У цій статті пропоную розглянути питання щодо стягнення в іноземній валюті:
1) банківського кредиту, відсотків, 3 % річних, інфляційних нарахувань та пені;
2) банківського вкладу, відсотків, 3 % річних, інфляційних нарахувань та пені;
3) боргу за договором позики, відсотків та інших складових;
4) судову практику Верховного та вищих судів з цих питань.
Основне нормативне обгрунтування
Згідно з ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України в первинній та єдиній редакції від 01.01.2004 року (далі - ЦК) іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України (у первинній та єдиній редакції від 01.01.2004 року) використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Одним з таких порядків є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет).
Розглянемо в хронологічному порядку історію ключових постанов Пленумів, роз'яснень Верховного та вищих судів, а також ключові судові рішення ВСУ з приводу застосування статей 192, 533 ЦК та Декрету.
Відповідно до п. 14 ухвали Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
Відповідно до пункту 19 інформаційного листа ВГСУ від 29.06.2010 № 01-08/369 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботові господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм ГПКУ" господарський суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача суми заборгованості саме в іноземній валюті у спорах, пов'язаних із здійсненням валютних операцій у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). При цьому законом прямо не передбачено обов'язку господарського суду зазначати в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквівалент такої суми в гривнях.
Згідно з узагальненням ВСУ судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин, від 07 жовтня 2010 року яку підготовлене колишнім суддею Верховного Суду України Д. Д. Луспеником та суддею ВССУ, вбачається: "У зв'язку з наведеним вище слід дійти висновку, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором чи договором банківського вкладу в іноземній валютіякщо саме вона надавалась за договором і позивач просити стягнути торбу у валюті. Проте слід переконатись, що у банку наявна генеральна ліцензія та письмовий дозвіл на здійснення валютних операцій, отримані у встановленому порядку".
"З огляду на ті, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й відсотки за кредитним договором чи проценти на банківський вклад (ст. 1054, 1061 ЦК) у іноземній валютіоскільки такий відсоток є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима".
"Проте при застосуванні ч. 2 ст. 625 ЦК, згідно з якою боржник, який прострочивши виконання копійчаного зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити торбу боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за усю годину прострочення, слід керуватися таким.
Аналіз зазначеної норми права свідчить про ті, що внаслідок знецінення лише грошова одиниця України (гривня) підлягає індексації, а іноземна валюта, яка була предметом позики, не підлягає. Така правова позиція неодноразово підтверджена рішеннями Верховного Суду України, в яких зазначено, що індекс інфляції - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничих цілей. Ціни в Україні встановлюються у національній валюті, тому зазначена норма ЦК може бути застосована лише у випадку прострочення копійчаного зобов'язання у гривні (див., наприклад, ухвалу у справі N 6-5426св08 від 27 травня 2009 р.) ".
Згідно з ухвалиою ВСУ від 03 листопада 2010 року (336, 339 ЦПК) за № в ЄДРСРУ 12252561 вбачається "За таких обставин місцевий суд, встановивши, що зобов'язання за кредитним договором виражено в іноземній валюті доларах США; банк, видаючи кредит в іноземній валюті, діяв на підставі отриманого в установленому порядку дозволу; відповідачка отримала кредит і в подальшому здійснювала його погашення у визначеній договором валюті, дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості в іноземній валюті. Апеляційний суд в порушення вимог ст. ст. 213, 214 і 303 ЦПК України висновки місцевого суду не спростував і дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення суми кредитної заборгованості в національній валюті".
Відповідно до ухвали ВСУ від 08 лютого 2012 року (цивільна, переглядання) за № в ЄДРСРУ 21840046 (№ провадження 6-23996вов09) сформульовано таку правову позицію: "… залишив поза увагою, що спір між відкритим акціонерним товариством "Ерсте Банк" і ОСОБА_1, ОСОБА_2 виник із приводу неналежного виконання ними зобов'язань за кредитним договором у іноземній валюті та що виконання договірних зобов'язань у іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України. З огляду на викладене в разі спору з правовідносин, які виникли під годину здійснення валютних операцій, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті".
Згідно з п. 12 ухвали Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вбачається: "У разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просити стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валютіщо відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК".
Згідно з п. 10.4 ухвали Пленуму ВАСУ від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" вбачається: "Суд може ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у справах щодо правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України) ".
