситься, зокрема, захист громадянських прав нотаріусом шляхом здійснення старанного напису на борговому документі.

Важливий часовий чинник

Таким чином, критерієм для реалізації права на захист громадянських прав нотаріусом, зокрема, шляхом здійснення старанного напису в справах по спорах, пов'язаних з невиконанням боржником забезпеченого запорукою зобов'язання, являється часовий чинник. Іншими словами здійснення старанного напису можливе лише до відкриття відповідного судочинства.

Українські суди, як правило, мотивують свої рішення у подібних справах вже згаданими положеннями ст. 88 Закону України "Про нотаріат", згідно якої нотаріус здійснює старанні написи, якщо представлені документи підтверджують безперечність заборгованості або іншій відповідальності боржника перед стягувачем і за умови, що з дня виникнення права вимоги пройшло не більше трьох роківа у відносинах між підприємствами, установами і організаціями - не більше за один рік. Крім того, ч. 2 п. 284 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України визначено, що заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безперечною і не вимагає додаткового доведення у випадках, якщо представлені для здійснення старанного напису документи передбачені Переліком документів, по яких стягнення заборгованості робиться у безперечному порядку. Згідно п. 1 цього Переліку для отримання старанного напису подаються документи, що підтверджують безперечність заборгованості боржника і встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Наприкінці варто відмітити, що нині у кредиторів можуть виникнути також проблеми із здійсненням старанного напису нотаріусів про звернення стягнення на предмет запоруки, якою є рухоме майно. Частина нотаріусів відмовляється здійснювати старанний напис на договорах застави рухомого майна, посилаючись на ст. 26 Закону України "Про захист прав кредиторів і реєстрації обтяжень"а також на постанова ВХСУ від 14.03.2008. Річ у тому, що нормами вказаного Закону не передбачено звернення стягнення на закладене майно шляхом здійснення нотаріусом старанного напису, оскільки таке звернення може бути здійснене лише на підставі рішення суду. В цьому випадку старанний напис нотаріуса як спосіб захисту прав, ймовірно, буде неефективний.

На завершення можна погодитися з думкою одного з учасників форуму, який і дав привід для написання цієї статті. Насправді, у більшості випадків банки звертаються до суду не тому, що виникла суперечка, а тільки для того, щоб отримати старанний документ. Закон України "Про старанне виробництво" містить вичерпний перелік старанних документів, без отримання яких неможливо законним шляхом, за допомогою держави в особі старанної служби, стягнути борг. І в цьому переліку відсутній, приміром, такий документ, як договір, що підтверджує наявність грошових зобов'язань. Можна припустити, що якби кредитори мали такі можливості, то, швидше за все, їм би не довелося звертатися до суду. Отже, лише незначну частину справ по стягненню заборгованості по кредитних зобов'язаннях насправді можна назвати спірними. Інакше боржник, якщо він вважає, що кредитор незаконно вимагає за допомогою старанної служби погашення заборгованості, мав би право і можливість оскаржити в суді законність відкриття старанного виробництва і в судовому порядку доводити спірність вимог кредитора. Можливо, такі нововведення нарешті розвантажили б вітчизняні суди від сотень однорідних справ, полегшивши життя не лише кредиторів, але і їх боржників.