Компанії-виробники все частіше використовують дозволені СОТ заходи торговельного захисту (обмежувальні заходи) як для вирівнювання торговельного балансу і відновлення рівних конкурентних умов, так і для обмеження конкуренції на певному ринку. Цей тренд вже набрав в Україні популярності, слідуючи хвилі світового протекціонізму, пов'язаної із глобальною економічною кризою, викликаною негативними наслідками пандемії.
Будь-які обмежувальні заходи, звичайно, негативно впливають на іноземних виробників і імпортерів. Хоча іноді бувають ситуації, коли і національний товаровиробник (заявник) залишається незадоволеним як рішенням національного компетентного органу про запровадження вказаних заходів (низький рівень Заходів тощо), так і рішенням про відмову в їх застосуванні.
В цих випадках вказані особи не позбавлені права звернутися до суду, оскаржуючи рішення та/або дії/бездіяльність національного компетентного органу - Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі ("Комісія").
На сьогодні українські суди напрацювали певну практику розгляду таких справ, і за її загальним аналізом можна стверджувати, що: (і) суди притримуються досить консервативного підходу при вирішенні даної категорії справ - обмежуючись формальною оцінкою дій/рішень з точки зору дотримання процедури їх винесення, (іі) рівень доказування істотних та/або процедурних порушень і їх вплив на права і інтереси позивача є високим, і (ііі) навіть якщо і буде визнано, що національний компетентний орган діяв не у спосіб і у порядок, встановлений законом - суди все ж наголошують на адміністративній дискреції національного компетентного органу, у більшості випадків намагаються обмежитися констатацією факту незаконності такого рішення/дії, та залишаючи без задоволення вимогу щодо зобов'язання постановити рішення/вчинити дії певного змісту.
Все це вимагає розробки і реалізації все більш складної і комплексної судової стратегії для бізнесу, який вирішив таким чином захищати свої права і законні інтереси, а тому розглянемо ключові питання для її успішної реалізації.
Предмет спору
Предметом спору найчастіші виступають: 1) дії/бездіяльність органу, який проводить торговельні розслідування - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України ("Міністерство") , 2) рішення Комісії, яким застосовуються обмежувальні заходи (відмова у їх застосуванні).
Предмет адміністративного позову
Предметом найчастіше виступають позовні вимоги щодо: 1) визнання дій/бездіяльності Міністерства протиправною, 2) визнання нечинним і скасування рішення Комісії про застосування обмежувальних заходів/відмову у їх застосуванні.
Але зустрічаються позовні вимоги щодо зобов'язання вчинити дії/прийняти рішення, зокрема:
1) зобов'язати Міністерство вчинити певні дії,
2) зобов'язати Комісію прийняти рішення про застосування обмежувальних заходів,
3) зобов'язати Комісію прийняти рішення про припинення розслідування стосовно конкретного суб'єкта господарювання як виробника та експортера певного товару без застосування обмежувальних заходів,
4) зобов'язати Комісію прийняти рішення та встановити, що суб'єкт господарювання не може бути суб`єктом переглядів заходів щодо імпорту в Україну товару (проміжних чи у зв`язку із закінченням строку їх застосування).
Наприклад, у справі № 640/16665/20 за позовом ПрАТ "АЗОТ" до Комісії і Міністерства, за участю третіх осіб - позовні вимоги включають у себе майже повний спектр доступних позивачу способів захисту його прав і законних інтересів: визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення.
Також у справі № 640/110/20 за позовом ВАТ "Молдавський металургійний завод" до Комісії і Міністерства позовними вимогами є - визнання протиправними дій Міністерства, визнання протиправними і скасування рішення Комісії, зобов'язання Комісії прийняти рішення та встановити.
І ось тут пропонуємо зупинитися більш детально - оскільки задоволення таких позовних вимог у повному обсязі вимагатиме від суду детального обґрунтування щодо: (1) чому саме вказані позовні вимоги про зобов'язання вчинити дію / прийняти рішення якнайкраще захистять/відновлять порушені права і законні інтереси позивача, (2) межі втручання суду в адміністративну дискрецію іншого органу влади (просте зобов'язання вчинити дію / прийняти рішення на підставі вже визнаних протиправними дій/рішень (залишаючи органу влади простір для реалізації його адміністративної дискреції) - чи із вказуванням яку саме дію чи яке саме рішення має прийняти орган влади як відповідач), та (3) якими доказами обґрунтовується задоволення таких позовних вимог.
Юрисдикція
Стаття 13 Угоди про застосування статті VI Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року встановлює, що:
"Кожний член СОТ, внутрішнє законодавство якого містить положення про антидемпінгові заходи, повинен мати судові, арбітражні чи адміністративні трибунали або процедури для, inter alia, оперативного перегляду адміністративних дій, що мають стосунок до остаточних визначень та переглядів визначень… Такі трибунали або процедури повинні бути незалежними від органів влади, відповідальних за відповідне визначення або перегляд".
|
Євген Дядюк |
Законодавство України також містить положення про можливість судового контролю дій/рішень Комісії і Міністерства як органів влади у сфері торговельних розслідувань - від прямих норм Конституції України (ч. 2 ст. 124) і Кодексу України про адміністративне судочинство (ст. ст. 2 і 5), і до норми статті 31 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ("Закон про ЗЕД"), яка прямо передбачає можливість судового оскарження Заходів у судовому порядку.
