Принцип «якнайкращих інтересів дитини»
Питанням захисту прав дитини приділяється багато уваги зі сторони різних державних інституцій. Наприклад, з однієї сторони в практиці національних судів, перебуває значна кількість справ, які пов'язані із реалізацією прав дитини. А з іншої сторони проблема захисту прав дитини не оминула увагою і міжнародні установи з захисту прав людини, що можна побачити з практики Європейського суду з прав людини, діяльності Комітету ООН з прав дитини тощо.
Ми зі своєї сторони, розуміючи, що законодавство Європейського Союзу (далі ЄС) не є джерелом права в Україні, а відповідна практика його застосування на даний час не має втілення в правозастосовну діяльність, хотіли б звернути увагу на прецедент Суду Європейського Союзу або, як його ще називають Європейського Суду справедливості (Court of Justice) і в якому викладений цікавий підхід до захисту прав матері з врахуванням одного із базових міжнародних принципів «якнайкращих інтересів дитини».
|
Павло Пархоменко |
Acquis communautaire
Але на початку хотіли б звернути увагу на те, що Закон «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає мету адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу - досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються ЄС до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Acquis communautaire (acquis) - правова система ЄС, яка включає акти законодавства ЄС (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.
Такі законодавчі положення можуть стати досить цікавим правовим підґрунтям, яке дозволить реалізувати положення законодавства ЄС та практики його застосування на національному рівні.
Позиція українських судів
Хоча національна правозастосовна практика при оцінці рішень Суду Європейського Союзу сформувала підхід, який зводиться до того, що правові позиції, сформульовані у рішеннях зазначеного суду, можуть враховуватися судами як аргументація, міркування стосовно гармонійного тлумачення національного законодавства України згідно з усталеними стандартами правової системи ЄС, однак не як правова основа (джерело права) врегулювання відносин, щодо яких виник спір.
Зокрема Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що рішення Європейського суду справедливості діють лише у межах правової системи ЄС, до членів-держав якого Україна на даний час не входить. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 9901/636/18 вказано на безпідставність посилання особи на рішення Європейського суду справедливості.
Рішення Суду ЄС «Chavez-Vilchez and Others v Raad van bestuur van de Sociale verzekeringsbank and Other»
Поряд із цим прецедент рішення Суду ЄС «Chavez-Vilchez and Others v Raad van bestuur van de Sociale verzekeringsbank and Other» відображає досить виважений підхід, який можливо взяти за основу «для поведінки зі сторони держави в подібних ситуаціях» (формуванні адміністративної практики), відходячи від «буквального тлумачення норм права», більш поринаючи в їх правову природу.
Отже, обставини справи про яку ми згадуємо, стосувались заяв матерів, які звертались за соціальною допомогою та допомогою на дітей до компетентних органів Нідерландів і які мають дітей нідерландського громадянства, що живуть з ними.
Наприклад, пані Чавес-Вільчес, громадянка Венесуели, приїхала до Нідерландів за туристичною візою. Її стосунки з громадянином Нідерландів призвели до народження дитини, яка має громадянство Нідерландів. Батьки та дитина прожили в Німеччині до червня 2011 року, коли пані Чавес-Вільчес та її дитина були змушені залишити родину. Вони вирушили до притулку в муніципалітеті і пробули там деякий час. Пані Чавес-Вільчес відтоді несе відповідальність за піклування про свою дитину і заявила, що батько дитини не сприяє підтримці та вихованню дитини.
Заявницям було відмовлено в надані соціальної допомоги, оскільки вони не мали права на проживання і відповідно права на отримання допомоги та пільг.
Важливі для правозастосовчої практики висновки суду
Ми звернемо увагу на деякі висновки Суду, які можуть продемонструвати саме важливість захисту прав дитини.
