Особливості захисту прав інтелектуальної власності в суді

У сучасному конкурентному середовищі захист прав інтелектуальної власності стає невід'ємною частиною стратегії для визначення та розрізнення продуктів і послуг компаній. Метою власників інтелектуальної власності стає забезпечення ексклюзивного використання торгівельних марок, відтак і захисту свого унікального бренду та інвестицій.

Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом (стаття 494 ЦК України).

Згідно з частиною п'ятою статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим законом:

• позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг;

• позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;

• позначення, схоже із торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, тощо.

Відтак, основною підставою виникнення авторського права та суміжних майнових прав є правочин - створення твору, виконання, виготовлення фонограми (відеозапису) та перша трансляція передачі (програми) організацією мовлення. Вихідною підставою для набуття права інтелектуальної власності на об'єкти є правовий склад, який формується з двох елементів:

1. Створення об'єктів, які відповідають вимогам законодавства.

2. Державна реєстрація прав інтелектуальної власності на відповідні об'єкти.

Згідно з визначенням торговельної марки, її головною функцією є здатність вирізняти товари або послуги різних осіб, тобто мати здатність розрізнення. Розрізнювальна здатність виявляється в наявності у позначенні певних унікальних характеристик, які дозволяють споживачеві відрізняти товари або послуги одних осіб серед інших, що мають схожі товари або послуги.

На практиці про захист порушеного виключного права на торговельну марку звертається правовласник такої торговельної марки (стаття 20 Закону Украйни «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»). Однак, якщо торговельна марка передається третій особі для використання (на підставі укладеного ліцензійного договору), така особа також може звертатись з метою відновлення порушених прав.

Так, однією з умов успішного вирішення справи в суді є у тому числі дотримання алгоритму та порядку встановлення фактичних обставин, доводів і заперечень, якими сторони обґрунтовують свою позицію. На практиці учасникам спору не достатньо наведення аргументів у своїх позиціях, важливими тут є саме докази (або ж їх відсутність).

Усі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 по справі № 910/4994/18).

Так, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.03.2020 по справі № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Відтак, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд акцентує увагу на тому, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд (постанова Верховного Суду від 05.12.2023 по справі № 922/527/23).

Відтак, у частині доказування відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної неодноразово у своїх рішеннях, з усіх наявних у справі доказів суд повинен приймати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з докази, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Можемо зробити висновок, що сторони мають надавати доводи та відповідні докази на підтвердження своєї аргументації, і відповідні докази мають стосуватись обставин, що потребують бути встановленими судом. Решта доказів не підлягає оцінці судом, оскільки такі докази не стосуються обставин спору, тобто належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі.

При цьому сторони, іноді, зловживаючи своїми процесуальними правами, загромаджують судову справу доказами, які не стосуються спору, або надають аргументи, які не гуртуються на належних та допустимих доказах, або ж перекладають обов'язок доказування на іншу сторону.

Неповне дослідження обставин, що входять до предмету доказування, може мати наслідком направлення справи на новий розгляд, що звісно не сприяє оперативному вирішенню судової справи. Так, наприклад, Верховний Суд у своїй постанові від 05.12.2023 по справі № 922/527/23 зазначив, що судам належить встановити:

• яких саме об'єктів авторського права стосується спір;

• до якої категорії творів відносяться об'єкти авторського права;

• кому належать майнові авторські права на спірні об'єкти авторського права;

• чи має місце факт порушення прав інтелектуальної власності;

• чи існують підстави для стягнення компенсації тощо.

Зважаючи на юридичну природу торговельної марки, необхідною умовою її належного використання є саме використання власником зареєстрованої торговельної марки для товарів і послуг, вказаних у свідоцтві (Постанова Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 910/5815/21).

Верховний Суд у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 914/1667/18 зазначив, що наявність у знака оригінальних графічних елементів впливає на загальне враження, яке передається за цим знаком. Схожість до ступеня змішуваності базується на загальному враженні, що створюють знаки для товарів і послуг. Графічного елементу достатньо щоб виключити схожість. Ступінь фонетичної схожості у деяких випадках є менш важливим фактом, оскільки під час купівлі товару споживач зазвичай візуально сприймає знак, що позначає товар. Споживач сприймає упаковку та не аналізує окремо слова.

Ефективний захист прав власника свідоцтва за завдану майнову шкоду може бути досягнуто шляхом компенсації збитків або виплати компенсації за моральну шкоду. Це також може включати усунення незаконного використання торговельної марки або схожого позначення з товару, його упаковки або зображень, які можуть сплутати споживачів, а також заборону використання подібної марки, що може спричинити сплутування.

При цьому головне і ключове значення для вирішення судової справи має правильний вибір адекватних заходів захисту прав на торговельну марку, їх обґрунтування та подання до суду достовірних доказів, що включають в себе відповідність марки критеріям правового захисту, її самостійне використання, факти порушення прав іншою особою, уявлення споживачів про торгівельну марку та інше.

Катерина Петрушина, адвокат, керівник практики вирішення спорів та судових проваджень ЮК "Сирота, Дзіс, Мельник та партнери"

Читайте також:

Новий Закон про цифровий контент та цифрові послуги: регулювання, якого бракувало, чи брак?