Отже, враховуючи (1) публічно-правовий характер правовідносин щодо проведення розслідувань і застосування заходів (реалізація Міністерством і Комісією власних адміністративно-владних повноважень), (2) предмет спору, та (3) суб'єктний склад його учасників - всі судові позови, які стосуються сфери обмежувальних заходів і торгового захисту розглядає Окружний адміністративний суд міста Києва як суд адміністративної юрисдикції першої інстанції.
Дискреція суду
Не зважаючи на те, що законодавство України не містить визначення поняття "дискреція", однак якщо проаналізувати численну судову практику, то можна зробити висновок, що суди досить часто посилаються на Додаток до Рекомендації № Р(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи, в якому визначено поняття "дискреційне повноваження" - повноваження, що його адміністративний орган влади, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду. Тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за певних обставин.
На сьогодні питання змісту (меж) правової перевірки судами адміністративних актів, виданих у межах дискреції органами влади, залишається дискусійним не лише серед науковців, але й серед суддів, оскільки чітких меж втручання суду у розсуд суб'єкта владних повноважень нормативні акти, в тому числі Кодекс адміністративного судочинства України, не установлюють, і ці межі визначаються судом самостійно.
Аналізуючи цю тему, варто окремо розглянути можливість суддівського контролю на стадіях: (1) проведення розслідування, (2) перегляду результатів розслідування.
(1) Ймовірно, що учасники розслідування можуть зіткнутися із процедурними порушеннями при його проведенні.
Отже, чи може суд в процесі розслідування визнати неправомірною відмову Міністерства у: (і) прийнятті доказів, (іі) застосуванні того чи іншого підходу/формули/методу, або (ііі) непроведенні тієї чи іншої процедури, та при вирішення спору - відповідно зобов'язати орган влади: (і) прийняти, (іі) застосувати, і (ііі) провести.
Українська судова практика вимагає, що при оскарженні рішення/дії, окрім безпосередньо процедурного порушення, має бути додатково доведений факт порушення цим прав і інтересів особи. Однак цей зв'язок між процедурним порушенням (яке може бути розцінено як певна дискреція органу влади, наприклад, прийняти чи не прийняти певний доказ) і порушенням прав особи - може бути складно встановити, оскільки при триваючому розслідуванні не є зрозумілим, яким буде його результат саме для цієї особи.
Отже, при триваючому розслідуванні застосовувати судовий контроль за дискрецією Міністерства та/або Комісії вкрай важко, оскільки достеменно невідомий результат відповідного розслідування, і яким чином те чи інші процедурне порушення може вплинути на права і законні інтереси особи, яка приймає участь у ньому.
(2) Щодо можливості зобов'язати вчинити дії/прийняти рішення за наслідками судового контролю результатів розслідування - аналіз профільного законодавства, судової практики і європейського досвіду свідчить про те, що повноваження щодо порушення і проведення торгового розслідування, у тому числі щодо оцінювання доказової бази та прийняття відповідного рішення за його наслідками є виключними повноваженнями Комісії.
Отже, вирішення питань про прийняття того чи іншого рішення (вчинення дії) є дискреційним та виключною компетенцією Міністерства і Комісії як органів, які уповноважені здійснювати дії/приймати рішення, передбачені ч. 4 ст. 9 Закону про ЗЕД і ч. 6 ст. 5 Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту".
З огляду на наведене, а також враховуючи, що вирішення питання про відповідність дій Міністерства за результатами розслідування покладається саме на Комісію, і жоден інший суб`єкт чи орган не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, суди у більшості справ приходять до висновків про відсутність підстав для зобов`язання органу влади діяти у певний спосіб при вирішенні означених питань, що фактично унеможливлює задоволення позову в цій частині.
При цьому, з огляду на приписи ст.ст. 5 і 245 КАС України, суди приходять до висновку, що визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення Комісії є необхідним, достатнім та ефективним способом відновлення порушених прав позивача.
Проти питання залишається відкритим - чи може/зобов'язана Комісія прийняти нове рішення замість скасованого (Міністерство - вчинити дії), а якщо може - то якого змісту і коли.
Отже, у випадку, якщо суб'єкт господарювання все ж наполягатиме на зобов'язанні Комісії прийняти рішення певного змісту (Міністерства - вчинити визначені дії), то обставинами, які підлягають оцінці і доведенню для задоволення вказаної позовної вимоги, на наш погляд, є:
(i) адміністративно-правовий статус відповідача і його повноваження,
(ii) чи прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд,
(iii) чи були виконані всі умови для їх прийняття/вчинення,
(iv) позиція відповідача у розслідуванні (його попередні дії),
(v) статус і позиція позивача у розслідуванні, та інші обставини.
Європейський досвід
Найпоширенішим способом правового захисту у сфері торгових розслідувань є позов до суду із проханням скасувати Регламент, яким Європейська Комісія (орган, уповноважений проводити відповідні розслідування, "ЄК") застосовує заходи торговельного захисту відповідно до статті 263 Договору про функціонування Європейського Союзу ("ДФЄС").
