У 2020 році неможливо обійти стороною діяльність Конституційного Суду України, який деякими своїми висновками перекреслив сформовану практику судів загальної юрисдикції та викликав масу обурень у суспільстві.
Починаючи з головного, ключові рішення Конституційного Суду України 2020 року стосуються наступного:
1. Скасувати кримінальну відповідальність за недостовірну інформацію у деклараціях публічних осіб та позбавити НАЗК повноважень здійснювати перевірку таких декларацій (Рішення КСУ № 13-р/2020 від 27.10.2020);
2. Виключити з Кримінального кодексу України статтю, за якою суддю може бути притягнуто до відповідальності за постановлення завідомо неправосудного рішення (Рішення КСУ № 7-р/2020 від 11.06.2020);
3. Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу оскарженню не підлягає, а ухвала про відмову в наданні дозволу на затримання з метою приводу може бути оскаржена (Рішення КСУ № 5-р/2020 від 17.03.2020).
Проаналізуємо кожен висновок Конституційного Суду більш детально:
1. Про незаконність контролю за електронним декларуванням та неконституційність кримінальної відповідальності за порушення е-декларування
27 жовтня 2020 року у рішенні № 13-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними:
(1) положення Закону України «Про запобігання корупції» щодо здійснення Національним агентством з питань запобігання корупції контролю, перевірки, зберігання та оприлюднення декларацій суб'єктів декларування, проведення моніторингу способу життя суб'єктів декларування
(2) статтю 366-1 Кримінального кодексу України про встановлення відповідальності за подання завідомо недостовірних відомостей до декларації або умисне неподання такої декларації.
Які мотиви Конституційного Суду?
У пункті 12 рішення № 13-р/2020 від 27.10.2020 вказано: «… за стандартами конституціоналізму та цінностями Конституції України виключається контроль виконавчої гілки влади над судовою гілкою влади».
Судді Конституційного Суду згадують про неконституційність положень Закону України «Про запобігання корупції» лише щодо представників судової гілки влади. Йдеться про те, що суди є незалежними у своїй діяльності і НАЗК, як орган виконавчої влади, не може здійснювати над ними контроль.
Необхідність виключення статті 366-1 Кримінального кодексу України судді мотивують тим, що внесення недостовірних відомостей до декларації та умисне подання декларації є не настільки небезпечним діянням, щоб встановлювати за нього кримінальну відповідальність.
До того ж іде посилання на те, що стаття 366-1 КК України містить відсилочні норми, не визначає конкретних суб'єктів злочину та законів, які повинні бути порушені для настання кримінальної відповідальності.
У кінці рішення зроблено висновок про недотримання таких елементів принципу верховенства права, як визначеність та передбачуваність закону, справедливість та пропорційність.
Що означає насправді рішення № 13-р/2020 від 27.10.2020?
Напрошується висновок, що судді Конституційного Суду скористалися суперечностями в українському законодавстві, послалися на буквальне тлумачення повноважень різних гілок влади та знайшли, з формальної точки зору, справедливу підставу для того, щоб все-таки скасувати незручні «статті» закону.
По-перше, прописані недоліки законодавства можна було усунути шляхом внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» та до Кримінального кодексу України.
Виходить, що неконституційним є контроль НАЗК лише за представниками судової влади, але після скасування відповідної норми, НАЗК позбавлено повноважень здійснювати контроль за декларуванням усіх суб'єктів (державних службовців, народних депутатів, працівників правоохоронних органів і т. д.), а не тільки суддів.
Фактично, мотивувальна частина рішення суперечить прийнятому висновку.
По-друге, інформація про відповідність доходу публічних людей їх способу життя становить суспільний інтерес і є важливою для попередження корупційних ризиків. Тому, твердження Конституційного Суду про те, що умисне неподання декларації або подання неправдивих відомостей до неї не спричинить істотних наслідків суспільству і державі не відповідає принципам правової держави.
|
Ірина Плискань |
2. «Кримінальна відповідальність за завідомо неправосудне судове рішення» - невдале наслідування юридичної практики радянської держави
Рішенням Конституційного Суду України № 7-р/2020 від 11.06.2020 з Кримінального кодексу України виключено статтю 375 - постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.
Які мотиви Конституційного Суду?
- не встановлено критеріїв, за якими можна визначити, яке рішення є «неправосудними» (абзац 6 пункту 2.3 рішення);
- формулювання статті 375 допускає можливість притягнення судді до кримінальної відповідальності через суб'єктивну думку про «неправосудність» рішення (абзац 7 пункту 2.3 рішення);
- суддю повинно бути притягнуто до кримінальної відповідальності лише у випадку, коли правопорушення вчинено умисно, має місце свавільне зловживання повноваженнями судді, що перешкоджає здійсненню правосуддя (абзац 3 пункту 2.4 рішення).
Водночас, у Вищій раді правосуддя зазначають, що заяви щодо суддів, які надходять до правоохоронних органів, зумовлені переважно незгодою із судовими рішеннями. У більшості випадків вони дублюють апеляційні та касаційні скарги і є спробою вплинути на суддю, заявити йому відвід.
Згідно із наданою Верховним Судом інформацією, у 2019 році на розгляді місцевих загальних судів за статтею 375 ККУ перебувало 30 кримінальних проваджень. За цей період місцевими загальними судами розглянуто 2 кримінальних провадження за статтею 375 ККУ, з яких із ухваленням вироку - 1 справа, із поверненням прокурору - 2 справи.