Зокрема Суд наголошував на тому, що відмова у дозволі на проживання громадянам третіх країн, може призвести до того, що зацікавлені сторони повинні були б залишити територію ЄС, наслідком цього може бути обмеження прав, наданих їхнім дітям через їх статус громадян Союзу, зокрема, права на проживання, оскільки ці діти можуть бути змушені супроводжувати своїх матерів і, таким чином, залишати територію ЄС в цілому. У випадку, якщо матері були зобов'язані залишити територію ЄС, їхні діти, таким чином, будуть позбавлені справжнього користування суттю прав, наданих їм своїм статусом громадян Союзу.
Суд зазначив, що саме взаємозалежність між неповнолітнім громадянином Союзу та громадянином третьої країни, якому відмовлено у праві на проживання, може піддавати небезпеці ефективність громадянства Союзу, оскільки саме така залежність призвела б до того, що громадянин Союзу на практиці зобов'язаний покинути не тільки територію держави-члена, громадянином якої він є, але й територію ЄС в цілому.
У цьому випадку з метою оцінки ризику того, що певна дитина - громадянин Союзу може бути змушена залишити територію ЄС і тим самим позбавитись справжнього користування суттю наданих їй прав, якщо одному із батьків - громадянину третьої країни буде відмовлено у праві на проживання у відповідній державі-члені, важливо визначити, хто з батьків є вихователем дитини та чи існують насправді зв'язки залежності між дитиною та одним із батьків - громадянином третьої країни. У рамках цієї оцінки компетентні органи повинні враховувати право на повагу до сімейного життя, як зазначено у статті 7 Хартії основних прав ЄС. Таку статтю потрібно застосовувати разом із зобов'язанням взяти на себе враховувати «найкращі інтереси дитини», визнані в статті 24 (2) цієї хартії.
На думку суду, влада країни ЄС повинна переконатися в тому, що один з батьків з європейським громадянством дійсно готовий взяти на себе всю матеріальну турботу про дитину. В іншому випадку права дитини як громадянина ЄС, які він успадкував від одного з батьків, будуть фактично порушені.
Суд ухвалив, що один з батьків неповнолітньої дитини з громадянством ЄС, який сам не має такого громадянства, має право на отримання виду на проживання у відповідній країні ЄС, навіть якщо він або вона не живе разом з іншим із батьків дитини, які мають європейське громадянство.
Той факт, що другий з батьків, громадянин ЄС, може нести особисту відповідальність за первинну повсякденну турботу про дитину, є важливим фактором, але сам по собі не є достатньою підставою для відмови у видачі посвідки на тимчасове проживання. Повинно бути встановлено, що між дитиною і громадянином третьої країни немає таких відносин залежності, що рішення відмовитися від надання права на проживання цьому з батьків змусило б дитину покинути ЄС.
Таким чином, ми б виокремили один із таких важливих аспектів, нібито в спорі, який на перший погляд не сильно зачіпає права дитини, а більше пов'язаний із громадянством окремої особи, як необхідність врахування в такому випадку одного із базових міжнародних принципів - забезпечення «якнайкращих інтересів дитини», а сама відмова в надані дозволу на проживання та виплаті соціальної допомоги може охоплювати таке змістовне право, як право на повагу до сімейного життя, що є широким за своїм змістом.
При цьому дієвими для захисту прав дитини є положення статті 24 Хартії основних прав ЄС, які підтверджують нам, що в своїй діяльності ЄС приділяє увагу правам дитини.
За змістом даної статті:
1. Діти мають право на захист і догляд, необхідні для їх благополуччя. Вони можуть вільно висловлювати свою думку. Вона враховується залежно від їх віку та зрілості.
2. При здійсненні будь-яких дій по відношенню до дітей, як з боку органів державної влади, так і з боку приватних установ, вищі інтереси дитини повинні розглядатися як пріоритетні.
3. Кожна дитина має право регулярно підтримувати особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками, якщо тільки це не суперечить її інтересам.
Павло Пархоменко
суддя Бахмацького районного суду
Чернігівської області,
кандидат юридичних наук
Також читайте: Значення рішення ЄСПЛ у справі «M.С. проти України» для правозастосовчої практики
