Вже другий рік в Україні йде судова реформа. Якщо вірити сайту Національної Ради Реформ, за станом на 1 січня 2016 року реформування судів у нас на стадії 70% готовності. Основні зусилля в "оновленні" судової системи зараз спрямовані переважно на її деполітизування, реформування кадрової політики і оновлення суддівського штату.
Проте, судова реформа не повинна зводитися виключно до внесення змін до Конституції і люстрацій суддів. Підвищення якості правосуддя вимагає також змін в процесуальному законодавстві і в т.ч. зменшення навантаження на суди за рахунок зменшення кількості справ у виробництві суддів.
Надана Державною судовою адміністрацією України звітність про стан здійснення правосуддя в 2015 році ще раз підтверджує надмірну завантаженість судів, яка перешкоджає якісному розгляду справ і затягує терміни винесення ухвали. Так, кількість справ, що поступили на розгляд районних судів в 2015 році, склала 2 млн 711 тис. Майже половина з них - 1,2 млн справ доводиться саме на цивільне судочинство. При цьому на одного суддю загального суду в середньому в місяць доводиться в місяць 56,2 подів і матеріалів.
За рахунок чого можна розвантажити суди?
У тому числі за рахунок надання можливості розгляду суперечок в альтернативних юрисдикціях, наприклад - в третейських судах. Один із законопроектів, що імплементують цю ідею, зараз чекає першого читання у Верховній Раді - законопроект № 3660 про внесення змін до Закону України "Про третейські суди" відносно приведення його у відповідність з вимогами міжнародних правил арбітражу. Ухвалення цього законопроекту вирішить давню суперечку стосовно підвідомчості третейським судам суперечок банків з фізичними особами.
Нині чинна редакція закону "Про третейські суди" не містить прямої заборони на розгляд третейськими судам подібних суперечок, а лише обмежує розгляді ними суперечок про права споживачів, у тому числі споживачів банківських послуг.
Проте, Верховний Суд України (далі - ВСУ) ширше тлумачить цю норму і неодноразово підтримував позицію, що третейські суди взагалі не мають права розглядати справи про стягнення заборгованості з боржників на користь банків по споживчих кредитних договорах, оскільки усі такі спори є суперечками про захист прав споживачів.
Що не можна?
Як приклад, у своїй постанові від 3 лютого 2016 року у справі № 6-2630цс15 ВСУ визначив, що: "…спори між кредитором і позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як при укладенні, так і виконання цього договору, відповідно до пункту 14 частин першої статті 6 Закону № 1701 - IV, незважаючи на наявність третейської обмовки в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 виключено з компетенції третейського суду вирішення суперечок по захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Розмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб'єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.
Тому, незалежно від предмета і підстав позову і незважаючи на те, хто поводиться з позовом до суду (банк або інша фінансова установа, або споживач), на правовідносини, що виникають по споживчому кредиту, поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів"".
У іншій своїй постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-831цс15 Верховний Суд відмінив рішення третейського суду за позовом "Альфа банка" у зв'язку з тим, що кредит надавався в іноземній валюті, а "…норми закону по регулюванню звернення іноземної валюти в Україні, у тому числі і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб - забезпечення стабільності української грошової одиниці - гривни.
Наявність в правовідношенні по проведенню розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значущих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до суперечок суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку, - третейськими судами".
Що можна?
Як завжди, ВСУ залишає судам нижчих інстанцій поле для фантазії, і у своїй постанові від 11 жовтня 2015 року у справі № 6-511цс15 виразив протилежну позицію стосовно поширення положень Закону України "Про захист прав споживачів" (далі - Закон) на кредитні стосунки з фізособами.
Суд вказав, що норми Закону застосовуються до спор, що виникли з кредитних правовідносин тільки у тому випадку, якщо основою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про процентні ставки, скидки і так далі, передуючих укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні стосунки, тому до спор по виконанню такого договору положення Закону України "Про захист прав споживачів" не застосовуються.
Характерно, що того ж дня - 11 жовтня 2015 року - та ж палата в цивільних справах і тим же складом прийняла постанову у справі 6-1716цс15 з абсолютно протилежними виводами, пославшись на рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 і вказавши, що дія Закону поширюється на правовідносини між кредитором і боржником, які виникають як під час укладення, так і виконання кредитного договору, у зв'язку з чим спори виникли у зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору не може бути предмет третейський розгляд.
Перемогою банків можна назвати постанову в справі № 6-2767ц15 від 19 січня 2016 року, яким ВСУ відмовив в допуску до виробництва і зробив висновок про те, що поручителі за кредитним договором не є споживачами банківських послуг в розумінні Закону, у зв'язку з чим поводження банків з позовами до фізосіб поручителям до третейських судів залишається можливим.
Таким чином ВСУ сплутав банкам усі карти: позиватися до громадян боржниками в третейських судах ніби-б не можна (поділа 6-1716цс15, 6-2630цс15)але може бути і можна (справа 6-511цс15)але точно не можна по валютних кредитах (справа 6-831цс15)але можна з поручителями (справа 6-831цс15).
Усе це примушує банкірів навіть по дріб'язкових боргах звертатися до загальних судів по місцезнаходженню боржників (тобто по усій Україні) і нести значні судові витрати, що, по-перше - затягує термін стягнення боргів і здорожує усю процедуру, а по-друге - веде до збільшення процентних ставок за новими кредитами, оскільки усі кредитні риски і витрати по стягненнях закладаються в процентну ставку.
Що робити?
Виправити ситуацію, що склалася, повинен законопроект № 3660 шляхом зміни редакції норми, що стала причиною неоднозначної судової практики ВСУ і вказівки, що третейським судам неподведомствены спори по позовах споживачів про захист їх прав, передбачених Законом "Про захист прав споживачів" (таким чином позови банків до боржників жодним чином не потрапляють під таке визначення).
Враховуючи, що значну частину судових справ складають саме спори банків з фізичними особами по стягненню заборгованості по споживчих кредитах, ухвалення законопроекту № 3660 безумовно не лише розвантажить районні суди, але і сприятиме розвитку третейських судів як ефективного і швидкого альтернативного способу вирішення суперечок, що по суті і є метою судової реформи.
З метою забезпечення неупередженості третейських суддів можливо варто було б передбачити, що позови банків не можуть розглядатися в третейських судах, афільованих з банками. Напевно, ця ідея буде відображена в наступних законопроектах після чергового кредитного майдану.
На жаль, громадяни швидше звернуть увагу на новину про люстрационных успіхи, або законопроект про псевдо-списании валютних боргів, чим оцінять перспективи раціональних законодавчих змін. Але якісні реформи повинні давати не короткострокові результати, а будувати фундамент для ефективнішого правозастосування, доступного суду і якісних і законних судових рішень.
Володимир Павленкокерівник судової практики КПМГ в Україні
Юлія Карнасьюрист судової практики КПМГ в Україні
