Ось вже майже 4 місяці юридичне співтовариство України живе, або вірніше виживає, в умовах нової редакції Закону "Про судовий збір". Серед безлічі змін, що увійшли до нашого життя 1 вересня 2015 року, найбільшого резонансу, принаймні для авторів справжній статті, викликала пара - відміна пільг для державних органів при оплаті судового збору, а також, поза сумнівом, відміна верхньої межі судового збору для юридичних осіб при подачі позову майнового характеру.
"Мета виправдовує засоби" - мабуть цим гаслом керувався законодавець відміняючи верхню межу судового збору. Логіка проста, як господарське мило - якимсь чином наповнити бідніючий рядок "прибутки" в Державному бюджеті.
Збільшення ставок судового збору, по суті, перетворило здійснення правосуддя державою на комерційну послугу. За 4 місяці дії нової редакції закону можна з упевненістю говорити, що доступ до правосуддя в нашій країні став розкішшю - так, суди відмічають, що кількість позовів, що подаються, з 1 вересня поточного року істотно зменшилася.
Особливо гостро ця проблема торкнулася адміністративного судочинства. Левову частку останнього складають податкові спори, що зазвичай стосуються оскарження податкових повідомлень-рішень (НУР). НУР, у свою чергу, має на увазі певні негативні податкові наслідки для платника податків, що полягають, як правило, в донарахуванні податкових зобов'язань, в зменшенні негативного значення об'єкту оподаткування і так далі. У зв'язку з тим, що суми, вказані в НУР, можуть досягати десятків і сотень мільйонів гривень, а для адміністративного позову майнового характеру ставу судового збору передбачена у розмірі 1,5 % ціни позову, платники податків резонно ставлять питання - чи "Являється податкова суперечка в принципі майновим і якщо так, то що вважати ціною позову"?.
Це питання стало чи не самим обговорюваним в юридичному середовищі (принаймні, в адміністративній її частині) - єдиної думки немає ні у практикуючих юристів, ні у суддів. Причина цього банальна і очевидна. Коли різниця в ставках судового збору для адміністративних позовів майнового і немайнового характеру складала максимум пару сотень гривень, це питання хвилювало лише одиниці і більшість без всяких протестів і докорів "проковтнуло" лист Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) від 18 січня 2012 рокуяким останній роз'яснив, що суперечка про оскарження НУР відноситься до категорії майнових. Тепер же, коли суми судового збору за оскарження НУР досягають космічних висот (автори цієї статті можуть похвалитися доки лише сумою близько 300 тис. гривень сплаченого судового збору), усі відразу заглибилися у високу матерію, міркуючи на тему "де ж в податковій суперечці ця злощасна майнова складова"?.
Фундаментальна відмінність цивільного процесу від процесу адміністративного полягає не лише в тому, що адміністративний процес не знає такого поняття як "ціна позову", яким оперує Закон "Про судовий збір" для розрахунку суми судового збору. Не міні важливою є та обставина, що адміністративний процес не передбачає можливості захисту право, що сперечається за. Тобто, у рамках адміністративного судочинства особа може вимагати захисту своїх прав, які вже порушені певним рішенням органу державної влади.
Податкова суперечка, у свою чергу, зводиться до перевірки законності і обгрунтованості ухвалення рішення органом державної влади. Це рішення в майбутньому може привести до негативних матеріальних наслідків для платника податків. Але навіть в майбутньому ці негативні наслідки можливі лише при дотриманні ряду умов - наявність податкового боргу, напрям податкової вимоги і так далі. У даному контексті також виникають інші резонні питання - чи можна вважати негативними матеріальними наслідками сплату податкових зобов'язань, донарахованих податковим органом цілком законно?
Варто відмітити, що частина адміністративних судів вже давно визнала "неимущественность" податкових суперечок, сама того не усвідомлюючи. Так, деякі суди аргументують відмову платникові податків в можливості розстрочки/відстрочення виконання судового рішення, яким платникові податків відмовлено в задоволенні вимог, що стосуються відміни НУР, тим, що суперечки про оскарження НУР не припускають стягнення грошових коштів і старанні листи в такій категорії справ не видаються.
Основним "козирем" прибічників майнового характеру податкових суперечок є нібито практика Європейського суду з прав людини (ЕСПЧ), рішення якої є джерелами права в Україні. Так, зокрема, ВАСУ в згаданому вище листі вказує, що зі змісту рішення ЕСПЧ у справі "Щокин проти України" убачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи по податку є втручанням в його майнові права. На наш розсуд, це трохи спірне тлумачення цього рішення. Так, в цій справі суд не дослідив, чи являється донарахування зобов'язань по податку порушенням майнових прав позивача, оскільки сторони не оспорювали цей факт і суд вирішив досліджувати лише обгрунтованість такого втручання.
Необхідно відмітити, що сам ЕСПЧ у своїх рішеннях ніколи прямо не заявляв про майновий характер вимог про відміну НУР. Насправді ЕСПЧ лише зобов'язує державу при ухваленні будь-яких рішень також враховувати їх можливі майнові наслідки для платників податків. У разі, якщо такі дії надалі можуть привести до конфіскації майна приватних осіб, відповідні державні рішення повинні розглядатися в контексті статті 1 Першого Протоколу до Європейській конвенції про захист прав людини і основних свободі саме на цьому наполягає ЕСПЧ.
На нашу думку, ситуація, що склалася, обмежує права платників податків і не дає повною мірою використовувати конституційне право на захист інтересів в судовому порядку, тому, створення для платників податків максимально сприятливих умов, пов'язаних з судовими витратами, є одним з ключових завдань держави. Але яким чином це завдання має бути виконане, поки не зовсім зрозуміло. Рубати з плеча і визнавати податкові спори немайновими на цьому етапі, напевно, не зовсім резонно - це вирішить одне питання, але поставить перед громадськістю інший - як бути тим платникам податків, хто платив судовий збір по ставках, передбачених для майнових суперечок? Знаючи український менталітет, цілком імовірно, що це викличе хвилю судових позовів про стягнення сплаченого судового збору і скарг на суддів, що вимагали сплачувати судовий збір по завищених ставках.
Але з іншого боку, точкова зміна законодавства і обмеження лише встановленням верхньої межі судового збору, що передбачається, наприклад, законопроектом № 3552 від 27 листопада 2015 рокуне унеможливлює повторення нинішньої ситуації в майбутньому. Знаючи "стабільність" і "передбачуваність" українського законодавства, закріплення за податковими спорами статусу немайнових більшою мірою узабезпечить платника податків від ризиків можливих переглядів ставок судового збору в майбутньому - для позовів немайнового характеру судовий збір завжди був і буде значно меншим. Таким чином, правильне рішення, видно, десь посередині. І на його пошуки мають бути кинуті усі сили.
Катерина Гупалорадник, керівник практики вирішення суперечок,
Дмитро Трутюрист,
Микита Ларионовюрист Arzinger