Згідно з постановою Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вбачається : "Відтак вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, взяте відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на торбу основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні) ".
Згідно з листом Верховного Суду України "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" від 01.07.2014 року вбачається :
"Попри зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК, ч. 3 ст. 533 ЦК, Декрет N 15-93).
У судів виникають питання щодо можливості стягнення за договором не лише суми заборгованості в іноземній валютіа й стягнення трьох процентів річних як відповідальності за порушення копійчаного зобов'язання.
Беручи до уваги правову природу трьох процентів річнихпередбачених ст. 625 ЦК, як особливої міри відповідальності, правильною є практика судів, які стягують їх виключно в національній валюті України - гривні.
Неоднозначною є практика судів у вирішенні питання про стягнення з боржника інфляційних витрат у спорах, де предметом договору була іноземна валюта, розмір заборгованості за якою стягувався з урахуванням її за курсом НБУ до національної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 р. у справі N 6-36736вов10). Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення копійчаного зобов'язання, яку визначене у гривні. "
Згідно з постановою ВСУ від 24 вересня 2014 року № 6-145цс14 сформульовано таку правову позицію : "У силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинний установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову торбу в іноземній валюті".
Згідно з постановою ВСУ від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15 сформульовано таку правову позицію: "У зв'язку з наведеним вище слід дійти висновку про ті, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просити стягнути торбу у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валютіоскільки такий відсоток є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.
Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинний установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову торбу в іноземній валюті".
Зі змісту зазначеної вище судової практики ВСУ, ВССУ, ВГСУ та ухвали ВСУ від 24 вересня 2014 року № 6-145цс14, безумовно, вбачається позиція щодо можливості стягнення лише кредиту, банківського вкладу, відсотків за ними в іноземній валюті, однак за умови наявності відповідної ліцензії у банківської встанови та встановлення цієї обставини судом, а також інших складових, зокрема, пені, 3 % річних та інфляційних в гривневому еквіваленті за курсом НБУ.
На підтвердження цього є такі ухвали ВССУ за 2015 рік (з посиланням на № в ЄДРСРУ) :
Стягнення кредиту:
Ухвала ВССУ від 16.09.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 50527787;
Ухвала ВССУ від 02.09.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 50527552;
Ухвала ВССУ від 26.08.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 49519934;
Ухвала ВССУ від 29.07.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 47705855;
Ухвала ВССУ від 01.07.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 46299427;
Ухвала ВССУ від 10.06.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 46699638;
Ухвала ВССУ від 27.05.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 44826834;
Ухвала ВССУ від 11.02.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 43161071.
Стягнення банківського вкладу:
Ухвала ВССУ від 02.09.2015 року (336, 337 ЦПК) - 50859840;
Ухвала ВССУ від 08.07.2015 року (336, 342 ЦПК) - 47044902;
Ухвала ВССУ від 10.06.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 44894182.
Безумовно, дивують апеляційні суди, які не дотримуються правової позиції по справі ВСУ № 6-145цс14 та інших роз'яснень, викладених раніше, та задовольняючи позов про стягнення кредиту в іноземній валюті, не встановлюють таку обставину, як наявність відповідної ліцензії; відмовляють стягувати торбу кредиту в іноземній валюті взагалі; помилково стягують в іноземній валюті 3 % річних, інфляційні та неустойку. Це є наслідком направлення справ на новий розгляд.
Поряд з цим, особливо звертаю увагу на постанову ВСУ від 02 липня 2014 року № 6-79цс14 у спорі між фізичними особами про стягнення іноземної валюти за договором позики та інших питань. Зокрема предметом перегляданню булі статті 1046 - 1048, 527, 533 ЦК України.
За результатом розгляду було сформульовано таку правову позицію :
"Аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст. 192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про ті, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена торба зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення копійчаного зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.
Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові копійчаного зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України".
Водночас з тексту ухвали № 6-79цс14 вбачається, що ВСУ визначив випадки застосування іноземної валюти, передбачені ч. 2 статті 192 ЦК. Так зокрема, "такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959 - XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
На мій погляд, така безумовна правова позиція або суперечить твердженням, викладеними у тексті власне ухвали, або явно суперечить правовим позиціям, викладеним ВСУ пізніше в провадженнях №№ 6-145цс14, 6-190цс15 та у правовідносинах за участю банківських установ при здійсненні валютних операцій та за наявності ліцензії.
