Якісних рішень та єдності практики можна досягти лише діджиталізувавши суди – суддя КГС ВС Іван Міщенко

Нова влада вирішила діджиталізувати Україну - перевести всі сфери суспільного життя в смартфон. Поки що це стосується переважно електронного документообігу, зокрема на електронні законопроекти перевели народних депутатів. Судова ж влада, у якій вже роками працюють над єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою, не встигає за технічним прогресом: навіть окремо запущений електронний суд не використовується як належить. Днями було оприлюднено чергову концепцію побудови ЄСІТС. Як ставляться до діджиталізації і що знають про досвід оцифрування судових систем інших країн самі судді, ЮРЛІГА дізнавалась у Івана Міщенка, судді Касаційного господарського суду Верховного Суду.

- Пане Іване, у контексті нової судової реформи, яка, зокрема, передбачає скорочення суддів Верховного Суду, хотілося б дізнатись, як самі судді оцінюють таке скорочення з огляду на навантаження і що можна зробити, щоб прискорити процес розгляду справ із технічного боку.

- Дійсно, одним з головних контраргументів щодо скорочення суддів є збільшення навантаження: воно подвоїться або й потроїться. Напевно саме тому після набуття чинності Законом № 193-ІХ знову в турборежимі готується законопроект № 2314, який вводить додаткові касаційні фільтри, що, на думку реформаторів, має виправдати скорочення верховних суддів. Висловлюються думки, що за рахунок впровадження додаткових фільтрів менше справ потраплятиме до судів касаційної інстанції. Однак це питання є дуже дискусійним, як з точки зору доцільності пропозицій, так і їх виправданості: незрозуміло, чи спрацюють вони, адже детального обговорення механізму з Верховним Судом не проводили. Консультації в неофіційному порядку з окремими суддями не можуть вважатись повноцінним обговоренням такої важливої теми. Хоча реформатори і намагаються вигадати свій окремий шлях, слід зважати на глобальні тенденції. У світі потужно розвивається використання ІТ-інструментів у судових процедурах.

На моє глибоке переконання, саме запровадження електронного суду та впровадження штучного інтелекту дасть можливість значно оптимізувати та покращити якість судового розгляду. Скорочення людей і запровадження штучних фільтрів виглядає примітивним на тлі новітніх інструментів, якими користується цивілізований світ.

- Як з технічного боку організовано процес судового розгляду в інших країнах і що ми можемо запозичити?

- Неочікувано, але флагманом цього процесу в світі є Бразилія. Це пояснюється, у тому числі, і величезною кількістю спорів. Якщо в Україні на рік розглядається приблизно 4 мільйони спорів, то в Бразилії - близько 20 мільйонів. Це дуже багато, тому вони були просто вимушені впровадити електронний суд, а потім - систему штучного інтелекту, яка застосовується в кожному суді. До речі, системи штучного інтелекту в кожному суді в Бразилії мають власне ім'я - у Верховному Суді Бразилії - Сократ, у Конституційному - Віктор. Це певним чином нагадує мені Хела з геніальної стрічки Стенлі Кубріка «Космічна одисея 2001».

- Що таке електронний суд?

- По-перше, все відбувається в електронному вигляді: відскановано всі матеріали справи. Паперу майже немає - суддя працює з матеріалами справи, які він бачить на моніторі. Сторони подають позови, апеляції, касації та будь-які інші процесуальні документи з ноутбуку чи навіть смартфону через інтернет. На відміну від нас, їм не потрібно нічого роздруковувати, нести в канцелярію, отримувати штамп вхідної кореспонденції і чекати. По-друге, велика кількість спорів зумовлює прийняття великої кількості рішень. Судова система Бразилії щорічно продукує близько 15 млн рішень. Це величезний обсяг інформації, який людина неспроможна швидко обробити. Як з таким колосальним обсягом правових позицій забезпечити єдність і сталість судової практики? Саме для цього використовується система штучного інтелекту, яка аналізує судову практику, формує конкретні структуровані бази даних. Апеляційну скаргу, яку отримує суддя, система аналізує, знаходить за ключовими словами релевантну судову практику, та фактично пропонує проект рішення з огляду на існуючі правові позиції. Так, одна бразильська суддя апеляційного округу, з якою я спілкувався, отримує близько 500 апеляційних скарг на місяць, які встигає розглянути з двома помічниками без порушення строків. Для порівняння: я за весь минулий рік отримав 590 касаційних скарг.

