Останнім часом новий Верховний Суд привертає до себе увагу окремими правовими позиціями, сприйняття яких правничим середовищем є неоднозначним. Часом важко зрозуміти - це добре, чи погано, коли з'являються подібні правові висновки найвищої судової інстанції України.
Цього разу хотілося би обговорити правову позицію Верховного Суду у адміністративній справі № 810/4438/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Щодо предмету спору, варто окремо наголосити на тому, що оскаржувалися податкові повідомлення-рішення від 26 жовтня 2016 року № 0007361401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 453 315 655 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 226 657 828 грн.; № 0007291401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1 009 957 005 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 69 997 707 грн.; та 119 податкових повідомлень-рішень, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів загальною сумою 174 936 148 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 43 734 111 грн.
Тобто, загальна сума спірних податкових зобов'язань становила майже 2 млрд. грн.
Проте, в українських судах часом розглядаються і більші спірні суми. В чому ж полягає винятковість саме постанови Верховного Суду від 19.02.19 у справі № 810/4438/16?
В зазначеній постанові Верховним Судом зроблено висновки щодо застосування окремих процесуальних інститутів, які можуть мати неабиякий вплив на подальшу судову практику в адміністративних справах, і не лише стосовно податків і зборів.
І. Право кінцевого бенефіціара оскаржити в апеляційному порядку рішення, винесеного щодо юридичної особи
Перший фундаментальний висновок стосується можливості апеляційного оскарження кінцевим бенефіціарним - власником юридичної особи судового рішення, яке винесено щодо самої цієї юридичної особи.
В розглядуваній справі апеляційну скаргу на постанову адміністративного суду першої інстанції було подано фізичною особою- громадянином США, одноосібним засновником позивача, товариства з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл». До слова: компанія «Стейт Оіл» є оператором мережі АЗС «БРСМ-Нафта».
Для того, аби пояснити читачеві, чому так сталося, варто навести хронологію розгляду адміністративними судами України справи № 810/4438/16.
З позовом ТОВ «Стейт Оіл» звернулося в грудні 2016 року.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл» задоволено частково; Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року скасовано в частині відмови у визнанні протиправним та скасуванні податкового повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 26 жовтня 2016 року №0007291401 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за податковим зобов'язанням у сумі 67670470 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 16917618 грн.; у скасованій частині прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 26 жовтня 2016 року №0007291401 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за податковим зобов'язанням у сумі 67670470 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 16917618 грн.; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Тобто, податкове зобов'язання позивача було скасовано лише в сумі близько 75 млн. грн. із загалом близько 2 млрд. грн., що не влаштовувало платника податків. Проте, оскільки рішення апеляційної інстанції було частково на користь платника податків, а частково (у переважній частині) на користь контролюючого органу, з касаційними скаргами звернулися обидві сторони у справі.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 грудня 2017 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл» залишено без задоволення; касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задоволено частково; скасовано Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року в частині задоволених позовних вимог та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року в частині відмовлених позовних вимог та Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 в частині, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції, залишено без змін.
Отже, за результатами касаційного перегляду справи рішення судів попередніх інстанцій, які підтвердили правомірність спірних податкових зобов'язань, були залишені в силі. А та невелика частина спору, яка була виграна платником податків (75 млн. грн. з 2 млрд. грн.), була направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відтак, левова частка нарахованих платникові податків податкових зобов'язань була визнана законною.
Вступ у справу засновника платника податків
І в цей час, коли здавалося, що у справі стосовно основної частини спірної суми поставлено крапку, на процесуальну арену вийшов засновник платника податків, і взявся виправляти процесуальні невдачі підконтрольного підприємства.
Не погодившись із Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, одноосібним засновником позивача було подано апеляційну скаргу, в якій він просив судове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕЙТ ОІЛ» задовольнити в повному обсязі.
Тобто апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції про відмову в позові засновником ТОВ «Стейт Оіл» була подана після того, як справу переглянув касаційний суд, і всі процесуальні спроби скасувати в судовому порядку спірні податкові повідомлення-рішення виявилися для самого платника податків (ТОВ «Стейт Оіл») марними.
Фактично в такий спосіб було ініційовано повторний судовий розгляд справи № 810/4438/16. Програвши справу, зацікавлені особи, що контролюють ТОВ «Стейт Оіл», знайшли процесуальну шпарину і здійснили спробу переглянути невигідний їм результат судового розгляду. Просто замість самого платника податків зі скаргою звернувся його одноосібний засновник.