Це є наслідком того, що з'явилась помилкова практика, в якій ВССУ застосовує постанову ВСУ від 02 липня 2014 року № 6 -79цс14 у справах зі сторонами, в яких бере долю банківська установа, яка має відповідну ліцензію, однак відмовляє у стягненні суми кредиту та відсотків в іноземній валюті та посилається на неї, зокрема:
Ухвала ВССУ від 19.08.2015 року (поперед. 332 ЦПК) - 48889121;
Ухвала ВССУ від 05.08.2015 року (336, 337 ЦПК) - 48040700;
Ухвала ВССУ від 03.06.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 44893713;
Ухвала ВССУ від 27.05.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 44894825;
Ухвала ВССУ від 11.03.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 43115513;
Ухвала ВССУ від 13.05.2015 року (поперед. 332 ЦПК) - 44434988;
Ухвала ВССУ від 17.09.2014 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 40581629.
Водночас зазначена постанова ВСУ від 02 липня 2014 року № 6 -79цс14 унеможливлює стягнення коштів в іноземній валюті лише у відповідних правовідносинах, в яких сторони не мають відповідної валютної ліценції, враховуючи, що справа розглядалась відносно фізичних осіб з предметом покличу - стягнення заборгованості за договором позики.
Поряд з цим, зазначена постанова ВСУ застосовується правильно, наприклад, у правовідносинах між фізичними особами про стягнення іноземної валюти за договорами позики та інших складових, лише в гривневому еквіваленті, а саме:
Ухвала ВССУ від 01.07.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 46359462;
Ухвала ВССУ від 11.03.2015 року (новий. розг. 336, 338 ЦПК) - 43555512;
Ухвала ВССУ від 24.09.2014 року (336, 339 ЦПК) - 40698033.
При цьому слід звернути увагу, що позивачі при подачі покличу самостійно конвертують торбу позики виданої в доларах США, відсотків та інших складових в гривню за офіційним курсом НБУ.
Також необхідно звернути увагу на існуючу процедуру стягнення коштів в іноземній валюті.
Так відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України "Про виконавче провадження" (у поточній редакції та редакції від 04.11.2010 року) визначено, що у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і іншою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.
Враховуючи зазначене вище, вважаю правильною судову практикові згідно до якої є можливим стягнення банківських кредитів, банківських вкладів та відсотків за ними у іноземній валюті при доведення наявності відповідної ліцензії у банківської встанови, а інші складові стягуються в гривневому еквіваленті (Постанова ВСУ від 02.07.2014 року№ 79цс14, Постанова ВСУ від 24.09.2014 року № 6-145цс14, Ухвали ВСУ від 16.09.2015 року № 6-190цс15).
У інших правовідносинах між фізичними та/або юридичними особами та без участі банківської встанови чи іншого суб' єкта, який має право на отримання відповідної ліцензії Національного банку України, наприклад, торба позики, відсотків та інших складових повинні стягуватись лише в гривні за курсом НБУ на момент стягнення (Постанова ВСУ від 02 липня 2014 року № 79цс14).
Враховуючи підтвердження Верховним судом України в провадженні № 6-190цс15 від 16.09.2015 року своєї попередньої правової позиції викладеної 24.09.2014 року в провадженні № 6-145цс14, сподіваюсь на правильне чимдалі застосування статей 192, 533 ЦК (у редакціях від 2004 року) та Декрету. Також ВССУ та іншим судам необхідно правильно застосовувати Постанову ВСУ від 02 липня 2014 року № 6-79цс14 у відповідних правовідносинах.
P.S. Незважаючи на тій факт, що з моменту набрання чинності статей 192 та 533 Цивільного кодексу України минуло більш ніж 11,5 років, а з моменту набрання чинності статті 53 ЗУ "Про виконавче провадження" минуло 5 років, дивує застосування статей 192, 533 ЦК, що унеможливлює стягнення коштів в іноземній валюті.
Враховуючи це, напрошується питання, а скільки ще годині потрібно для абсолютної уніфікації практики з питання стягнення коштів саме в іноземній валюті?
Павло Хом'як
директор Юридичної компанії "Антарес"® (м Дніпропетровськ)
