Перед розкриттям такої пікантної теми для бізнесу згадується вираження: "за кожним першим заробленим мільйоном ховається або злочин, або правопорушення". Для України хочеться виразитися по-іншому: "за кожним першим заробленим мільйоном ховається або розкрадання державного майна, або зловживання службовим станом".
Адже дійсно, як в Україні стають олігархами? Як державний службовець із заробітною платою у розмірі 3000 грн. може дозволити собі автомобіль преміум-класу? З метою знайти відповіді на поставлені питання і був ухвалений Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно визначення кінцевих выгодоприобретателей юридичних осіб і публічних діячів" (далі - Закон). Закон набув чинності 25 листопада 2014 року. Згідно з цим Законом усі юридичні особи, зареєстровані на території України, зобов'язані надати інформацію про кінцеві выгодоприобретателях.
Слід зазначити, що метою ухвалення Закону було створення прозорих структур ведення бізнесу і власності, запобігання і перешкода легалізації прибутків, отриманих незаконним шляхом, зменшення рівня корупції і т. д. Чи були досягнуті поставлені цілі, чи усе вдалося здійснити так, як планувалося? Так або інакше, Закон був ухвалений і з тієї миті пройшло вже півтора роки. Результати практичного имплементирования нововведень вимагають резюмування.
Закон мав неоднозначне сприйняття суспільством. Збиралися із цього приводу круглі столи, конференції, організовувалися дискусійні майданчики, адвокати і юристи писали критикуючі статті і т. д. Хтось виступав за ухвалення цього Закону - з метою розкриття реальних власників юридичних осіб в Україні. Хтось виступав проти - з метою забезпечення персональної безпеки таких суб'єктів і збереження права на нерозголошування персональних даних. Проводилася активна роз'яснювальна робота як Мінюстом України, так і юристами, адвокатами на предмет практичного застосування норм Закону і порядку розкриття кінцевих выгодоприобретателей юридичних осіб і публічних діячів.
Проте незважаючи на проведену активну і масштабну роботу у напрямі розкриття структур і створення прозорого бізнесу, Закон був, є і буде номінальним, і ось чому.
Цей Закон має декілька істотних недоліків, які перешкоджають "підведенню вуалі" з корпоративного сектора.
По-перше, Закон регламентує обов'язкове розкриття кінцевих выгодоприобретателей юридичних осіб, зареєстрованих на території України. А як же бути з тими юридичними особами, які не в резиденції нашої держави, але фактично є власністю громадян України? Варто тільки згадати "панамський" скандал.
Ні для кого не секрет, що основна маса матеріального капіталу середнього і великого бізнесу України зосереджена за її межами. Більше того, вітчизняні групи компаній мають різнопланову структуру із застосуванням юрисдикцій інших країн.
Як правило, компанії нерезиденти - учасники юридичних осіб в Україні мають номінальних власників і директорів. І в цій ситуації дуже складно визначити і виявити реального кінцевого выгодоприобретателя.
Приміром, товариство з обмеженою відповідальністю в Україні має учасника-нерезидента, інша юридична особа, зареєстрована в Республіці Кіпр. Власником компанії на Кіпрі є місцевий житель. Юридична особа - нерезидент подає реєстраторові інформацію про бенефіціар, саме про місцевого жителя Республіки Кіпр.
По суті, юридична особа виконала вимоги законодавця, інформацію про кінцевий выгодоприобретателе подало, але залишається під знаком питання достовірність і повнота поданої інформації.
Також залишається відкритим питання з бізнесом на території інших країн, який ніяк не пов'язаний з Україною. Приміром, сім'я пана Авакова володіє в Римі компанією Mozarella di Bufala, і таких прикладів значна кількість. Але чинне законодавство не передбачає зобов'язання розкривати інформацію власників і пов'язаних з ними осіб в Україні про свій бізнес і капітал не в юрисдикції нашої держави. Варто припустити, що напевно закордонний бізнес купувався за українські гроші.
Таким чином, в Закон слід внести поправку і зобов'язати усіх фізичних і юридичних осіб розкривати інформацію про свої володіння і володіння пов'язаних з ними осіб за межами території нашої країни. Проте народним депутатам Верховної Ради України не вигідно підставляти себе і своїх соратників, змушуючи розкрити те, про що так довго мовчали і приховували.
По-друге, Законом передбачена відповідальність за неподання або несвоєчасну подачу відомостей про бенефіціари реєстраторові, а саме штраф в розмірі від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян.
Крім того, Законом не передбачена відповідальність за подачу неправдивої інформації. І відсутність такої відповідальності дозволяє корпоративному сектору подавати інформацію про номінальних кінцевих выгодоприобретателях, а не реальних бенефіціарах.
У разі майбутнього встановлення відповідальності за подачу недостовірної інформації про бенефіціари законодавцеві слід конкретно встановити суб'єкта, який притягуватиметься до відповідальності, - особа безпосередньо кінцевого выгодоприобретателя. Оскільки не завжди керівник юридичної особи знає інформацію про того, хто є бенефіціаром. Частенько інформацію реєстраторові подають юристи, які апріорі не можуть володіти достовірними даними. Учасники юридичних осіб, акціонери із-за складних структурних схем груп компаній не завжди можуть до кінця розуміти, хто являється кінцевим выгодоприобретателем.
По-третє, ще однією проблемою і практичною недієздатністю Закону є відсутність механізму виявлення фізичних осіб - кінцевих выгодоприобретателей юридичних осіб. На даний момент не існує процедури, як виявити такого суб'єкта, не створений орган, який був би уповноважений на здійснення таких дій. Однозначним залишається той факт, що власники бенефіціарів не поспішають про себе заявляти привселюдно. Враховуючи пропуски чинного законодавства, реальні власники капіталів зловживають ними, ухиляються від розголошування інформації, що свідчить про актуальність створення механізму і наділу повноваженнями органів виконавчої влади по розшуку активів за кордоном і їх власників в Україні.
По-четверте, залишається відкритим питання стосовно підтвердження власників бенефіціарів, що здійснюють свою діяльність через довірчих осіб, трасти, торгові компанії, номінальних утримувачів і т. д. Фактично в Україні не існує легальних механізмів виявлення і доведення зв'язку фізичної особи - кінцевого выгодоприобретателя з номінальними власниками, що сприяє подальшому відмиванню грошових коштів і ухиленню від сплати податків.
Таким чином, слід зробити висновки, що за своєю суттю Закон став лише номінальним виконанням вимоги однієї з умов євроінтеграції України. Мета Закону не досягнута. Реальні фізичні особи - кінцеві выгодоприобретатели юридичних осіб залишилися "за кадром". Законодавець задекларував благі наміри, при цьому залишивши лазівки для існування схем відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом. Більше того, на законодавчому рівні відсутні механізми реального виявлення фізичних осіб - кінцевих выгодоприобретателей юридичних осіб.
Усе вищевикладене дає нам підстави підвести підсумок, що на сьогодні реальність функціонування інституту розкриття бенефіціарів залежить від сумлінності корпоративного сектора. Покладати на чесність юридичних осіб не варто. Суб'єкти, які отримали свій дохід не внаслідок відмивання грошових коштів, отриманих злочинним шляхом, і так є в єдиному державному реєстрі. Суб'єкти, які бояться свого розголосу, із зрозумілих причин суспільству, мають легальні шляхи відходу від виконання Закону.
Світлана Мороз,
адвокат
