3 червня 2014 року Верховною Радою був прийнятий Закон № 1304 - VII "Про мораторій на звернення стягнення на майно громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон про мораторій).
Цим Законом передбачалося введення заборони на примусове звернення стягнення на нерухоме житлове майно, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України по споживчих кредитах, виданих йому в іноземній валюті.
Закон повинен був стати мірою тимчасовою, оскільки навіть в самому його тексті значилося, що він діє до дня набирання законної сили деякого нормативного акту, який би передбачав умови перерахунку існуючих заборгованостей по валютних кредитах на лояльніших для позичальників умовах, з метою пом'якшення різко збільшеної, в умовах курсової лихоманки, кредитного навантаження на громадян.
У результаті, через дев'ять місяців, передбачуваний закон, не рахуючи декількох "мертвонароджених" проектів, прийнятий так і не був.
Сама ідея, яку він в собі несе, начебто і не погана: захистити незахищені верстви населення від пожадливих кредиторів і, частково ущемивши амбіції других, якоюсь мірою поліпшити положення перших, що посилилося. На жаль, як і багато інших позитивних тенденцій в нашій країні, ініціатива ця так і не була до кінця реалізована. А в нинішній ситуації - привела до результатів переважно негативних.
Позичальники сприйняв Закон, як загальну індульгенцію. Почуття безкарності, що загострилося, привело до того, що боргові портфелі банків тільки за період червня-серпня 2014 року виросли у декілька разів. Між тим, зобов'язань по сплаті боргів ніхто не відміняві банки продовжували старанно нараховувати заборгованість, неабияк приправляючи її штрафними санкціями. І в той час, як кредитні боржники в ейфорії чекали, поки їм "спишуть усі", борги росли в геометричній прогресії.
Перші час дії мораторію у банків буквально були пов'язані руки в питаннях процесу звернення стягнення на валютні іпотеки. Але місяць за місяцем, невдача за невдачею, юридичні департаменти банків, спільно із зовнішніми юридичними компаніями, формували правову позицію, шляхом підбору комбінацій з юридичних норм, з метою знайти пролом в Законі про мораторій. На сьогодні, пройшовши усі можливі вітчизняні судові інстанції, визначена позитивна для банку судова практика в цьому напрямі була напрацьована.
По-перше, до недавнього часу існувала неоднозначна судова практика в питанні того, чи законно відмовляти в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки на основі лише дії мораторію. Вся річ у тому, що одні суди відмовляли в таких позовах з обмовкою про те, що за позивачем зберігається право на повторну подачу позову після зміни умов, а саме втрати сили Закону про мораторій, тоді як інші задовольняли ці позови, прописуючи відстрочення виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, у рамках ст. 217 Цивільного процесуального кодексудо настання аналогічної з першим варіантом події.
Розбіжності в трактуванні Закону були навіть на рівні Вищого спеціалізованого суду у цивільних і карних справах. У зв'язку з цим, 25 березня 2015 року, у рамках розгляду цивільної справи № 6-44цс15Верховний Суд України висловив правову позицію стосовно Закону про мораторій.
ВСУ вказав, що "мораторій в юридичному розумінні має значення відстрочення виконання певних зобов'язань, відкладення певних дій на певний або невизначений період на підставі спеціального акту… Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню упродовж дії закону".
Нагадаємо, що, згідно ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу, виведення ВСУ стосовно застосування норми права, викладений в його постанові повинен враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Таким чином, ми маємо правову позицію ВСУ, яка, до речі, вже встигла успішно пройти "перевірку боєм" у ряді судів (приміром, рішення Деснянського районного суду м. Києва у справі № 754/15558/13-ц від 31.03.2015), що свідчить про юридичній можливості задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з обмовкою про відстрочення виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.
Що це обіцяє на практиці? Під час дії мораторію банки накопичуватимуть рішення судів з відстроченням виконання. У результаті це приведе до того, що на момент зняття мораторію, у банків на руках будуть десятки тисяч рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки у поєднанні з колосальними сумами заборгованості по кредитах. Ще через рік багато позичальників залишаться без своїх квартир і будинків, але з величезними "хвостами" непогашених заборгованостей по кредитах, які, природно, їм прощати ніхто не збирається.
Звичайно, можна сподіватися на лояльне відношення держави і сподіватися, що задумана в далекому червні 2014 року реструктуризація заборгованості все-таки буде проведена. Щоб зняти з цієї події вуаль утопії, необхідно помітити, що усі запропоновані раніше законопроекти, які повинні були встановити умови реструктуризації, передбачали перерахунок заборгованості лише по тих кредитах, по яких була відсутня прострочена заборгованість за станом на 1 січня 2014 року. Таким чином, далеко не усі кредити підпадали б під дії цього закону.
У ситуації, що склалася навколо іпотечних кредитів, є ще один лоскітливий момент. Закон про мораторій, що тимчасово забороняє звернення стягнення на житлове нерухоме майно, ніяк не впливає на можливість виселення усіх мешканців за рішенням суду. У грудні 2014 року була зроблена спроба внесення змін до Закону, з метою врегулювання цього питання. Але законопроект не пройшов. У результаті це тільки посилило положення позичальників. Адже до цього багато суддів побоювалися приймати позитивне рішення по позовах про виселення, оскільки трактування самого закону про мораторій було неоднозначним. Тоді як невдала спроба внесення змін надала ясності: виселення під мораторій не потрапляє.
В сукупності з викладеним вище вимальовується досить чітка картина подальших дій банків. Отримавши комплексне рішення суду про виселення мешканців і звернення стягнення на само житло, банк отримує на руки оптимальний механізм для реалізації заставного майна, який буде запущений, коштує тільки мораторію паща.
Зрештою це все одно не покращує положення банківякі як і раніше щомісячно недоотримують від позичальників мільйони прибутку, а, отже, не можуть належним чином виконувати свої зобов'язання, у тому числі і по депозитних договорах, що штовхає багато з них за рису платоспроможності.
В той же час і позичальники, що перебувають в статусі боржників, своєю халатністю до виконання узятих на себе зобов'язань прирікають себе на боргову яму, таку глибоку, що без примарної допомоги ззовні, їм навряд чи колись вдасться вибратися з неї. А тимчасові заборони, лише створюють ілюзію безпеки, яку багато хто приймає за справжню недоторканість.
Реальність же така, що час працює проти обох сторін взаємин. А реальний вихід з ситуації можливо знайти тільки через конструктивний діалог банк-клієнт.
Станіслав Ена
юрист Адвокатського об'єднання "SK Group"