- Тобто суддя отримує вже готовий проект рішення від машини?

- Половина з 500 апеляційних скарг стосуються нескладних спорів: люди оскаржують заради оскарження. До речі, в Естонії система штучного інтелекту вже виносить рішення по суті на рівні першої інстанції. Ще раз - замість судді в першій інстанції рішення виносить штучний інтелект. Звичайно, люди поки довіряють машині нескладні категорії спорів: ДТП, розлучення, стягнення заборгованості за комунальні послуги і тому подібне. Людина суддя, яка з'являється лише на рівні апеляції, лише перевіряє рішення на наявність юридичних помилок. Справ, у яких має розібратися суддя особисто і відповідно винести рішення, може бути 10-15 % від загальної кількості. Таким чином, суддя витрачає свій справді дорогоцінний час на ті справи, які дійсно мають значення, становлять правову проблему, містять правову невизначеність чи стосуються нових суспільних відносин. Суддя не має витрачати надто багато часу на вирішення спорів, які затіяні заради спорів, для затягування процесу чи результат в яких очевидний.

- Тобто штучний інтелект при розгляді справ фокусується на наявній судовій практиці, правових позиціях та прецедентах?

- Електронний суд з одного боку є певною системою для користувачів, яка дозволяє отримувати інформацію та комунікувати з судом онлайн, з іншого боку - це база даних правових позицій і судових рішень. Зараз у ЄДРСР 83 млн рішень. Користувачі: від студентів юридичних факультетів до суддів Верховного Суду - заходять на сайт і провадять пошук за ключовими словами. Цю роботу швидше і якісніше може виконати машина, яка за декілька секунд здатна проаналізувати десятки тисяч судових рішень за ключовими словами. А система штучного інтелекту здійснює пошук судових рішень, фабула яких збігається з тією справою, яку розглядає суддя. Система розуміє, які справи треба відбирати, а які не підходять, наприклад, за юрисдикцією, правовою конструкцією. Така робота займає багато часу, неможливо проаналізувати всю судову практику. Тому застосування штучного інтелекту підвищить коефіцієнт корисної дії, адже кількість інформації зростає шаленими темпами і людина не в змозі всю її проаналізувати.

- Тобто через відсутність в Україні повноцінного електронного суду та досі не запущеної ЄСІТС виникають ситуації, коли судді навіть одного касаційного суду виносять рішення з протилежними позиціями? Саме велика кількість необробленої інформації не дозволяє судді відстежувати судову практику, навіть лише ту, яка стосується його тем?

Загалом так. Але є й інші причини. Наприклад, коли кілька колегій розглядають схожі категорії спорів в один день і навіть не мають можливості поспілкуватися. До того ж, це нормально, що Верховний Суд - це постійна боротьба позицій. Дійсно, Верховному Суду дорікають за відсутність єдності судової практики, за різні правові позиції в аналогічних категоріях спорів. Проте, на мій погляд, ситуація значно покращилась порівняно з практикою колишніх касаційних судів і Верховного Суду України.

- Чи вплинула на поліпшення ситуації діджиталізація судів?

- Звичайно. Наприклад, зараз Велика Палата, хоча й вимушено, але працює виключно з електронними копіями. Оскільки 21 суддя розглядає досить багато справ, а перевівши все на папір, ми повернемось в старі часи, коли кабінети суддів були завалені папками до стелі. Суддя-доповідач також готує електронний проект рішення, до якого мають доступ всі судді для вичитки та внесення правок і зауважень. Навіть попри те, що запуск ЄСІТС відкладено, Департамент аналітичної та правової роботи Верховного Суду запропонував «Право Justice» проект щодо створення окремого порталу правових позицій Великої Палати, згодом - правових позицій всіх касаційних суддів. Портал має бути загальнодоступний, а в його роботі використовуватимуться схожі до бразильської системи «Сократ» алгоритми штучного інтелекту, які і будуть пропонувати користувачам правові позиції, які релевантні їх проблемі. «Право Justice» підтримав цю ідею і вже почали працювати над технічним завданням, проте через прийняття Закону № 193- ІХ ця робота призупинена. Це досить складна і дорога система, це міг би бути прорив у діджиталізації, в роботі з правовими позиціями.

- Повертаючись до наявної ситуації. Наразі електронний суд - це по суті електронний документообіг. Які інструменти використовують у Верховному Суді для аналізу наявних правових позицій?