Зазвичай, компанії для оскарження відповідного Регламенту вказують чотири підстави:
1) відсутність компетенції;
2) порушення основної процесуальної вимоги;
3) порушення Договору або будь-якої норми права, що стосується його застосування; або
4) зловживання повноваженнями
У той же час суди ЄС, які розглядають справи у сфері торговельного захисту, є більш гнучкими при перегляді оскаржуваних рішень ЄК, самостійно застосовуючи певні процедурні норми та встановлюючи обставини і взаємозв'язки, і є більш вільними у формулюванні остаточного рішення.
Як приклад, можна привести рішення у справі Hubei Xinyegang Special Tube Co Ltd проти ЄК від 24.09.2019 року (Суд загальної юрисдикції, справа T-500/17).
Hubei Ltd вимагало скасування Регламенту Комісії 2017/804 від 11 травня 2017 року, яким було встановлено остаточне антидемпінгове мито щодо імпорту деяких безшовних труб та труб із заліза (крім чавуну) або сталі (крім нержавіючої сталі), кругового перерізу із зовнішнім діаметром понад 406,4 мм, що походить з Китайської Народної Республіки. Антидемпінгове мито для товару, що виробляється Hubei Ltd, становить 54,9%.
Hubei Ltd заявляло про порушення встановлення ЄК оцінки шкоди та встановлення причинно-наслідкового зв'язку, та обґрунтовувало, що:
1) метод розрахунку "підрізання" ціни, застосований ЄК не відповідає закону;
2) аналіз причинно-наслідкового зв'язку ЄК є помилковим, оскільки він базується на помилковому розрахунку заниження ціни.
Суд загальної юрисдикції підтримав певні вимоги Hubei Ltd та скасував Регламент Комісії 2017/804 від 11 травня 2017 року - за такого обґрунтування:
1) суд відхилив аргумент Hubei Ltd про те, що ЄК повинна була розрахувати "підрізання" ціни за чотири роки, що враховуються для оцінки шкоди. Суд підтвердив, що обчислення "підрізання" ціни лише за розглянутий період, тобто той самий період, який використовувався для обчислення демпінгової маржі, було на розсуд ЄК.
2) суд погодився з Hubei Ltd у тому, що ЄК мала врахувати три сегменти ринку під час своєї оцінки. На думку Суду, ЄК не взяла до уваги всі дані, наявні для аналізу "підрізання" цін та впливу демпінгового імпорту на ціни на ринку ЄС на подібний товар, тим самим порушивши статті 3 (2) та (3) Основного антидемпінгового регламенту;
3) суд встановив те, що, оскільки ЄК не врахувала всю інформацію, яка була у її розпорядженні, при оцінці шкоди, висновок про причинно-наслідковий зв'язок між демпінговим імпортом та шкодою також базувався на неповному наборі даних.
Висновки: (і) українські суди консервативні у реалізації суддівського контролю за адміністративними рішеннями/актами/діями органів влади у сфері торгового захисту, що виражається у перегляді ними питань права, а не питань фактів у розслідуваннях, (іі) Комісія і Міністерство повинні мати певну дискрецію при виконанні остаточного рішення суду - із обов'язковим дотриманням прав і інтересів особи, на користь якої було постановлене рішення, (iіі) із подальшим формуванням практики розгляду цієї категорії спорів, можна сподіватися, що у майбутньому адміністративний суд не буде обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного органами влади, і вправі буде обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи, а Верховний Суд також зможе окреслити рамки такого суддівського контролю дій/рішень органів влади у сфері торговельного захисту, та (іv) враховуючи вказаний підхід вирішення спорів цієї категорії справ - одним із найбільш оптимальних, водночас - і складним, способом правового захисту є вимога щодо зобов'язання Комісії повторно розглянути питання і прийняти рішення із урахуванням встановлених судом допущених Комісією порушень.
Євген Дядюк,
старший юрист Arzinger,
к. ю. н., адвокат
Читайте також:
Оновлення Цивільного кодексу: Руслан Стефанчук розповів про основні напрямки роботи
Не пропустіть жодної важливої події з адвокатської сфери. Рішення LIGA360: АДВОКАТ НААУ надає доступ до подій ВША НААУ, практичних кейсів, експертної аналітики, сигналізує про зміни в законодавстві й судових рішеннях. Замовте доступ до системи просто зараз і заручіться потужною інформаційною підтримкою НААУ та ЛІГА:ЗАКОН. Якщо ви чинний член НААУ, скористайтеся вільним тестовим доступом до 15 березня.
Спрогнозуйте результат рішення суду з Verdictum PRO. VERDICTUM PRO за допомогою штучного інтелекту проаналізує ваш позов та покаже шанси на успіх у судовому засіданні в першій інстанції, а також відобразить шанси на перемогу в апеляційній та касаційній інстанціях. Таким чином, тепер ви зможете розрахувати вірогідність перемоги вашого клієнта на будь-якому етапі розгляду справи в суді. Детальніше за посиланням.