При цьому скаржник (засновник позивача) послався на статтю 323 КАС України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи. Згідно з частиною першою зазначеної статті, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає її за правилами цієї глави.
Своє право на подачу апеляційної скарги засновник позивача обґрунтував частиною першою статті 293 КАС України, відповідно до якої право на апеляційне оскарження має, зокрема, особа, яка не брала участь у справі, але при цьому суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Таким чином, одноосібний засновник позивача у справі, ТОВ «Стейт Оіл», звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду, причому вже після закінчення апеляційного і навіть касаційного перегляду справи, оскільки вважав, що відповідним рішенням вирішено питання про його права та інтереси.
За результатами розгляду апеляційної скарги засновника позивача Київський апеляційний адміністративний суд 6 березня 2018 року скасував постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року і повністю задовольнив адміністративний позов ТОВ «Стейт Оіл».
Отже, саме апеляційна скарга засновника платника податків, подана вже після закінчення всіх стадій розгляду справи, призвела до кардинальної зміни позиції суду.
Відповідач у справі, Офіс великих платників податків ДФС України, зазначив у своїй касаційній скарзі, що апеляційну скаргу на постанову Київського апеляційного адміністративного суду було подано неналежною особою, оскільки, оскаржувані податкові повідомлення-рішення ніяким чином не впливають на права, свободи, інтереси та (або) обов'язки засновника ТОВ «Стейт Оіл». В обґрунтування цього відповідач послався на те, що засновник платника податків не наділений правом на оскарження рішень суб'єкта владних повноважень, не відповідає за суму грошових зобов'язань, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішення, які в свою чергу сплачуються за рахунок економічного прибутку товариства, резервного фонду, або інших коштів.
Позиція Верховного Суду
Розглянувши в касаційному порядку справу № 810/4438/16 після її повторного апеляційного розгляду, Верховний Суд відхилив наведені доводи, «оскільки такі не свідчать про ухвалення судом незаконного рішення у розумінні частини другої статті 351 КАС України. Разом із тим відповідно до частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.»
Також Верховний Суд зазначив таке: «Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до положень частини першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у справі Delcourt v. Belgium зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права».
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична особа або юридична особа має право на вільне володіння своїм майном. Жодна особа не може бути позбавлена свого майна, окрім як в інтересах держави та на умовах, передбачених законодавством і загальними принципами міжнародного права.
Проте викладені вище положення жодним чином не повинні порушувати право Держави приводити у виконання такі закони, які вона вважатиме необхідними з метою контролю використання майна відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків або інших внесків або штрафів.
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права і свободи, визначені в Конвенції, порушено, повинен отримати ефективний засіб правового захисту у національному органі, незважаючи на те, що порушення вчинено особами, які діють в офіційній якості.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 (громадянин Сполучених Штатів Америки, місце проживання: Сполучені Штати Америки, Штат Нью-Йорк, Стейтн Айленд, Авеню Вірт, 162) є власником 100 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стейт Оіл», тобто є кінцевим бенефіціарним власником цього Товариства, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства», ОСОБА_2 як учасник Товариства має право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).
Як вище встановлено, предметом спору у даній справі є 121 податкове повідомлення-рішення, якими Товариству донараховано суму грошових зобов'язань на суму понад 1,6 млрд. грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму більше 340 млн. грн. Наявність грошових зобов'язань Товариства у такій сумі суттєво впливає на обсяг корпоративних прав та обов'язків ОСОБА_2 як єдиного власника Товариства, зокрема на його право щодо участі в розподілі прибутку Товариства та одержанні його частки, тобто право на майно, яке закріплено у статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.»
З наведених фрагментів мотивувальної частини рішення Верховного Суду випливає, що:
1) наявність грошових зобов'язань у платника податків-господарського товариства впливає на обсяг корпоративних прав та обов'язків засновника такого платника податків, оскільки пов'язано з участю в розподілі прибутків товариства та одержанням частки його майна;
2) відповідні обмеження корпоративних прав засновника платника податків є втручанням у право на вільне володіння майном у розумінні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції з прав людини.
3) як наслідок, зазначені обмеження у разі їх протиправності надають засновнику платника податків право на звернення до суду з метою захисту відповідних прав, оскільки «Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права і свободи, визначені в Конвенції, порушено, повинен отримати ефективний засіб правового захисту у національному органі, незважаючи на те, що порушення вчинено особами, які діють в офіційній якості».