Коментар з практичної точки зору
Те, що у Кримінальному кодексі України не встановлено критеріїв неправосудності рішення, однозначно є перебільшеною підставою для скасування статті 375 КК України.
Вимоги щодо законності та обґрунтованості судових рішень передбачені спеціальним законодавством: Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальними кодексами.
Після відкриття кримінального провадження, саме орган досудового розслідування повинен збирати докази та встановлювати наявність чи відсутність ознак неправосудності судових рішень.
Наведена статистика вироків може говорити про те, що правоохоронні органи не зацікавлені у проведенні слідчих дій по відношенню до суддів, оскільки іноді від прийнятих суддями рішень залежить робота самих правоохоронців.
Що стосується так званого тиску на суддів шляхом порушення кримінальних проваджень, то це необов'язково означає незгоду із судовим рішенням. Прогалини у процесуальному законодавстві дають суддям можливість зловживати своїми правами, явно не порушуючи їх. Не на всі рішення можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
Тому, наявність у Кримінальному кодексі України статті 375 означало б наявність принципу рівності для представників різних гілок влади щодо можливості притягнення їх до відповідальності.
3. Різне оскарження ухвал про відмову і про задоволення у дозволі на затримання з метою приводу
Мова йде про те, що ухвала про відмову у наданні дозволу на затримання з метою приводу може бути переглянута в апеляційному порядку, а ухвала про надання дозволу на затримання - ні.
Рішенням № 5-р/2020 від 17.03.2020 Конституційний Суд України підтвердив уже чинні положення Кримінального процесуального кодексу України (КПК України):
п. 1 ч. 1 ст. 190 - під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у наданні дозволу на затримання
ч. 3 ст. 309 - скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Коли відмовляють у задоволенні клопотань про дозвіл на затримання з метою приводу, заінтересованою особою в оскарженні є сторона обвинувачення, коли задовольняють - сторона захисту.
Очевидно, що оскарження ухвали про затримання з метою приводу суперечитиме самій меті затримання, але фактично ухвали, постановлені за результатом розгляду одного виду клопотань, стороною обвинувачення можуть оскаржуватися, а стороною захисту - ні.
Обґрунтування позиції Конституційного Суду України
- затримання з метою приводу є винятковим, короткостроковим процесуальним заходом (абзац 5 пункту 3.1рішення).
- частина п'ята статті 190, пункт 1 частини першої, статті 309 КПК України спрямовані на недопущення затягування розгляду питання про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (абзац 6 пункту 3.1 рішення).
- поняття «рівні права», «рівні обов'язки» не можна ототожнювати з поняттями «однакові права», «однакові обов'язки». Права чи обов'язки можуть бути різними і залежать від статусу та ролі учасника кримінального провадження.
Підсумок
Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту: приводу підозрюваного, обвинуваченого до суду (ч. 3 ст. 190 КПК України)
Дійсно, можна погодитися з тим, що ухвала про надання дозволу на затримання не повинна оскаржуватися, оскільки: (1) її оскарження не відповідає меті затримання - забезпечення швидкого розгляду та (2) може бути неактуальним, оскільки судове рішення втратить свою силу коли до суду з'явиться особа, яку привели до суду.
Чому судді Конституційного Суду України приймають такі суперечливі рішення?
- Суддю Конституційного Суду України не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у зв'язку з ухваленням рішень та надання висновків (ст. 149 Конституції України)
- Рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду України ухвалює сам Конституційний Суд (ст. 149-1 Конституції України).
- Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими та оскарженню не підлягають (ч. 5 ст. 88 Закону України «Про Конституційний Суд України»). Тому, для відновлення скасованих нормативних положень, необхідні нові законодавці ініціативи та проходження регламентованої процедури прийняття закону.
Фактично, ухвалюючи описані вище рішення, судді Конституційного Суду України розуміли, що їм нічого не загрожує ні відповідальність, ні звільнення, ні оскарження їх висновків.
Таким чином, спостерігаємо тенденцію, що лобіювання інтересів певних груп людей здійснюється не через законодавчі ініціативи, а через кардинальне скасування конкретних норм. В останньому випадку, це дає беззаперечні гарантії заінтересованим особам незастосування небажаних законів судами загальної юрисдикції.
Ірина Плискань,
юрист Activitis
Читайте також:
Опубліковано Закон про відповідальність за недостовірне декларування
ЛІГА:ЗАКОН презентує Verdictum PRO - першу систему аналізу судових рішень із функціоналом передбачення вірогідності перемоги в суді за допомогою штучного інтелекту. Система Verdictum PRO дає змогу визначити вірогідність ухвалення схожого судового рішення за допомогою математичних моделей машинного зчитування інформації. Сьогодні Verdictum PRO аналізує понад 80 млн документів. Долучайтеся до перших користувачів революційного рішення Verdictum PRO.
Нові виклики - нові можливості. Екосистема хмарних рішень LIGA360 повідомить про зміни в розкладі судових засідань, дозволить моніторити рішення конкретного суду чи навіть судді, сигналізуватиме про зміни в реєстрах щодо постачальників і партнерів. Час замовити тестовий доступ
Ви можете замовити повний тестовий доступ на 4 доби до LIGA360 за посиланням.