- Поки що ми робимо це як у старі добрі часи. Зокрема, використовуємо ІПС ЛІГА:ЗАКОН, Єдиний державний реєстр судових рішень. Суддя шукає практику за ключовими словами, використовує збірки правових позицій (які до того ж, публікуються у Facebook та Telegram). Проте існує проблема величезної кількості інформації. Спробуємо скласти певну формулу, за якої від судді вимагають результату, - скласти чітку і зрозумілу правову позицію, яка б узгоджувалась з позиціями інших судів: забагато інформації з одного боку, велика кількість справ з іншого, стислі процесуальні строки. Людські можливості досить обмежені, від людини недоречно вимагати того, що машина зробить краще: суддю мають забезпечити сучасними інструментами, як-то електронний суд і система штучного інтелекту. Позиція країн (Азія, Латинська Америка, європейські країни Хорватія, Румунія, Угорщина), які впровадили і давно працюють зі штучним інтелектом, полягає в тому, що судді повинні приймати рішення з урахуванням всіх обставин. Функція людини обмежується прийняттям рішень. Вся підготовча робота - функція машини. Тобто система штучного інтелекту та електронний суд - це суперпомічник судді, який все знає, ніколи не помиляється, ніколи не хворіє, все робить вчасно, якісно, і не вимагає зарплати. Запровадження цих інструментів є питанням навіть не сьогоднішнього, а вчорашнього дня. Ми настільки сильно відстаємо від країн і Європи, і Азії, що якщо не буде поступу в найближчі декілька років, судову систему просто завалять справами. А за відсутності якісних механізмів їх обробки всі системні проблеми судів, зокрема єдність судової практики, як би ми не намагались її досягти, лише посилюватимуться.

- Чи можете на прикладі конкретних країн розказати, як впроваджувались електронний суд і штучний інтелект, скільки часу зайняв повноцінний запуск цих інструментів?

- Як я розумію, сам процес впровадження електронного суду як цифровізації документів і переходу судової системи від паперових до електронних носіїв почався на початку 2000-х років. Лідерами цього процесу були країни Азії: Корея, Гонконг, Сінгапур і так далі. Оскільки вони були перші, то наробили помилок, виправили їх і довели систему до ідеалу. Я спілкувався з апеляційним суддею з Гонконгу, де пишаються тим, що в судовій системі не лишилось жодного папірця. Навіть наказ про примусове виконання, стягнення тощо в електронному вигляді направляється судом одразу до виконавчої служби, а копії - боржнику і стягувачу.

- З якими складнощами стикались ці країни при діджиталізації?

- По-перше, основна проблема - це ефективна взаємодія з користувачами. Необхідно розробити зручний і зрозумілий для користувачів інтерфейс. Його довелось кілька разів переробляти, оскільки користувачі його не розуміли. Система має бути технічно досконалою: вона не має глючити, виснути тощо. По-друге, має бути врахований людський фактор. Суддів, які завжди працювали з папером, не можна одномоментно перевести в електронний світ. Мають проводитися тренінги як для суддів, так і для працівників апарату. Слід враховувати, що більшість суддів народились у доінтернетні та докомп'ютерні часи і формувались як професіонали в ті часи, коли всі працювали лише з папером. Мій дід - суддя тоді ще обласного суду - друкував рішення на друкарській машинці, застосовуючи копірку, щоб друкувати дві копії одночасно. І це було не так давно - 30 років тому. По-третє, судова система не є ізольованою від інших органів влади. На базовому рівні діджиталізовані мають бути й органи, з якими суд працює і обмінюється інформацією. Досвід Азії дозволив країнам Латинської Америки і Європи зробити процес більш адекватним. Якщо азійські суди діджиталізувались десь за 10 років, європейські країни, розпочавши процес десь з 2007-2009 років, вже зараз мають успішно працюючу систему. У більшості африканських країн, та навіть в Папуа-Новій Гвінеї є система електронного суду, яка працює чотирма мовами.

- Зупинімось на третій з названих вами складових успішного провадження електронного суду - загальній діджиталізації країни. Важливим аспектом видається спроможність держави захистити документ, його верифікація, унеможливлення підробки і використання у незаконних цілях дублікатів. Як держава може гарантувати документ, зокрема, у нинішніх умовах?