Право засновника на оскарження рішень поширюється на будь-які правовідносини за участю юридичної особи, корпоративні права на яку належить скаржнику
З наведених тез мотивувальної частини судового рішення Верховного Суду напрошується висновок про те, що за засновником платника податків визнається право на оскарження всіх рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів, які винесені щодо підконтрольної йому юридичної особи.
А широка аргументація, використана Верховним Судом у мотивувальній частині - посилання на статтю 1 Протоколу 1 Конвенції з прав людини, апелювання до права на майно і до змісту корпоративних прав, зокрема, до права на одержання прибутку - дає підстави для поширення відповідної правової позиції не лише на податкові правовідносини, а й на будь-які правовідносини за участю юридичної особи, корпоративні права на яку належить певній особі.
Ототожнення корпоративних прав учасника юридичної особи з правом на майно самої юридичної особи
Дійсно, Верховний Суд констатує, що жодна особа не може бути позбавлена свого майна, окрім як в інтересах держави та на умовах, передбачених законодавством і загальними принципами міжнародного права. Причому в контексті справи № 810/4438/16 Верховний Суд фактично ототожнює корпоративні права учасника юридичної особи з правом на майно самої юридичної особи. Цей висновок є універсальним і може бути використаний як обґрунтування звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів будь-якого учасника юридичної особи в тому разі, коли предметом спору є будь-які грошові зобов'язання відповідної юридичної особи.
Варто також зазначити, що аргументи Верховного Суду стосуються права на звернення до суду засновника юридичної особи в цілому - не лише із процесуальними скаргами, а навіть і з позовом. Погляньмо на доводи Верховного Суду: посилання на частину першу, другу статті 55 Конституції України, статті 2, 5 КАС України, на наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи як на умову звернення до суду із захистом - усі ці аспекти стосуються звернення до суду в цілому, а не лише зі скаргою на судові рішення, якими вирішені питання щодо прав, інтересів та/або обов'язків особи, яка не брала участі в справі (як це мало місце у сраві № 810/4438/16).
А якщо розглядати ситуацію ширше, то фактично будь-яке корпоративне право неодмінно пов'язане із юридичною долею самої юридичної особи. Адже чим краще почувається юридична особа (і в майновому, і в репутаційному плані), то дорожче коштують відповідні корпоративні права, тим більше шансів на отримання належних прибутків тощо.
Виходячи з мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 19.02.19 у справі № 810/4438/16, заперечити наявність майнового інтересу засновника юридичної особи у більшості правовідносин за участі такої особи буде вкрай важко.
То чи доцільно визнавати за учасниками та/або засновниками юридичної особи право на звернення до суду за захистом прав та інтересів відповідної юридичної особи в усіх випадках?
Кожен платник податків отримав можливість оскаржувати податкові повідомлення-рішення від імені всіх учасників юридичної особи
На перший погляд, така правова позиція Верховного Суду може здатися платникам податків вкрай вигідною. І справді, фактично, у кожного платника податків виникає можливість оскаржувати податкові повідомлення-рішення стільки разів, скільки учасників є в юридичній особі.
Понад це, видається нагода оскаржити від імені засновників юридичної особи судові рішення у справах, які платники податків уже до цього програли. Дійсно, що заважає наслідувати приклад ТОВ «Стейт Оіл», і подати апеляційну скаргу від засновника аж після того, як буде винесено остаточне судове рішення касаційної інстанції? Якщо Верховний Суд підтримав таку можливість одного разу, чому він повинен не зробити цього ще раз?
Отже, всі справи проти суб'єктів владних повноважень можна буде повторно переглядати, незважаючи на те, що теоретично рішення касаційної інстанції є остаточним і не підлягає перегляду.
Причому остаточність судового рішення касаційної інстанції була одним із основних мотивів судової реформи 2017 року.
Зловживання процесуальними правами
Та зовсім іншою ситуація здаватиметься в тому разі, якщо йдеться про оскарження рішень у справах щодо законності реєстраційних дій, видання дозволів тощо, коли у спорі беруть участь не лише суб'єкти владних повноважень, а й зацікавлені юридичні особи приватного права.
Адже зацікавлена юридична особа так само може мати декількох засновників… І як у цьому разі - теж переглядати судові рішення за зверненням кожного з них?