- Я не є спеціалістом у цих технічних речах. Однак, наскільки мені відомо, у нас непогано працює система електронних цифрових підписів, які підробити значно складніше, ніж будь-який паперовий документ, оскільки це потребує колосальних ресурсів. До того ж, щоб зламати систему, до неї треба отримати доступ, і такі дії будуть помітні. Звичайно, в умовах війни питання кібербезпеки є надзвичайно актуальним. Разом з тим, спеціалісти запевняють, що питання безпеки, особливо щодо зовнішніх загроз, такої системи не є проблемою. Зсередини звичайно зламати її легше. Але стовідсоткового рівня безпеки досягти неможливо. Умовно кажучи, якщо наш з вами спір вирішується і вся інформація знаходиться на сервері суду, який дублює її на сервер-дзеркало, то у разі якщо рішення винесено не на мою користь, я не зможу просто сфальшувати паперове рішення, а тим більше змінити таке електронне рішення на протилежне.

- Разом з тим Україна має досвід вдалої кібератаки на державні системи: вірус, направлений ззовні, був активізований зсередини. Те ж саме може статися і з електронним судом - працівники без злого умислу активізують шкідливе програмне забезпечення - система ляже і держава залишиться без судочинства…

- Безумовно, такий ризик є, однак якщо серйозно на нього розраховувати, ми ніколи не матимемо електронного суду. Неможливо зламати тільки те, чого немає. Коли ми дійдемо до впровадження такої системи, питанню безпеки буде приділена значна увага, тому цей ризик є оптимальним. У жодній країні світу (наприклад, у Південній Кореї, яка весь час знаходиться під загрозою Північної Кореї, країнах Південної Америки, де час від часу відбуваються військові перевороти та взагалі панує політична турбулентність) не було жодного випадку, щоб ця система ламалась ззовні за допомогою вірусів. До того ж, навіть якщо така атака буде здійснена, система відновиться в найгіршому випадку за кілька днів.

- В Україні вже деякою мірою запроваджено електронний суд як підсистему ЄСІТС. Разом з тим, труднощі виникають не лише у користувачів, а й у суддів, які нерідко повертають документи як неналежні…

- Ця проблема не є унікальною; як я вже згадував, при запровадженні електронного суду в азіатських країнах не всі судді одразу почали використовувати цю систему. Щодо Верховного Суду - то ми неодноразово викладали правові позиції з цього питання: позовні заяви, касаційні скарги в електронному вигляді - треба приймати. Ми досить часто скасовуємо ухвали судів нижчих інстанцій, які не приймають електронні документи. Наша позиція абсолютно послідовна - суди мають переходити в електронний формат і працювати та розвивати навіть наявний обмежений інструментарій. Але це питання комплексне і його вирішення належить до компетенції Державної судової адміністрації, яка опікується ЄСІТС, отримує фінансування та спілкується із судами щодо впровадження електронного суду. Тож цю проблему можна вирішити лише спільними зусиллями: Верховний Суд сам цю проблему не вирішить, участь мають брати і ДСА, і держава. Все не зводиться лише до наявності програмного забезпечення. Потрібна і комп'ютерна техніка, і відповідні умови, приміщення.

- Чи бере до уваги Верховний Суд, скасовуючи рішення про відмову в прийнятті електронних документів, умови, у яких його ухвалили?

- У більшості випадків судді або не розуміють, або не хочуть зрозуміти цей інструмент і «творчо» підходять до процесуального закону, відмовляючи у відкритті провадження з формальних процесуальних причин. При цьому вони не посилаються на погані умови. Приклад поганих умов - це проведення відеоконференцій у судових засіданнях, які були впроваджені змінами в процесуальне законодавство. Чомусь ДСА придбало сервер, який підтримує одночасно лише 500 відеоконференцій. Якщо на одну більше - вже не може. Верховний Суд стикається з ситуаціями, коли не може провести відеоконференцію з технічних причин - забагато з'єднань. Для того, щоб провести відеоконференцію, треба займати чергу і проводити складну менеджерську роботу: необхідно узгодити час судового засідання з судом, який її організовує, але неможливо вгадати, чи буде місце на сервері. Дізнатись, чи ти отримав місце на сервері, можна тільки в момент початку відеоконференції. Ці технічні проблеми легко вирішити - просто придбайте новий сервер і замініть вже старий software, але поки що ці питання не на часі. Звичайно, наявність таких проблем не кращим чином характеризує судову систему.

- То які конкретно позитивні результати дасть впровадження електронного суду та штучного інтелекту для України?