Очевидно, що подібні механізми можуть використовуватися для зловживання процесуальними правами, а також як інструмент для здійснення недобросовісних, у тому числі рейдерських дій, спрямованих проти приватних осіб. Наприклад, виграли праву щодо незаконності реєстраційних дій, вчинених за підробленими рейдерами документами? А от вам ще одна скарга на рішення в справі, яку ви виграли, тільки від імені засновника рейдерської структури, яка відіграє роль нібито зацікавленої третьої особи у цій справі. А в обґрунтування скарги буде наведено, що позбавлення майна, зареєстрованого на ім'я цієї структури, впливає на корпоративні права її засновника, який без цього майна не зможе розраховувати на розподіл прибутків… І таких прикладів може бути безліч.
Звісно, кожен процесуальний механізм теоретично може бути предметом зловживань з боку недобросовісних осіб. Але надання права на неодноразовий перегляд судових рішень у справі за зверненнями різних засновників чи учасників юридичної особи-сторони у справі, на наш погляд, ставить під сумнів саму суть правосуддя, перетворюючи будь-яке судове рішення на фактично тимчасове явище, яке можна переглядати багато разів, варто лише знайти «потерпілих» учасників або засновників юридичної особи. Про те, що подібний підхід зумовлює нерівність процесуальних можливостей фізичної і юридичної осіб, і говорити годі - адже фізична особа апріорі не має змоги скористатися інтересом засновника як приводом для додаткових процесуальних дій.
Відкриті питання, що випливають з правової позиції Верховного Суду
Отже, наведена правова позиція Верховного Суду у справі № 810/4438/16 щодо можливості апеляційного перегляду рішень у справі за зверненням засновника юридичної особи породжує дуже багато запитань.
Зокрема, незрозумілим залишається, чи ця позиція стосуватиметься лише одноосібного засновника (як зазначив Верховний Суд - «бенефіціарного власника»), чи також поширюватиметься на інших учасників юридичної особи.
Крім того, Верховний Суд, аналізуючи втручання в право власності засновника позивача у цій справі, вказав на те, що спірна сума податкових зобов'язань є дуже великою. Чи означає це, що засновник може оскаржувати рішення судів, винесене не на користь підконтрольної юридичної особи, лише в тому разі, коли майнові втрати цієї особи будуть дуже великими? І як у кожному конкретному випадку оцінювати, чи достатньо великими є потенційні втрати юридичної особи для того, аби надати можливість засновнику судитися в інтересах цієї особи?
Відповідь на ці питання може надати лише подальша практика застосування правової позиції Верховного Суду, наведена у постанові від 19.02.19 у справі № 810/4438/16.
Визначення "законного інтересу" в іншій справі: неможливість акціонера чи деректора оскаржити порушення своїх прав, якщо він не брав участь у справі, де стороною була заснована ним компанія
До речі, про судову практику. У постанові від 20.02.19 (тобто винесеної наступного дня після ухвалення судового рішення у справі № 810/4438/16) у справі № 522/3665/17 Верховний Суд дав правову оцінку поняттю «законний інтерес» як підстави для звернення до адміністративного суду.
Правова позиція Верховного Суду у справі № 522/3665/17 є дуже подібною до справи № 810/4438/16 в частині можливості звернення засновника юридичної особи за захистом своїх інтересів у правовідносинах за участю самої юридичної особи.
Адже в разі, коли йдеться про оскарження засновником юридичної особи судових рішень стосовно підконтрольної юридичної особи, такий засновник очевидно не звертається за захистом порушеного права, оскільки він не є учасником спірних правовідносин за участю самої юридичної особи. Засновник може захищати лише свій інтерес, який полягає в теоретичній можливості отримати в майбутньому прибутки від діяльності заснованого ним товариства.
Як із цього приводу висловився Верховний Суд у справі № 522/3665/17?
В пункті 78 постанови від 20.02.19 зазначено таке: «Щодо скарг, які стосуються компаній, Суд вважає, що фізична особа не може скаржитися на порушення своїх прав під час судового розгляду, стороною якого він або вона не є, навіть якщо він або вона був акціонером і (або) директором компанії, яка є стороною судового розгляду. Незважаючи на те, що в певних обставинах єдиний власник компанії може вимагати визнання його / її «жертвою» в значенні статті 34 Конвенції у випадках, коли щодо його або її компанії були вжиті оспорювані заходи, в інших випадках ігнорування правоздатності компанії може бути виправдано тільки у виняткових обставинах, зокрема, коли явно встановлено, що компанія не має можливості звернутися до Суду через органи, засновані на підставі її статуту, або (в разі ліквідації) через своїх арбітражних керуючих (Centro Europa 7 S.r.l. та Ді Стефано проти Італії [ВП], № 38433/09, п. 92, від 7 червня 2012).»
Із наведеного фрагменту мотивувальної частини судового рішення Верховного Суду у справі № 522/3665/17 випливає, що Верховний Суд (лише наступного дня після рішення у справі № 810/4438/16) визнав неможливість оскарження порушень своїх прав акціонером чи директором компанії в тому разі, якщо він не брав участь у справі, де стороною була заснована ним компанія. Виняток можуть становити ситуації, коли іншої змоги для захисту прав та інтересів засновника немає, зокрема, в тих випадках, якщо стосовно юридичної особи порушено процедуру ліквідації і самого засновника фактично усунуто від можливості впливати на керівні органи юридичної особи.
Проте ця ситуація зовсім не стосується долі справи № 810/4438/16, коли засновник цілковито контролював засновану ним юридичну особу.
Неоднозначність практики
Отже, маємо практично протилежні правові позиції Верховного Суду із того самого питання, а саме: чи має право засновник (акціонер) юридичної особи на оскарження судових рішень стосовно підконтрольної йому юридичної особи, якщо він не брав участі в справі.
Чи велика сума спірних податкових зобов'язань і є тією самою «винятковою обставиною», що зумовила позитивне ставлення Верховного Суду до апеляційної скарги бенефіціарного власника ТОВ «Стейт Оіл» у справі № 810/4438/16?
Питання не лише риторичне. Адже крім проблеми звернення засновника із скаргою на судове рішення стосовно підконтрольної йому юридичної особи у справі № 810/4438/16 висловлено також інші цікаві правові позиції.
ІІ. Правова оцінка процесуальних порушень як підставаи для скасування рішень судів попередньої інстанції
Другий фундаментальний висновок Верховного Суду у справі № 810/4438/16 стосується правової оцінки процесуальних порушень як підстави для скасування рішень судів попередньої інстанції.
Відкинувши доводи контролюючого органу стосовно неналежного скаржника, Верховний Суд зазначив, що ці доводи «не свідчать про ухвалення судом незаконного рішення у розумінні частини другої статті 351 КАС України. Разом із тим відповідно до частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.»
З цієї тези випливає, що судове рішення апеляційної інстанції може вважатися законим і в тому разі, якщо воно ухвалене за зверненням особи, право якої на подання скарги є спірним.
На думку Верховного Суду, той факт, що справу переглянуто за скаргою не тієї особи, права та інтереси якої є порушеними, не може вважатися достатнім для скасування відповідного судового рішення.
Тобто, оскаржити судове рішення може будь-хто, а суд касаційної інстанції перевірятиме лише правильність застосування норм щодо суті спору, а не щодо права на апеляційне чи касаційне оскарження.
Подібна позиція фактично зводить касаційний перегляд до перевірки правильності застосування матеріальних норм. Адже якщо норми матеріального права застосовані правильно, і спір по суті розв'язано вірно, то порушення процесу взагалі не грають жодної ролі.
На наш погляд, така позиціє є принаймні спірною, оскільки в разі, якщо до суду звернулася особа, яка не має на це права, суд відновлює права, які не були порушені. Таке судове рішення, на нашу думку, в принципі не може вважатися законним і обґрунтованим у розумінні статті 350 КАС України.
Проте Верховний Суд пропонує розглядати подібні порушення як такі, що не вплинули на правильність розгляду спору по суті. Доволі цікаво, адже такий підхід повністю нівелює правове значення процесуально-правових норм. З тим самим успіхом можна переглянути судове рішення за нововиявленими обставинами за фактичної відсутності таких обставин - аби в результаті правильно було вирішено спір по суті, тобто правильно було застосовано норми матеріального права.
Прикметно, що подібний підхід до правильності застосування норм процесуального права Верховний Суд у межах справи № 810/4438/16 застосував не лише щодо права на апеляційне оскарження судових рішень засновником позивача.
ІІІ. Посилання на порушення апеляційним судом норм статті 323 КАС України
Не менш цікавою є правова оцінка Верховним Судом посилань у касаційні скарзі контролюючого органу на порушення апеляційним судом норм статті 323 КАС України.