- Хоча для впровадження цієї системи потрібно багато ресурсів, у довгостроковій перспективі вона дасть змогу зекономити колосальні кошти, хоча б з огляду на відмову від паперу і поштових послуг. Крім того, рішення виноситимуться швидше і стануть більш якісними, що забезпечить єдність судової практики. Робочий час як суддів, так і помічників буде оптимізовано. Загалом, структуру судів буде оптимізовано: люди перестануть робити дурну бюрократичну та непотрібну нікому роботу, якої багато в будь-якому суді, і зосередяться на складних креативних задачах, для вирішення яких людина власне і існує. Буде вирішено питання комунікації між суддями, судами, юридичною спільнотою, судовою системою і суспільством в цілому. Зараз же суддя та будь-який працівник суду забагато часу витрачає на механічну роботу, у якій немає жодного сенсу з точки зору мети правосуддя і умов сьогодення.

- Що робить Верховний Суд для впровадження та популяризації електронного суду та діджиталізації в цілому, крім застосування процесуальних інструментів: викладення правових позицій, скасування незаконних рішень?

- Ми користуємося діджитал-інструментами, наприклад Evernote. Використовуємо цифрові канали комунікації: не лише сайт Верховного Суду, а й Facebook, Telegram, Twitter, Instagram. Кожна заінтересована особа може отримати інформацію зручним для неї способом. Ми активно співпрацюємо в напрямку діджиталізації як з проектом «Право Justice», так і з іншими донорами, які готові фінансувати застосування штучного інтелекту для аналізу правових позицій. Однак, як я вже казав, з огляду на скорочення кількості суддів Верховного Суду, впровадження системи штучного інтелекту відкладено на невизначений строк. На жаль, Верховний Суд не має безпосереднього впливу на інші суди: всі інструменти стосовно комунікації та навчання щодо електронного суду знаходяться в руках ДСА. Верховний Суд може вплинути лише своїм прикладом, як це сталося з переходом на нову структуру рішення: приємно бачити, що деякі судді викладають свої рішення, наслідуючи запропоновану нами структуру.

- То ж що має зробити ДСА, судова влада?

- Якнайшвидше впровадити ЄСІТС. Наскільки я знаю, підготовлено нову концепцію ЄСІТС, яка мало чим відрізняється від попередньої, лише сформульована більш абстрактно. Але справа навіть не в концепції. Справа в алгоритмах і програмному забезпеченні, якого, за моєю інформацією, по факту немає. З одного боку, це є складним рішенням, проявом політичної волі. З іншого боку, не так вже й складно викласти концепцію на папері та відсканувати матеріали, забезпечити адвокатам можливість направляти електронні документи, засвідчені цифровим підписом. ЄСІТС складається з електронного суду, каталогізованої бази даних правових позицій і судових рішень в ідеалі з системою штучного інтелекту (доступ до якої матимуть судді), що дасть змогу якісно працювати з правовими позиціями. Необхідна пряма взаємодія з усіма реєстрами, з якими працюють судді: фізичних і юридичних осіб, арештів, прав та обтяжень на нерухоме і рухоме майно, іпотек тощо, адже зараз судді взаємодіють з кожним реєстром окремо. Якщо вдасться імплементувати реєстри, з'явиться технічна можливість моментально виконувати рішення, пов'язане з діями в реєстрах. Крім того, ЄСІТС має містити окремий розділ щодо автоматичного розподілу справ, визначення навантаження суддів тощо.

- Чи залежить запуск системи від держави?

- Держава повинна розробити стратегію розвитку судової системи безвідносно до того, яка політична сила чи політичний лідер знаходиться при владі. Стратегія - це 10-20-50 років. Впровадити в життя всі гасла, які чує суспільство, можна лише не намагаючись реформувати судову систему «під себе», щоб її контролювати. Головне - це системний підхід. Досить часто справа не в людях, а в жахливому технічному стані, який всі ігнорують, бо це не дуже цікаво, дорого, складно. Діджиталізація одразу покращить результати роботи будь-якого суду. Треба виділити гроші на реальні покращення, а не плекати об'єкт для критики, тримаючи судову систему «в чорному тілі», не допомагаючи їй працювати краще. Тому, хто зробить щось добре для судової системи, через багато років скажуть «спасибі». Це обов'язково станеться, просто треба розширити внутрішній горизонт подій.

Бесіду вела Марина Ясинська, головна редакторка ЮРЛІГИ