Згідно із частиною четвертою зазначеної статті КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, зазначену в частині першій цієї статті (тобто в тому разі, коли апеляційну скаргу подано після закінчення апеляційного перегляду), в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. При цьому відповідно до частини п'ятої статті 323 КАС України, суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Тобто, повторний апеляційний перегляд судових рішень за скаргою, що надійшла від особи, яка скористалася своїм правом на подачу скарги після закінчення апеляційного перегляду, відбувається лише в межах тих доводів, які не досліджувалися до цього.
Як наголошено в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 6.03.18, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначено, що відсутність у бухгалтерській звітності контрагентів даних щодо спірних правовідносин, а відповідно відсутність в матеріалах справи первинних документів, обов'язок складання яких покладено на контрагентів, не може свідчити про відсутність таких правовідносин за умови їх належного документального підтвердження з боку Позивача.
Колегія суддів звернула увагу, що зазначені доводи ОСОБА_1 не були предметом судового дослідження під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій.
Разом із тим, аналіз текстів судових рішень першої та апеляційної інстанцій, ухвалених раніше у справі № 810/4438/16, свідчить про те, що подібні доводи висловлювалися позивачем, ТОВ «Стейт Оіл», і були лише відтворені в апеляційній скарзі його засновника.
Наявна в розпорядженні автора копія касаційної скарги Офісу великих платників податків ДФС України на постанову Київського апеляційного суду у справі № 810/4438/16, засвідчує детальний порівняльний аналіз податківцями текстів апеляційних скарг самого ТОВ «Стейт Оіл» та його засновників. Збіг фактично повний. Отже, жодних нових доводів новим скаржником наведено не було. Незважаючи на це, апеляційний суд відкрив провадження і ухвалив зовсім протилежне рішення, незважаючи на ті самі правові аргументи заявників.
За результатами касаційного перегляду Верховний Суд зазначив: «... перелік порушень норм процесуального права, які згідно зі статтею 351 КАС України, є підставами для скасування судових рішень, не передбачений законом. Наявність таких порушень встановлюється судом касаційної інстанції незалежно від доводів касаційної скарги, однак визначальним є те, що навіть встановлення такого роду порушень може бути підставою для скасування рішення суду виключно за умови, що таке порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Отже, суд касаційної інстанції у кожному конкретному випадку повинен встановити не тільки сам факт наявності порушення норм процесуального права, а й вплив такого порушення на ухвалення судового рішення, тобто те, що саме це процесуальне порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на доводи касаційної скарги Суд зауважує, що Офісом великих платників податків ДФС не обґрунтовано те, що порушення норм процесуального права, яке на думку скаржника мало місце, призвело до неправильного вирішення справи, тобто спору по суті.»
Отже, порушення меж повторного апеляційного перегляду лише новими доводами нового скаржника було визнано Верховним Судом не тим порушенням, що призвело до неправильного вирішення справи. Таким чином, Верховний Суд фактично нівелював правове значення частин четвертої та п'ятої статті 323 КАС України.
ІV. Процесуальні порушення повинні аналізуватися судом незалежно від доводів касаційної скарги
Також варто згадати, що Верховний Суд наголосив на тому, що процесуальні порушення повинні аналізуватися судом незалежно від доводів касаційної скарги. І з цим варто погодитися.
Проте сам Верховний Суд не завжди дотримується власної позиції. В межах справи № 810/4438/16 Верховний Суд не надав жодної оцінки тому факту, що апеляційну скаргу засновника ТОВ «Стейт Оіл» було подано майже через рік після ухвалення оскарженого судового рішення першої інстанції. Апеляційний суд, відкриваючи провадження у справі, визнав, що цей строк не є порушеним, і не розглядав клопотання заявника про поновлення строку на подання апеляційної скарги. Жодних мотивів для цього в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.18 не наведено. І Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, жодним чином не відреагував на невмотивоване відкриття апеляційного провадження за скаргою, строк на подання якої був очевидно пропущений.
З огляду на таку кількість процесуальних порушень і "революційні" висновки в межах однієї справи, темою окремої розмови залишається аналіз матеріально-правової суті спору, який має додати певного розуміння.
Олександр Нечитайло, адвокат, партнер АО «ЛНМ»
Антон Поляничко, адвокат, радник АО «ЛНМ»
